Вірші
Звук єдиний — розпад
Зву єдиний — розпад,
Матерію розщеплює в атоми.
Немає нічого, крім помаху
Вітру, що стихає між хмарами.
Ворожить тиша, п'яна від влади,
Над камінням крамниці з ляльками.
Очі живожахливі дивляться наче,
Нові боги у вічності храмі!
Молитви співають тріщини в вікнах,
Дим у просторі розмежує парафію.
Віряни у ґрунті й руїнах
Піднімуть хрести з побитого каменю.
Народилася нова дитина
Померла
На Причастя привели за руку
Пошматоване тіло купали
У попелі
В перемішку з кров'ю загуслою.
10.1.23 (00:09)
1
0
183
А люди як люди
А люди як люди
Крокують узбіччям
Минаючи всі перехрестя
Десь далеко, споглядаючи на компас свідомості
Чи бува не набили стрілки сотню синців
Вернучи долю мов
Старий кінь борозну
Земля аж пищить від болю розлогості
Можливо, така вже доля її
На сто першу тисняву крові під тендітною шкірою
Тиснути будуть чимдужче
Аби відчути усі спектри болю
І ще
Іще
Ще
— Я живий, — крикне безумець, стоячи однієї ногою на узбіччі
Другою гуляє повітрям над прірвою
Нахиляючись, лоскоче всі нерви
І тисне
Тисне на землю
Та знову запищала від болю
Що ж, така її доля
1.12.2022 (19:35)
2.12.2022 (2:25)
4
0
225
Пам'ять про забуте
Спокійне життя
Тримається пальцями за нитку безумства
Ріже лезом рефлексій у вікнах трамваїв
Веселі обличчя — чи, може, забуті предки?
Веселі
Забуті, посохлі на сонці
Обличчя
Кістки
Пам'ять і та
Хапає пазурями залишки щастя
У забутті готова віддати за нього усе
Крихти — чи це пожовкла у роті трава?
Поживні
Зірвані останні пучки
Крихти
Гнилі до самого єства
Останній танець
Приносить радість молодому небіжчику
Крізь мідяки востаннє пробивається сонце
Світло свічки — чи все ж свічки хрестів?
Тендітні, пророслі із ґрунту
Могильні
Свічки
Хрести
Наше коріння
Поховане у сірій сирій, такій рідній землі
Ми харчуємось нею, ми виросли з неї,
Зі свіжого хліба — чи з п'яти колосків?
Смачного
Випечених у крові
Хліба предків
П'яти колосків
23.11.2022 (1:24)
23.11.2022 (10:57)
2
0
252
Ціна тиші
Я слухаю тишу
І знаю ціну у літрах
Крові братів та сестер
В перемішку з рідною землею
Нема насолоди цій тиші
Вона ріже
Поперек серця
Повздовж мозку, минаючи очі,
Щоб зіниці пізнали тиху байдужість
Притравлену безмовними кліпаннями
Німим нерозумінням
Тишею людяності
Ці тиші — різні вони
Вашу плекали в теплі
Нашу гартують в огні
З холодних ярів
Всіяних свіжими трупами
Хочете бачити в посмішці губи
Мої давно в обіймах розпашілого ґрунту
Вони там далеко
У яру цілують кохані пошматовані щоки
З металевим присмаком Коли
У грудях знов закололо
Бачите в тому лише глухий смуток
25.11.2022 (1:31)
1
0
212
Лиш би тобі спокій
Хочу написати зілля спокою на твоїй щоці
Твоїм волоссі,
Аби відчула всепроникаючу тишу,
Міцно заснула,
Забула про світ на малюсіньку мить,
Коли світло ліхтарів не миготить,
Фарбуючи вулиці за вікном у червоне.
Вітрила каравели най упіймають штиль,
Сакральний,
Блаженний,
Бажаний тобою напевно;
Адмірали морів страхів, страждань і споминів лихих
Підпишуть пакт перемир'я — стане тихо,
Огорне приємна, тепла темінь.
Не бійся: це сон.
Байдуже, хто буде у нім,
Лиш би тобі було з ними спокійно.
20.11.2022 (23:50)
0
0
133
Вицвітають вірші
Вицвітають вірші,
У листах із осіннього листя
На краще чи гірше
Не знаю
Та вони вицвітають
Вони вицвітають
Не словами, а мовою
Як голос бринів на тім листі росою
Як камінь водою повільно кололо
Розкололо навпіл
І ще багато шматків
Камінь живе тисячу років
Плавиться
Гине під тиском
Напишу на шматках, що лишилися, вірші
На осінньому листі
Вони хоч живі, та тендітніші,
Як люди тихо вмирають
Вицвітаючи
16.11.2022 (18:02)
3
2
280
Вода замість віскі
Вода замість віскі,
Не хоче забрати пам'ять
Як подарунок від мого ступору
Щоб хоч трохи забути
Чи збагнути
Цей світ
Вітер із тишею
Тим часом б'ють у фіранки
Кличуть вдихнути єство їхнє
Заснути в обід
Коли сонце спалить повіки
В бажанні впихнути щастя небесне
16.8.21 (23:41)
5
0
221
Ідея
Ідея, що її хова глибина
Виринає нізвідки, мов Кракен
У очах лиш вона, скаженна
І п'яна
Із терпким трояндовим запахом
Поглинає вона
Чи ти
Чи обоє
Чи Всесвіт закручує в хорі
Зорі піднятих обріїв
Незґрабно впускає цунамі
Додолу з листками
Вина
Солодко-приємна її глибина
13.11.2022 (00:07)
4
1
213
Біла реальність
Що буде до завтра із білим аркушем?
Як тільки відкриється правда душі, поллється її найщиріша брехня
Хотілося б закрити, вдарити біль, аби не болів так легко
Аби перевернув усе догори і поставив дриґом на залишки спокою
— Агов, ти тут, — почув голоси
З-поза лихих думок сновигали люди
Скрізь
Це реальність
Де багато людей і ще більше машин
Ще більше беземоційних закономірностей
Бульварщини в перемішку з брошурами свідків Єгови
Усю безцінь без ціни віддають за частинку ґлузду
Це реальність з її несправедливими закономірностями
Закони придумали люди для світоустрію, аби його ж і обходити
Підняти тканину ніби це прапор і почати революцію проти своїх думок
Думки, вони настільки бездонні, настільки ж порожні
Мов сфери на хвої, прикрашені блискітками
Білий аркуш мало-помалу забруднили слова
Без форми, без рими, хтось спробує читати їх з голосом та інтонацією
Вкладати весь сенс існування у написані безумцем проповіді до божеств раціональності
Чи то більше до їхніх пустот
Це до них кличуть люди, шукаючи сенсу,
Сновигають
Скрізь
Така вже реальність
12.11.2022 (2:06)
4
3
226
Зламаний годинник
Зламаний годинник
Маятник коливає не так
Не в такт
Не в змозі час зупинити
Аби не поглинав дерева скрип
Болить
І холоне
У темряві темрява тоне
Годинникар заламує пальці
У танці
Невідомого із неможливим
Він не знає що буде
Було
Могло бути
Скошені стрілки деруть шкіру
Без міри
І віри
У себе майстер знайде крихту
Деталі в кишенях
Проте буде пізно
11.11.2022 (2:04)
5
0
223
Надряпати б на язиці
Надряпати б на твоєму язиці
Щось вульгарне,
Поряд з романтикою
Злизати всю кров
Із пальців
Кришталеву й холодну
У треморі тіло
Малює атлас бажань
Вульгарних та романтичних
Мені лиш здогадуйся
Чому і де це трапляється
Чому і як має статися
Кров твоя п'янка та солодка
Відчутна отрута охоплює розум
Темніє
Надія жевріє
Зникає за горизонтом вчорашнього дня
Допоки думаю
Що я хотів на язиці малювати
Можливо, то було б твоє ім'я
Але інакше, від душі, написане її мовою
В прекрасній подобі
Без злоби
Бажань кудись летіти поперед усіх
Лиш бути тихесенько тут
Зараз
Навіки
1.11.2022 (22:06)
5
2
252
Самотності
Хелоу еврібаді, вечірня самотносте
Запах дому навіює почуття тривоги
І втому
Я там де і був
Навіть небо від учора не змінило вбрання
Його лінь більша за мене
І вища
Разом з моєю умить проковтне
Можливо, вони це зробили
Смакують уламки мої
Мов солодощі примхлива дитина
Примха темна моя бути нижчим
Збере усе це довкола
Я жбурну її далеко
Подалі від себе
Самотносте, о вечір ласкавий,
Ви осточортіли мені як сусіди і гості
Сон ліниво
Примхливо
Курить люльку у темних кутках мого ліжка
Застелити б його, та втома забрала усе, що тільки можна.
7.10.2022 (20:39)
4
0
197
Обличчя святого
Цвяхи у пальцях
Долонях
Обличчя суворе
Наче Ісусове
Воно скривилося в болі
Але все ще суворо
Зціпивши зуби
Кров, що її поглинає земля
Захлинаючись від хвилі жадоби
Вирощує ненависть
Породжує злобу
Та обличчя суворе
Наче з ікони святого
Воно не бажає добра
Ореол із вен
Терновий вінок
Облилися потом
Вкрилися муками
Бажаннями смерті
Кату своєму
Схрещені пальці
Хрестять смертного
Хрещенним гнівом
Рубаючи пальцями
Пронизані цвяхами
Забиваючи ненависть
Всепроникаючу злобу
У ворожу голову
Очі ворожі
Від страху скошені
У сторону пекла
Дияволу моляться марно
Кінець їхній нестерпний
Суворий
Як обличчя святого.
29.09.2022 (19:08)
5
1
159
Тобі пора йти
Трамвай зі скрекотом старця
Доїжджає до твоєї зупинки
Відкриваються двері із болем
Заболіло у грудях
Десь біля серця
Тобі пора йти, це кінцева
Я щасливий йду за тобою до виходу,
В уяві тримаю за руку,
Погладжую втомлену шкіру
На повороті до веж із квартир,
Що звизають до неба мов глисти
Непевно сказала: "Мені пора йти"
Я ж покликав на трохи присісти
Сонце вечірнє гріло повіки
Сліпило свідомість крізь твоє обличчя
Так легко біля тебе думками летіти
Але тобі пора йти
Знаєш, я збрехав
Мені було не по дорозі
Я пішов далі по сусідній трамвайній колії
Лиш встигла ти зникнути у під'їзді.
7.10.2022 (18:29)
5
0
196
Пожирає затхле до смерті повітря
Пожирає затхле до смерті повітря
Розбавлене сонцем
Воно падає в прірву
Стою на балконі над гаміром шин
Чекаючи смерті
Нового народження
За ним мало б статися сяйво,
Про це написали як диво
"Це ж лише лампочка бахнула", — шепочу перерізаним горлом.
Подивлюся в стелю лікарні,
Згадаю як скло запалало зрадливе
Неначе Ікар
Поки Дедал сурмив у пляшку з вином.
Про це написали як диво
Бо вижив
Кожен назвав це долею випадку
Кармою, щастям
Бо правильно харчуюсь, займаюся спортом
Тому і вистояв
Був сильний духом
А мені ж потрібна смерть
Та ще одне нове народження.
25.09.2022 (18:20)
3
0
112
Виривати потрібно з корінням
Виривати потрібно з корінням
Стікатиме кров'ю до чаші
Немов найгіршу хворобу з усіх палити байдужістю
Подекуди зверхністю думки
Випивати із Чорного Грааля трунок той і не ковтати
Він і без того всмоктує кров та нею стає
Проносить в'язку, кістляву темряву
Наче вогонь Прометей
Наче ти, коли спросоння у ліжко ніс чай
Наче вона, коли освячена сонця промінням, робила ковтки
Вирви Грааль —
Вирви себе
Не шкодуючи крові фонтанів на пальцях
Вона застигне вві сні
Стікаючи на ліжко холодне
У такт нещадній грозі
29.8.2022 (23:52)
4
0
164
Як?
Як воно
забути себе під музику Місяця
Зоряні проблиски крізь хмари
Забути, що любив і кого
У темряві й світлі
Під дощем жданий
Вжалений щокраплі
Трунком незнаним
Він змусить згадати
Чому із тріщин проростають троянди
30.4.2021
6
0
184
Радіти у сні
Радіти у сні з тобою
Ти певна
що я не впаду у провалля?
Таке ж грайливе і світле
Напевно
Зустріну тебе там, кусатимеш вафлю
Поділишся щиро
Чи може
Це ти так у губи цілуєш?
Не встигну вкусити
Як раптом
Відчую жаданий цей доторк
Вела ти рукою
І злегка
Торкнулася віями ока
Поставила хрестик
І стрілку
"Тримайся лиш серця дороги"
23.12.20 (2:18)
6
1
199
Останні секунди
Кажуть, що як розгніваються всі вулкани,
Заволають сирени залізні, тонучи в лаві
Останні крики,
сотворені руками людськими
Матимуть голос такий як творці
За мить до згину
Промовлять знищено скрекотом
25.03.2021
4
0
212
Каменепад
Уламок скелі пада красиво
Один його дотик — і вітер дме попіл
Простір горить від пасивної сили
Мчить сокіл
Стрімголов
Очі прикуті немов Прометей
Замість печінки відростає надія
Крики у вигляді тріскоту скель
Красою у болі добре жевріє
Що і куди? Неважливо!
Удар!
Небо під землю
Шум! Мертва тиша!
Все на спад
Спокійно пада
Каменепад
Красиво
28.1.20 (3:36)
3
0
230
Кожна зустріч
Кожна зустріч
Перша зустріч
Тиха й наївна
Щира, мов вітер,
Що ледь непомітно встигає торкнутися вуст
Як потім накрию своїми
Кожного разу
Першого разу
Ти — нічна квітка
Квітнеш у темряві
Сяєш прекрасніше за всяке сузір'я
І погляд не можна відвести
4
0
400
Комета
Коли прилетіла у липні комета,
Всі зорі в волоссі твоїм діадемою
Розплавили душу, як був біля тебе.
Ці крики — солодка, мов губи, сирена.
Як дощ обійняв розпашілії плечі,
Я заздрив до сказу надмірній сій близькості:
Крізь одяг промок, тканин порожнечу,
Торкаючись хитро тендітної шкіри.
Враз погляд підняла, всміхнулась, ступила
Ледь крок цей до мене. Обійму щосили!
Зігрію від ночі, від чарів дощу!
Душа ж-бо розплавена, досі ще тепла,
І шепотом стала криклива сирена:
"Допоки тримаєш, тебе не пущу!"
4
0
388
Спинись на каміні
Спинись на каміні
Тони в говорінні
Спокійному, наче сам вітер
Що тихо лоскоче
Всю шию й шепоче:
"Куди ти ідеш, неспокою сину?"
Він буде питати,
Неначе та мати,
Котка співатиме ледве
Упасти захочеш,
Ховатись досхочу
У тіні дощенту померклій.
А темна підніме
Повіки камінні
І гляне у хаосу сенси
Твойого серця
"Чому швидко б'ється?", —
Спитає і впаде на плечі.
Ти будеш кричати
У темряву кляту
Палатиме тиша довкола;
У полум'я жару
Знайдеш лишень правду,
Ти дихай, коли буде змога.
3
0
333
Обіймати троянду
Хлопчик навчитись хотів обіймати троянду
Ростив
прикладав квітку до серця
Ніби міряв чи вмістить воно стільки пелюсток
Оминав колючки
Грав симфонію
І все прикладав
Міряв
Приміряв
Чи вмістить він всю її кров
Аж тут не стримався
Став на пальці та й притулився
Потік біль яблуневим соком
Став настільки ж липкий як приємний
Закутав хлопчика й квітку
Змусив торкнутись очима пелюстки
Стекло скло чи сльоза
Змішалась з росою
Він зловив язиком посміхаючись
8
0
357
Тихий шепіт темних митей
Тихий шепіт темних митей
Вгору звуть плюща листву.
Я ж у світлі смолоскипа
Пишу лист своєму сну.
Ренесансні рандеву,
Плаття біле з оксамиту
Одягнеш — а я горю;
Легкий вітер дасть не тліти.
Полони мене в саду,
Де співатимеш, мов ангел.
Крила хочу я відчуть,
Як будеш все чарувати.
Чари сі залиш мені,
Поклади у сонні очі.
Може б бачив щось у снах,
Та крім тебе ніц не хочу.
4
0
339
Паву(к)тина
Із люстри наче сам Будда спустив павутину
Чекає таких як я аби спробували піднятися вище себе
Куди не досягає тінь тіла і думки
І блистить вона наче із золота роблена в небесних кузнях
Лиш у тиші неметушливій з-за плафону витягне лапи павук
5
0
434
Іти своїм шляхом
Вони кажуть іти своїм шляхом
Не боятися вітру що виїдає очі
Це літній вітер з такими ж людьми
Що розігруючи партію в дурня
Вже підготували твої погони
Вони висять пошарпані на балконі
Ти лиш дотягнися
Їх липкий віск стікає кров'ю
З кожною каплею тихенько шепоче
Іди іди
Іди
І д и
З кожною каплею народжується сутність стежок
Ти лиш дотягнися
6
2
417
Відображення
Що б ви сказали дзеркалу
якби воно заговорило?
Випило пива
кави
віскі
неважливо...
Закусить це все вашою тишею
Гляне мов мати
А ти — малий — розбив улюблену вазу
І тепер збиратимеш всю ніч уламки
Роздивлятимешся у світлі Місяця
Своє відображення
Глянь ще раз на Місяць
Вдихне і видихне разом з тобою
Бо ми усі лише відображення
5
0
407
burning...
Вени
напружені простором
витягли спини не гірше Карпат
Між ними мурашки ходять в паломництві
Біля серця храми досягають лише одиниці
Невже лиш так страхи покидають усі мої сторони
не думав , що так згоряє людяність
8
0
283
Біг
Я не пам'ятаю себе
Лише цей рух
Цей скаженний біг
Тече у шаленому ритмі кров у венах
Трясця
Я відчуваю її
Як вона торкається шкіри
Полоскоче
Наступна станція — серце
Чому цей шум такий звичний
Запах горілого не дошкуляє носа
Хоча горять мої п'яти
Вкритий шлях моїми вогняними слідами
Вони світять за моєю спиною
Кидаючи тінь мою
На мій шлях
Темно стає
Куди бігти
Я лиш біг пам'ятаю
Зупинятись не можу
Не вмію
3
1
379
Капля
Капля моря торкається двічі
Поверхні і згодом дна
Підкручується у вирі води
Вдаряється тихо об мул
Що повний вологи,
Він не приймає того
Не може й не хоче
Здається, він аж надто байдужий
Та ні
Просто місця для води у піску не лишилося.
4
0
407
Резонанс
Ш-х-х-х...
Ш-х-х-х...
Ш-х-х-х...
Шум
Автівок
Він-бо резонує від подібності звуків
і буднів
Ударів дверей і провертання ключа
Ударів годинника десь у Лондоні
Ударів мого серця, яке метр-півтори над підлогою,
і нескінченно над безмежністю
Кидаємо тіні по формулі
Дихаємо, бо датчики алярмують до мозку
Прокотився трамвай...
Відбив іскри, здійснив пожежу та й зник
І я у ній
Палаю
Кричу пошепки:
"Все чудово!"
3
1
440
Світло
Хтось забув вимкнути світло
в мені
Світ спить — а я граю барвами
Нагадую: свято чекає
Не дочекається
Дзвін келихів у вухах,
наче відлуння у стилі ретро,
зіпсоване скрипом та шумом платівки,
якій вже століттями не протирали шляхів
На губах досі присмак помади,
Мо' це він так світить у глупу ніч?
Було б куди послання відсилати,
Було б кому приймати,
Було б звідки...
4
0
398
Опіки
Твої дотики
лишили опіки;
Жевріє вугілля на плечах,
у якому я бачу обличчя
Миле та ніжне,
Білосніжне,
Бажане мною, спрага...
Торкнися іще!
Благаю!
Молю!
Залиш їх побільше
усюди
Виведи в мозку руну магічну,
Най гріє, коли будеш далеко
Най палить, як лежатимеш поруч
Знов доторкнешся — най з розуму зводить.
6
4
422
SHUM
Убиті бажанням забуті страхи
Забуте усе, що було так рідним
І гаряче в ступні. Так гаряче йти,
А телик воркоче: " Не треба поспішно"
Під тихії стогони шуму кларнетів,
Що диву даються в думках і втихають
Лишили у горлі лиш хтивий сонет
Ледь граючи, лине над полум'я плаєм.
Я думать не можу, не вмію. Лиш йду.
У мозку лунає щоразу ця пісня.
Хотів би забути, заснути і все...
Лише одного я ніяк не збагну:
Навіщо в душі це жовтневеє листя
Гниє, а не сохне, мов вічності плед?
5
0
478
Навчила
Навчила мене цілуватись
У шию, у вуха, у губи
Твоє піднебінне закляття
Рятує від каменю суму.
Навчила мене ти кохати,
Тонути в твоїм шепотінні,
Скидати всіх роздумів лати,
Неначе листву праосінню.
Навчила ти гратись з тобою,
Торкатися пальцями тіла.
І вести до шиї рукою,
Чекати, аби ти зомліла.
Навчила ловити в падінні,
Горнути поволі до себе,
Скрадатися леткою тінню,
У очі цілуючи ледве.
Навчила лежать на колінах,
Дивитись на радісне личко
Тулитись до теплого тіла
Та гратися тишком і нишком.
Навчила у тьмі підпускати
До себе зволожені губи,
Відчути, як мрії крислаті
Попадали пухом на груди.
Навчила ти бути з тобою
І мліти від запаху слів,
Коли я у ліжку спросоння
Уста твої ніжні зустрів.
12
4
521
Торкнись
Торкнися губ!
Цілуй!
Ревнуй до повітря,
Що його я хапаю, мов жадібний — хліб.
І серця стук
Лови,
Ховай у собі,
Замкни за одвічно своїм...
Тебе вдихну,
Притулю,
Обхоплю руками, —
Потоне долоня в волоссі.
До шиї торкнусь,
Ледь кусьну
Усю. Моя вона досі.
Як кліпаєш...
Глянь!
Я хочу побачити очі.
Твій подих
Причал
Для мрій і бажань остаточних.
Торкайся мене та
цілуй!
Тебе цілуватиму всюди.
Не бійся за світ
За людей
Ми тут далеко не люди.
Мій доторк
Піймай.
Взаємний твій цукорний шепіт
Я кину
Нам в чай,
Що пити ми будем о третій.
Сміятись,
Дивитись,
Торкатись губами твоїх.
І дихати
Тихо,
Вдаряючи носа об ніс.
8
0
395
Зап'ястки
На зап'ястках — кров і рани
Вбиті мрії на вустах
Шепчуть щось про долі смак
Як до неї йшли прочани.
Били лобом. Майже смерть.
Череп вже цілує землю
Очі котяться під стелю
Залишається момент.
На зап'ястках — бруд і попіл
Як на них горіли душі,
Тихо падали у гущу
Мертвих полум'я і сліз.
Слово вилізло із горла,
Шепіт рве весь простір долу,
З ран виходить тиша з сіллю,
Лиш тоді звучить: "Готово"
8
0
468
Сонет-легенда Ночі
Лиш глупа тьма стоїть біля порогу
Питається, де призма почуттів,
Яку забрала її Ніч-небога,
Напившись світла з неї поготів.
"Тепер вона засяє, — мені каже,
— тепер забуде, що для неї бу́ла"
"А ти їй нащо? Чуєш, чи ти краще
Палітри її горя, болю й суму?"
А чи почула а чи ні, — не знаю,
Але замовкла і кудись пішла,
Та й кажуть: темна Ніч ось-ось засяє.
Як зорі литимуть по вінець край,
То лопне Ночі Ясної душа,
Нестримним світлом темним і плющавим.
7
0
574
Ми народилися не в ту епоху
Ми народилися не в ту епоху
Навколо темрява і злі вовки
Можливо, тут і бились за свободу,
Але не взяли ніц, окрім смоли.
І дим по-вбивчому куди чорніший:
У наший час він білий, наче сіль.
А цей все суне й суне в руки нішу,
Каміння повну, диких ворожінь.
Блукаємо, наскрізно обійнявшись,
Вглядаємось у дике темне поле,
В його приховані від сну пастки.
Я повиватиму твої злі рани,
Немов дітей, що загубила доля,
Допоки не глядітимуть на сни.
8
2
502
Реальність
І сильні падають у прірву.
Неначе дикі кажани,
Постануть в пісні, де за віру
Всі лягли.
Як світ за ланцюги тягли,
Щоб їсти мав він вдосталь сіна.
І чесні інколи брешуть,
Встормляють в честь кинджала
Зливають кров її до рук.
Чорнява,
Немов смола, проклята,
Посипле попелом до губ.
Реальність має свої рамки,
Вони прозорі, наче зорі,
Вітрам подібні, що у залі.
У коморі
Розгулялись, наскрізь голі,
І ховають все, що мають.
Все, що істинне, зітхає.
7
0
579
Дихання
Чому я дихаю?
Чому не дихають будівлі?
Світ несправедливий
Їхні подихи замінили б міський шум
Суцільними хвилями залізобетону
Розбита бруківка нагадала б двірнику про листок,
Що зумисне гниє біля неї.
Дорога б шкварчала
Від злості машин
А люди б мовчали
Ходили й стояли
Тримали б ліхтар
І вивіску кав'ярні
Цупили б світло у інших людей
Та світ є світ
Тому тут так тихо.
3
0
441
Ми (були) птахи
А ми були наче птахи…
Літали, де тільки бажали крила;
Де сіялося веління серця,
Могутність бажання,
Повноцінна анархія руху,
Анархія течій у венах і капілярах,
Анархія світла світочів,
А тепер…
Пов’язані залізяччям,
Що носиться з надписом
Рутина…
Рутина…
Промовляємо з несилою до всього,
Що не співпадає з очікуваннями.
Радіємо найменшому пір’ю,
Котре падає під потилицю –
І лиш кілька метрів залишалося,
Аби в мозок вп’ялося вістря списа
Задля порятунку
від сірості.
А ми були наче птахи…
І небо…
О боги, що із ним стало?
Що це за хмари?
Що це за Сонце!?
Усе не таке і не так!
Кожен,
навіть я,
Усі втратила смак свободи й анархії
Усього,
Що б мало бути у цьому нетверезому стані,
Видуманому природою іще при народженні.
Птахи…
Птахи…
Цим створінням байдуже до монет,
Хіба що сороки заклюють золоті.
Їм не потрібні браслети й жакети,
Пір’я їхнє промовить більше за ці витребеньки.
А що ж тоді ми?
Набір генів і плоті?
Хімія,
Яка викликає реакції,
Звані емоціями?
Тінь від музики й світла?
Тихі кроки
Серед останнього.
Ми робимо їх на потіху тиші,
На потіху собі,
В задоволенням тому,
Що звемо життям.
Колись буде всьому край,
Але там,
Де ми зчинимо злам!
2
0
432
Письменники
Вони без імен
Тихо хитаються на розбитих вулицях
Кров тече у скроню
І виливається фонтаном зі скроні
Мастячи випрасовані піджаки й сорочки
Ноги торкаються каміння
І ті розколюються
Вивільняючи гіркий запах листя горіху
Скло обросло шипами
І забутими у мозку словами
За ним ховається піаніст і скрипаль
Вони хочуть зіграти мелодію про кохання
А виходить про горе
Ніби вони пов'язані нотами
Потріскані клавіші б'ють об струни
Ламаючись вкінець,
Займаючись синім вогнем.
Вони падають на землю,
І там звучить барабан,
Сумний і останній.
Вони не ворушаться
Замість очей у них пера
З них капає чорнило
Прямо на черевики
Що припали паперовим пилом.
Вони мовчать
І слова не зронять більше
І не запишуть
Не з'єднаються як механізм годинника
Руки їхні в паралічі
Голову обійняв дурман провалів й невдач
Вулиці тріскають
Вони лиш стиха піднімають чоло
Най тріскає все
Вони дивляться
Усе розколюється
Божеволіють
Зчиняється тихий хаос
Вони мовчать і надалі
Запах горіха гіркий добиває
Вони падають
Ні пари з уст!
3
0
461
The Myth
We wanna fly,
We wanna die,
For us this word is over.
We have to put
These lives to doom
To be more close to soul.
We wanna feel
How craft the steel
And be the best blacksmith.
We wanna make it,
One Black Heart. Admit,
That the Chosen is a myth!
This world is cruel
Each is a fool.
They wanna find the truth.
They wanna combat,
But don't know about what
Waits in the deep of the doom.
5
0
483
A R E N A
Закрийся вбивчо-темною вуаллю,
Обличчя не показуй ні собі,
Ні тому, з ким останній твій двобій,
Інакше душу ззовні я підпалю.
Не бігай поглядом крихким повсюди
І не шукай свого рятівника,
Коли його побачу здалека,
Змішаю кров і меч зі своїм брудом.
Втекти могла ти завжди і без сліз,
Але тепер, коли здалася вповні,
По вінця трунком келих свій наповни,
Неначе він — твій справжній чоловік.
Або! Або ковтни лиш каплю й викинь!
Нехай поллється кожному під ноги,
Розкриє сутність кожному дороги,
І враз з тобою у тумані зникне.
5
0
434
Роз до ріжжя
Моє роздоріжжя криваве, мов ніж,
Яким покінчили із Цезарем й Брутом.
Шепоче тихенько мій розум: "Облиш!
Облиш теє серце, заковане блудом!"
Облишити все, і навіть себе.
Навколо розвісили й правила, й маски,
І шум циферблату загрозу несе
Загрозу померти, без милості й ласки.
Без спомину імені, честі і сліз,
Без діл, що вважали б корисними.
Охоплені люди — лиш манія слів
Лишають все те, що звуть просто.
Пізно!
Охоплені літом, де сніг випадає
Охоплені сплячкою в лихім тім сні
І всі роздоріжжя криваві, лукаві,
Бажання знайтися у тихій війні.
3
0
475
Прибій
Танцювала у ритмі прибою,
Ловила всі рухи всіх хвиль,
Забули ми все лиш на мить,
Потягнула мене за собою.
Хто знав, хто думав. Летить!
Летить моя мрія, мов горе.
А ми все тримаємо мить,
З якою будемо як вдома.
Ми танцюємо вальс біля моря
І хвилі застигли, мов дим
Полишили з сильним Нічим,
І прибій все співає про горе.
4
2
549
#мої_демони
Усе в голові. Заплутані мрії
Бажання знайтися в великій війні.
Навколо — руїни. Заплутані тіні
Паскудять повітря аналізом слів.
Звук і висоти. Висоти всіх звуків.
Забуті слова, забуті думки.
Над серцем лягали нестерпнії муки,
Не зміг я схопитись за тремор руки.
Письменник... це смішно, неначе вже став ним.
І що я скажу? От що напишу?
Слова дерев'яні, мов ріг носорога,
Все рвуть помилками. Усе, чим дишу.
На стежці — перо. І страх біля нього.
Мої два кузени, ідіть-но сюди.
Залізьте у шафу, прошу ради бога,
Бо я там опинюсь. Й чекайте біди!
5
3
455
Depressive
We wanna fly,
but are so depressive.
We hope to be die
With everything
that's agressive
That's in our mind
We wanna kill them,
Emotions, which we have inside of.
You wanna be gentle
to people, that's ready
start the great war
with you
with you opportunities
with you wings
with feather in you head
We are so depressive
The explanation
ain't your agression
We wanna find exit
We wanna be metal
We wanna be gentle
4
0
311
Тиша бою
Грім барабанів — удар за ударом
Тут нас полишив, у самім вогні.
Мрії безбожні нахлинули валом:
Як ми жили... або як могли.
Бігали діти по теплій бруківці,
Ярмарок жив, снував, ґвалтував!
Зараз — спалений наскрізь і ниций,
Кілька тут душ лиш знаходять причал.
Вітер гуде, мов давня загроза,
Виє про всяке. Найбільше — про біль!
Ми — серед полум'я, у самому лоні,
Нас рятуватиме ніч-заметіль.
5
2
572
Сни
Чи розповіси,
Що у тебе в снах?
Квіти як цвіли
На твоїх губах?
Як набухли вени
Сумом, тяготою,
Пальці всі примерзли
До надій зимою.
В березні розтануть,
В квітні потепліють,
В травні в твоїм саду
Листячко пригріє.
І біленька сукня,
Наче цвіт вишневий,
Буде дівувати
У думках рожевих.
Сниться тобі шелест
Наших поцілунків?
І душі той вереск,
Що кричала лунко?
Лунко, дзвінко й тихо,
Сором серед люду.
Тільки нам не сиро
Від гнівного гулу.
Хай кричать в сорочку,
У шматок тканини,
Сплетені із льону,
Склеєні з довіри.
Снилося тобі
Як ми скрізь літали?
Як ходили босі
По земному краю?
Як торкались неба?
Як пісень співала?
Снишся мені, леле:
Ніжно цілувала.
4
1
717
Серце кричить...
Серце кричить тисячами слідів
Плач розриває всі шви всіх світів
Сльози розбили і нас поготів
Дали забути усе, навіть ціль.
Чим ми були, чим будемо зараз?
Може, робили що — то тільки мара?
Плили ми скрізь — і ти скрізь питала,
Де теє місце, котрого ти варта.
Наші сліди обіймають морози,
Били їх блискавки і місячні грози,
Це — лабіринт, що мов листя мімози,
Скрутиться в нову, ще більшу загрозу.
Серце кричить у розбитому полі
Нових плачів і вчорашньої солі.
Ми пливемо, знедоленні й сонні,
Ми живемо, пусті та бездонні.
9
0
648
Відлуння міста
Давай загубимось у місті,
Утратимо межу із часом.
Не знати вихід з лабіринту,
В якім ходитимемо разом, —
Це так прекрасно, наче сон,
І чути скрізь "Угу!" тих сов...
Він буде медом у вухах,
Якщо не вистачить розмов.
Візьмемо сенс, що на плечах,
Вкрадемо миті на вустах,
Й підемо містом нелюдським.
Нам вулиці таврують шлях,
Ми лиш потягнемо за ним.
І будем бавитись з зірками,
Що кинуть в нас своєї мани,
Полишать враз із Чимсь й з Нічим.
І місто вдарить об цеглини,
Тривогу викличе в квартирах,
Піднімуть свічки, наче мрії,
І полетять із ними в вирій.
А ми — блукатимем щосили.
6
0
575
Невдалий вечір
Спускала ти гроші в елітному барі.
І віскі пила, немов божі сльози.
Підлогу обвили плющами печалі
Думок і бажань лебедині морози.
Каблучку з камінням продала бармену
За ще одну склянку холодного спирту.
Воно потекло, морозячи вени,
По шиї, по грудях, мов дьогтьове мило.
Текло до артерій ворожими краплями,
Справляло у мозку велику війну.
Від тебе залишились сласні лиш клапті,
Котрих захотіли, мов штурми стіну.
Не слухала ти ані голосу мого,
Ні криків хазяїв: "Зачинено вже!"
— І де ти живеш?
Лежиш непритомна.
До ранку ти будеш моїм протеже.
4
0
533
Tomorrow
I kill you tomorrow,
Your soul will bleed out.
I'm not a great hero,
But you have a crown.
I have darkness only,
Your eyes are pretender.
I wanna be sorry,
You must be surrendered.
My power are growing,
Yours will be turned down,
I kill you tomorrow,
And you'll be in crown.
3
0
536
Кава зі снігом
Ми бачили краплю на снігу
Гадали неначе на каві.
Сказала, що жить я не вмію,
А ти — діставатися правди.
Сказала, що втомлена вже
Гадати на пальцях всім долі.
Пішла — і лишилась лише
Бентега і міни у горлі.
А що як взірвуться, підхоплені,
Всіма почуттями посипляться?
Будемо відтінками злості,
Яких не торкнулась мутація?
Зігріти б обмерзлії пальці,
Котрі обпеклися так вміло.
Будемо сидіти, заблукані,
І пити ту каву зі снігом.
6
1
547
Тут
Ти кликала мене,
Мов янгол у пітьмі.
І крилечка малі
Шепочуть, наче дні.
Забули, хто ми є,
Гадали у піснях,
Який же наший шлях,
І мапи на губах
Лишали, ми палали
У полум'ї емоцій,
І було нам не досить
Ми тут неначе гості
Думок своїх сласних.
Хотіли воювати,
Довести все до страти,
Вдягнути разом лаври,
Побути в самоті.
Забутися у мріях,
Втонути вщент у вірі,
Що наший цілий світ.
Співати лиш про дні,
Коли будемо разом,
Прийде все як із часом,
Коли засяє ранок...
Прокляття як впаде
Із крил твоїх блаженно,
Ти здіймеш їх до неба,
І більшого не треба.
Й на кожне твоє "Де?"
Кричатиму: "Ось тут
Будемо ми, і чуть
Про все, що є навкруг.
А поки спи, кохана
Нехай надія марна,
Але це не омана,
Що я з тобою. Тут"
7
0
615
Сіроманія
Засиділись в хрущовках романтики
І розпалюють полум'я віршами.
Рихлі вікна заліплені цвяхами,
Виливали їх довго із латексу.
Най метафори, що сновигають,
Повернуться разóм із епітетами.
Бо здається вже трохи моментами,
Що той вузол — дорога до раю.
Висить світло на Божому Слові,
Без електрики ми не романтики.
Без душі ми лишень сіромантики,
Що шукають лиш гнилість і цвіль.
7
0
551
Я (Волонтер)
Я — волонтер вщент убитого серця,
Та все ж до біса — ці інвестиції
Кожного разу поїздка нелегка,
Кожного разу в новій амуниції.
Кава у горлі. І кексик десь там.
Страх по периметру летких легень.
Вірші вилазять по тихим ночам,
Ледве лишаючи камінь себе.
Я — волонтер вщент затраханих вен,
Купи гноїська і вбитих машин.
Шкода, але ані саней, ні мент,
Ніц не зостало — спалено всіх!
Бруду в крові... хоч дідькові шли
В гарному з бантиком з пластику боксі!
Прийме на груди — і дасться взнаки
Реальність того, що всі ходим босі.
Я — волонтер сих забутих думок,
Що виливаю, рвучи всі м'язи.
Візьме в обійми спалений смог;
Й гній, який мав би повік догоряти.
6
2
598
It's me
Quiet train...
They are going thourgh my soul
Quiet rain...
It is going thourgh my fall
We are so quiet
So tired
So busy and smelled
So badly
So sadly
So agressively
There're a lot of these 'so'
I wanna follow
Somebody
But I don't know
Who is worth it
Maybe this is a problem
Great trable
But
I know
Who wollow
It's me.
6
2
677
Символ пустоти
Символ пустоти
На твоїй руці
Ще що хочеш ти?
Наче все на цім...
Та говориш: "Ні!"
Що іще тоді?
Ти у цій війні
Миті взяла всі!
Обібрала все,
Всенького мене
Залишила мед,
Капає в плече.
У самую рану,
Зроблену з нестями.
Вбита і глибока,
Сяє вечорами.
Символ твій пече
В серці лиш твоїм
Сушить він усе,
Що десь поряд з ним.
Так обпікся я
Почалась війна
Видно іздаля
Вогники життя
Викинь оберіг
Символ пустоти
На твоїй руці
І у серці тім.
Наче все на цім.
7
1
528
Run
I know, that imposibble,
But I'm running
Running...
Running...
I've hidden
In my beautiful garden.
It's my thoughts,
My dreams,
There is kisses in my lips.
But know
I'm running
I'm afraid of this world,
Every word,
Every sound,
Every cloud,
I wanna run...
To run...
My lungs is infinity
There's weather of my guilty
In my mind
In every lights
I'm running...
4
3
530
Тріск
Скеля розламана — сиплеться камінь,
То є лиш долі, лиш десь унизу.
Спогади теплі померли намарно,
Їхні останки посохли в гробу.
Камені виросли у моноліти
Стіни навколо безколірних стін.
Усмішки блідлі, брехливі, в лахмітті,
Показ прем'єри надпафосних мін.
Слово лестить, що аж хочеться вбити
Звуки гидливі, — у павутинні.
Тиша повідає більше, чим квіти,
Більше, чим подихи — довше, чим біль.
Гамір цих речень — неначе шум моря:
Краю не має, і сенс загубив.
Кожен питає про справи і горе,
Чим всі останні ці дні дорожив.
Що по новинах? — що десь за рогом?
Хто чим живе? Чим кращий і гірш?
Скільки забутих потрапило в морги?
Хто не зберіг своїх ясність облич?
Це — вже традиція, та вже роками
Виросла в корені й пагін знайшла.
Мохом руйнується і блискавками
Скеля потужна, але лиш "була".
Була в словах, десь трохи у діях,
Була в питаннях, — камінні її.
Якось-то гори покоїлись в мирі,
Зараз постійно бенкет у війні.
2
0
436
Занадто
Забутая казка — сі почуття,
Зустрілися як і як сіли десь поряд,
Як ти розімкнула тендітно уста —
Й подались страхи до забутого моря.
І слово за словом, емоції, край!
Нагадує мару у сні хворобливім
І ніби що хочеш? Усе почувай!
Але якось дивно. Занадто красиво.
Занадто обожнюєм, любимо теж,
Ми віримо кожному поклику серця
Занадто ми впевнені: все це — без меж,
Занадто надіємось, що все минеться.
Але... ми в кайданах. Солодких, мов цукор.
Солоних часами, мов вранішня кров.
Без тебе — не дивно. З тобою — не сумно.
Границі сих станів не терплять розмов.
3
1
444
Затихла
Затихла мелодія наших імен
Так ніжно і так кроткослівно
Цілунків випадки... чи був у них сенс?
Чому їхній вітер вже дише у спину?
Замовкла мелодія наших очей,
Взяла німота твоє трепетне тіло.
Заледве спадає із ніжних плечей.
І тягнеться довго, забуто, несміло.
І де ж то мелодія наших сердець?
Ось билися в такт. Тепер — хто куди...
Забули вони і тебе, і мене,
Згадати їм дай, куди тре іти.
9
2
610
Окрім нас
Забуте навколо усе, окрім нас.
І світло так сяє. І дивно, й цікаво.
Незнаний давно тут старенький пан Час,
Лиш ми із тобою з горнятками кави.
Закутаю всю аж по самії вуха.
І навіть якщо не захочеш цього.
Мороз за вікном мене не послуха,
Ураз забере дрогоцінне тепло.
Погасне ліхтар — сидітимем в тиші,
Будемо глядіти на тіні в вікні.
Вони ж-бо скрізь ходять, усі нами дишуть,
Горять прешалено в безжальнім вогні.
І кава остине — і ми десь полинем
Посеред думок і знайдемо себе.
Візьмемо слова щонайбільші і сильні,
Візьмемо їх сенс, хай вперед нас несе.
Зупинемось тут і постоїмо знову,
У місці шаленім, забутім й пустім.
Ми змінимо все! — і підемо на лови,
Блукати у лісі, неначе німі.
8
0
673
Було і немає
Рятуєш мене від прокляття
Ти сердцем, губами і чаєм.
Частуєш плаксиве маля
Цілунками поза всім часом.
Горнутися в твоє тепло,
У кучері можна всю вічність.
Під каву і фільм на Різдво
Краса заблистить першим снігом.
Горнутись, горнутись, горнутись —
Кричати без сенсу й упину.
Відлуння най котиться всюди,
З народження свого й до згину.
А знаєш, воно то так є:
Прокляття було і немає
На кухні вже вистиг наш чай
Лиш погляди нас зігрівають.
8
1
539
Не рвіться ви, життя нитки
Не рвіться ви, життя нитки,
Не бий ти, зливо, в свої сурми!
О Всесвіте, ти їх віки
Убережи, мов діток шумних!
Та ні – тканина рветься все,
Ну чути неба сліз крізь горни!
А час - такий, і він іде:
Тіпає нас в свої полони.
Старі світлини, вмиті вщент,
Десь тихо ніжаться в шухляді.
І сльози ті ані на мент
Не сохнуть у душі розп’ятій.
Ви бережіть їх. І слова,
Які ще не сказали досі.
Коли лиш серце залуна,
Сходіть до себе ви у гості.
8
0
566
Тече річка, тече швидко
Тече річка, тече швидко,
Лине десь у далечінь
За схід сонця, о, лебідко,
Полетіли-но за ним.
В хмарах білих, серед сині,
Заспіваєш солов’єм.
Пісня до грудей полине,
Спалить їх дотла живцем.
Біжить річка, плине бистра,
Голос трепетно зліта.
У волоссі біла айстра,
У сапфірах тих іскра.
Дивлюсь я на твоє личко,
Мило блище. І Дарма
Я тебе тримаю міцно:
Ти давно вже не сама.
Ллються стрічки, мов те небо
Джерелом, немов кришталь.
Не покличу на імення:
Ти - щаслива, тож не жаль.
Полум’я горить щоднини,
Струмінь без шляху. Облиш!
Ех... якщо річки єдині,
Треба їх зімкнути лиш.
13
5
665
N E Z A B U D K A
Привіт, о мила незабутко,
Немов троянда пелюстки
Ховаєш ти прекрасні руки,
Чи то за листячком шипи?
Хотів тобі я щось шепнути –
Але біжиш, бо треба йти…
Усе тримаєш при собі,
Яка ж то скриня зі скарбами!
І кожен день нові й нові
Монети падають місцями.
Обшиті зеленню трави,
Мандрують десь тими світами.
Багато видно їх в очах,
Принишкли в глибині усміхом.
По них тягнутись? – біль і страх,
Що причаяться в ранах тихо.
І на устах, і на плечах
Сидять-чекають твій-бо вихор.
Дивлюсь – смієшся. Дуже добре!
Радію, що в тобі є зірка,
Що пелюсткове твоє море,
Ані одна пелюстка сіра.
Твоя душа аж наскрізь лунка,
Моя Прекрасна Незабудка!
12
2
685
To Kill
We are forgotten in battlefield
I cannot raise my greatest shied
There is so sad. My madness
Reach all minds. The end of silence!
You are illusion, my shabby flashback
Your smell is nothing, your color is black.
I have to do this, you must be killed.
Cause I know that you're not real.
Your kiss on my lips was the sunshine
We were together every these nights
But now, you are so far and so close!
Maybe, your small death yet have been supposed.
8
0
590
Дим
Сміх у нейронах,
Мить, перегони
Вже відшукали щасливий кінець.
Я — поза бортом
Впрост, парашутом
Лину за беріг усіх цих сердець.
В подихах ловлю
В неба щось молю
І розумію, що все то — дарма,
Може, покажуть
В очі. Й розкажуть,
Те, що не бачим...Того, що нема...
Всі поспішають.
Думку гадаю,
А чи зупиниться в натовпі хтось.
Гляне на все це,
Хаос край серця
Не заплете вже страх-ниточки рос.
Часу в нас обмаль
Болі і тромби
Крадуть у вен усе місце добра
Моє звертання:
Люди, чекання
Не подарує нічого, крім зла!
Дії мов фрукти:
Темрява й муки
Вкриє їх цвіллю і темною гниллю.
Вдумайтесь, люде
Добре чи буде
Цвяхом пробити наскрізь свої мрії?
Маєте все
Мало вам ще!
Хочете більше, та ліньки самим
Встати й піти!
Взяти й знайти!
Страх залишитись самотнім, мов дим!
11
0
701
Птаха
Ой хто ж то блукає лісними стежками?
Хто ловить долонями спів солов'я?
Коли поєднались очима й думками?
Коли ж-то я взнав, що ти будеш моя?
Маленькая пташка на твоїм зап'ясті.
Побиті крилечка у нашій душі.
Нестерпно солодке, нестримне "кохати"
Крізь вічні століття зв'язало всі дні.
Ми стрінемось там, де надія скрізь є
Торкнися каміння — і тонкою річкою
Полину до тебе. Кохання живе!
Послухай, як чисто бринить його стрічка!
Торкнуся і я — та й забудеться все
Забуду про вітер , що віє край серця.
Побачу відразу себе і тебе
На птасі величній із твого зап'ястя.
7
0
535
Я (не) відпускаю
Говорять всі: «Потрібно вміти відпускати!»
Але тримав би вічно рученьки твої,
Тендітно-лагідні, чи ніжно-теплі шати,
Сапфіри-очі, мов ті зорі вдалині.
Така ось ти у пам’яті моїй остання,
Чи ті думки вже бавляться, немов дитя?
Хотів тоді сказати дещо на прощання,
Але не зміг. На жаль. Усе ж – таке життя…
Обійми, їх лишень я добре пам’ятаю,
І посмішку обличчя, голос твій і сміх…
Далеко ти, щаслива, леле – я це знаю,
Та хто і де тобі сказав: «Кохання – гріх!»?
Воно крихке, але приємне. Знаю,
Але на відстані нема йому життя.
Лише у сні, у квітах серед чарів гаю
Та злота посмішка все капає з лиця.
І сяду я, і гляну тихо біля тебе.
Гаряче полум’я щезає, не зника.
Розцвів дерев тих шум, і сяє сріблом небо.
Ти поряд. Вірю! І надіюся сповна…
Обійми, лиш обійми добре пам’ятаю,
У тілі й у вухах все линеє той спів.
«Потрібно вміти відпускати», - добре знаю,
Але… тоді навіщо я тебе зустрів?
11
2
609
Сталось...
Що стало з тобою, забуте маля?
Побиті вщент руки, умиті в крові.
Чому ж твоя доля така непроста,
На кожен мій поклик лиш відповідь "Ні!"
Сидиш ти над прірвою. Хтів обійняти,
І рвавсь пригорнути всю постать твою,
Таку вже тендітну. О рідная мати!
Дістав же від тебе цю долю важку!
Най руки тягнулись би, та віднімає.
Вуста щось сказали б, але всі слова
Забули всі значення. Є і не має,
Тендітная постать, сама й не сама.
Ледь пише на камені звуки важкі,
Під ними висять вщент засохлі думки.
Замезли від холоду пальці тремкі,
Залиш по собі їх останні сліди.
По них прочитаю твої поривання,
Всю душу відкрию і спалю дотла.
Не хочу, щоб попіл святий у скрижалях
Відбився у комусь, мов доля свята.
7
7
565
Уклін
Вклонився я тобі, та знав спектакль,
У ньому я не маю happy end’у.
Завіса – знизу, кінчився ансамбль,
А серце моє не зійшло на сцену!
Куліси – захист. «Шансів маєш нуль!» -
Почуло – та й світ за очі подалось.
Ще скільки бід, ще стільки злісних куль
Йому, сердешному, вловить зосталось?
Ех… Спогади… Вони такі терпкі,
Немов вино: ще й ллються так криштально.
Сп’янів від них, забувся вже за ціль,
Яка вона на форму і прохання.
Як жаль? Що жаль? Болить і, ніби, мило.
Не зна, від чого, й що із того буде?
Але ту мить, як вгледів твоє личко,
Напевне, вже ніколи не забуду.
Й не сором це писати!? Правда щира!
Але вважай, як хоч, - і божевільним.
Лише вклонюсь – в очах тих віра,
Що є вогонь надії не єдиний.
І погляд мов солодкий; смак його
Гіркий, на жаль, але і не смертельний.
Але спитати дай у нього самого.
Можливо, я колись до нього верну?..
10
1
676
Погляд
Щодня я зустрічаюсь поглядом з тобою.
Не знаю: топить, палить він мене чи б’є?
Чи гладить-пестить ніжно злотою косою,
Яку завила ти, підкресливши амбре?
Я вже заплутався, не знаю, що робити,
Хоча життя іще ніхто не відміняв.
Я може все ж із цього світу десь ізшитий,
Та бігаю я серед твоїх теплих трав.
І ловлю, й ловлю поглядом твоє обличчя,
Але, навіщо? Може, все це – задарма?
У грудях щось дере і сокіл жалем сиче,
І глянеш тільки – я ховаюсь за рукав.
Немов боюсь я твого ніжного обличчя,
Яке кидає погляд поряд із моїм.
І скільки це триває: мить? Чи, може, вічно?
Чи, може, я живу лиш поглядом одним
Твоїм. І хочу добре все я роздивитись,
Поглянути на зорі, що у нім горять,
На ті троянди, що ось-ось бутон відкрили
І сяють серед перламутрових багать.
І вже забувся, де я. Що я? Хто я, леле!?
Лиш хлопець, що глядить на тебе віддалік.
І ті думки полинули деінде в небо –
Та й утратив тим швидким хвилинам лік…
І лиш твій погляд – скарб єдиний на всі миті.
Його б зловити, та не можу: Він пече!
Душа все б’є і б’є мечем тим, сріблом литий,
Мої все груди поглядом твоїм січе!
10
2
588
Лист. Свічка. Серце
Пишу листа. Той віск дрібної свічки
Все тихо капає – й пожовк папір;
Не знає, грає, мріє теє личко,
Я дивлюсь: зна його ж-бо звуки лір!
Чи ні? Чи так? Чарує ту годину,
Коли погано було, все пекло…
Я наче і не хочу, все до тебе лину,
Боюся, щоби серце не вдало!
Щоб не заграло полум’ям блаженним
На тому місці, де тепер вода!
Боюсь його, боюся дуже й вельми,
Немов то цілить темная стріла…
Куди летить, куди ж вона уп’ється,
Чи відвернути погляд, чи дарма?..
І вже не заспокоїтися серцю,
Яке болить - або й того нема…
Утратив я його, згубив. Посіяв!
Десь проросли незнанії стежки.
Хтозна, куди іти - але я вірю,
Що з кимсь воно назавжди. Навіки!
6
0
588
Пісня
Я десь сиджу. І де – не знаю.
Хтось ллє у кухоль срібний мед.
І ллється щось по вуха краю,
І лізе, й лізе наперед.
Чи пісня то, чи голос твій,
Який не вловлю ні на мить?
І хочеться вернутись в стрій
Життя, але воно летить…
Спіймати дай: вловити хочу
Мелодію, що лине десь.
Твоє лице все лине в очі.
Нема надії. Це – кінець.
Та пісня грає, величає,
Затихла враз, не відпуска.
Твій погляд попід стелі краєм,
Піймав мене – тремтить рука.
7
1
508
Інтерв'ю
- Може, хочете Ви щось сказати?
- Та ні…
- Не соромтеся!
- Та ну…
- Ну що, готові?
- Ні… не знаю!
Раптом світло. Інтерв’ю.
- Говоріть.
- Ем… що?..
- Я пишу…
- В сенсі?...
- Це також.
- Стійте!
- Що?
- Не вспію!
- В сенсі?
- Ну отож.
Тиша. Звук реклами.
- Як Ви?
- Добре, як самі?
- Сталось може щось
- Де двері?
- Зліва, Ви куди?
- Пі-пі.
Запуск. Тиша. Всі в ефірі.
- Ну що, продовжимо?
- Атож.
- Може втомлені, хоч трохи.
- В міру.
- Питання-випендрьож!
- Я готовий!
- Думаєте?
- Певен.
- Отже слухайте.
Замовк.
- З яких країв, з яких Ви давен?
- Може, досить говірок?
- Добре, що Ви любите.
- Капусту.
- П’єте що Ви?
- Ель.
- Кожен день так!?
- Часто-густо.
- На смак як?
- Вермішель.
- Може, хочете додати?
- Що іще?.. горілку п’ю.
- Та ні, та не про це я.
- Так усе – закінчуй інтерв’ю!
10
2
637
Зумій!
Зумій мені розповісти про все,
Чому тебе без подиху несе;
Куди, хто, нащо? – темна таємниця.
Твої зіниці мов перо жар-птиці!
І знать болить бажання про шляхи,
З якими мрієш при сріблястім світлі...
За що жбурляєш в мене муки лихі:
Твоя незрима сила – на руці!
А ти мовчиш, глядиш, тремтиш губами,
Неначе все – це невиправні плями!
Ховаєшся в глибинах своїх суті,
Стоїш в забутотихому покутті.
Потягнуся – відвернешся умить;
Почула б ти, як серце шелестить!
Як плаче за тобою, мов дитина.
Немилая злощасна тая днина,
Коли прийняв і зрозумів усе;
Як усвідомив: почуття несе
До тебе, щільноніжного щита –
Його не в силах підкорити!
Дуель і боротьба!?
То все дарма!
Я лиш в поклоні простягаю квіти.
5
0
605
Портрет силуету
Шкода і жаль: я не художник,
Намалював би твій портрет,
Або, лишень коли дозволиш,
Хоча б накреслив силует!
Повік сих чар, очей смарагд,
Твойого погляду розмай!
До Ніжності побіг у сад,
Лихий чи добрий її гай!?
Лиш ти це знаєш – і мовчиш…
Мов вабиш чарами – й ховаєш,
Мовчать уста. Струмочки тиш
Стікаються у зір тих зграї.
Обличчя німфи, легкий сміх
Торкнувся губ – і я палаю!
Чи то тону, вогонь мов стих,
Не руш ти, пензлю, того краю!
Іще гаряче полотно -
Не вгомонилось моє серце.
Дивлюсь – танцюєш, степом льон,
Плекає й ніжить твої крильця.
Ти вкрийся ними, не гляджу,
Блищиш все тим ледь тихим сяйвом.
Візьму його до своїх рук,
Якщо дозволиш литись чарам.
Твої долоні серед зір
Шукають, манять щось у небі,
Чи до планет і чорних дір
Все мріють так, як я до тебе?
Але, на жаль, я не художник,
І все малюю – і не те.
Вже відчуваю: пензель зроню –
І там твій лотос зацвіте.
4
0
551
Remember!
Remember, my friend, who we are!
Remember me and your great love.
I hope you’ll reach and will be high.
Your heart is brave! Ahead, don’t stop!
I know for long, you are the king,
I've never seen the kingdom’s yours.
It’s fallen down, because of lying,
But you do things that lead to lose.
Keep your mind and keep your soul!
It’s your way. I know you grow.
Your kingdom waits. It happens soon,
Your strength and hopes will reach the goal.
2
0
622
Altanka
Альтанка порожня, лиш тихе повітря
Хапає повно́ту несказаних слів
Забуті всі лиха, депресії вістря
Сягають свідомості чистих голів.
Прощання мине, та й забуде цвісти
Грибками з брудних розвеселених п'ят.
А далі усе! Майбуття твого міста
Заманює темінь лиш власних кімнат.
І нові стежечки. За ними — весілля.
За ними — цілунки, обвиті в любов.
Дівчата і друзі, клуби й похмілля
По венах тектимуть і знову і знов.
Порожня альтанка скрипить, мов чужа
Потріскана фарба, і древо гниє.
Заскигле тихенько трава-ковила
Згадає щасливе й твоє, і моє.
Покаже моменти, що сповнені сміху.
Останнюю краплю розмов і морів.
А поки — вирішуй, велике чи лихо,
Що друзів в альтанці ти стріти не хтів.
7
0
692
Напевно...
Напевно, красно й міцно спиш,
Коли я пишу цього вірша.
У мене ручка й думка лиш,
Але твій світ за це гарніший.
О думко, линь до її сну,
Лиш глянь на неї — і вертайся.
Накинь на тіло ковдру теплу,
Повідай-бо, як розплелася.
Чарівний усміх з гребінцем,
Що пестив злотеє волосся.
Ти розкажи про сон мигцем,
Як щастя навкруги лилося!
Вертай! Не руш її видінь:
Глядіть на неї насолода.
А серце взяла дивна синь:
Далеко ж-бо його свобода.
5
1
684
When the Shadows Reveal Us
When the shadows reveal us,
I'll be near to shelter you.
Don't be out! It's dangerous!
I'll be fighting for the truth.
I do not know this world like you,
We wanna go away from here.
Walking through the stars, the Moon
We can be happy, funny there.
Shadows run and shadows snap.
Their hands are darker yours.
They are darker than your fail.
Do not lose, please! Do not fall!
I beg you! Please, prevent world end!
My little hearts is in your soul.
Save me now! I will be there.
Help me when I ask you for.
Shadows reveal my presence.
Keep the silence. I want that,
'Cause there're many reasons, yeah,
To take again your pretty hands.
6
0
632
ChaoS
Ліворуч — провалля, праворуч — провалля,
Позаду — стіна, а попереду — камінь
Холоднії стежки забутися мали,
Але не стояти, мов леді у залі.
6
0
797
Мовби
Між нами — зірки, межи нами — дороги
А вчора немовби дивились у вічі,
Алмазів каміння у них я не злічу,
Ех... не зрозуміти дивин їхніх мови...
Історія наша — суцільні прологи,
Як вірити, що у серцях була вічність?
Пугикають стиха пресизії сови:
"Її відпусти на сей шлях предковічний!"
І знову дивлюся у теплії вічі
Лиш холодом сяють і теплим туманом...
Сузір'я і дивна до неї дорого,
Не втерплю я крові наступної січі!
Та б'єте... галактик зірок я не злічу.
4
0
741
Різнобожжя і чашка
У кожного свій бог
А в тих
Різні ореоли
На різних плечах
Різні ангели
З різними крилами
Рубін
Кришталь
Смарагд
Або ж шовкова вуаль
Замість них
Усяке буває...
На чашці моїй
Герб мій
А на твоїй
Твоєї родини
Така вже доля
Що всі різні
Інколи з інкрустованим
В мозок
магнітом
Завдяки якому нас тягне до пригод
Й до інших
Людей
Точніше
Магніту їхніх душ
У кожного свій бог
І рима на душі своя
У когось чашка на двох
А хтось питає: "Чия?"
4
0
628
Розправити крила
Розправити крила
Постала дилема
Наче в цім сила,
А мов і треба.
Бути простіше -
Бути найкращим
Пігулки у роті
Не проковтнеш нізащо.
Була б можливість - зробив,
Ні - то б забив.
А зараз
Не те!
Погодься!
Не те!
Мов і живе,
А мов і німе!
І пір'я хоче вітер відчути,
Тобі від незручності
Все би забути!
Навколо млість!
Навколо злість!
І десь-то за їхніми хмарами...
Далеко за тими почварами...
Сонце!
Наче золотце!
Крила спітнілі,
Розправлені й білі!
Лети, благаю, лети!
Тільки благаю!
Мов Ікар,
Не впади!
4
0
618
Вірш під грозою
Ти пишеш вірші під грозою,
Росою вмиваючись зранку,
Коли наш потомлений люд
Кидає білизну на планку.
Зустрілися в світлі пір'їнок
Якими писали листи
І погляди звелись повільно,
Я знати не знаю: чи ти!?
Мов світла, мов темна, мов бистра
Думки в голові як торнадо.
Смієшся... сумуєш і злишся,
Обіймів для тіла вже мало!
Посипе віршами гроза
Вуста перекинуться в іскри.
Й білизна тріпоче у такт,
Чекаючи тихо на звістку.
2
0
557
Терези
Терези такі цікаві
Без металу
без маси і ваги
Одні полони
гір сумнівів нахили
круті
Хоботи слонів
Крізь які проходять
на шалених швидкостях
страхи
Грають у
Формулу-1
І вибирай
а чи швидкіть чи дороги шлях
чи може є ще третій рай
І третій ангел на плечах?
Роздуми
то також терези
чи то лиш шаль
На яку складаюється усе "Я"
Розпадається на гирі
Щоб досягти рівноваги
Усіх шаль
Не важливо скільки
Їх
І не важливо
Де і чого більше
Задумайся
Яка ближче до тебе
І здіймається
На твою висоту
Адже не кожен її любить
Так само
як солодке
Але не варт
У підземелля опускатись
Чортзна якая трясця
Чигає за кутами
Обрамлених
Побитих
Дзеркал
Знайди своє відображення
І не загубися
У чужих
Навіть якщо
У них коштовніша рама.
Як відомо
філософський камінь ще ніхто не знайшов
Можливо через те
Що ніхто не знає
Його вигляду
А раптом він у тебе
Хапай!
3
9
411
Страх
Тебе боюся
І повір мені
сильно
Як боїться дітвора кропиву
Ос
і бджіл
Страх бере
коли доторкаюсь
До твоєї руки
Талії
Плеча
Банально порівнювати
Тебе
з трояндою
Ще дурніше
Повторювати слово
Краса
Не писав би цього
Як не відчував
А так
Ти знаєш
Усе
Я ж бачу
Великий роман
Відкритий лиш на форзаці
На якому дизайнери
Створили шедевр
Хотілося б знати
Кожну сторінку
Хоча б напам'ять
А ще краще
На серце.
Разом прочитати
Разом відчути
Усі кульмінації
І зав'язки
Нових сюжетів
Але під руку
Із усмішками вуст
Прочитати розв'язки
Цих морських вузлів
І ринути у океан
Спогадів
Думок
Почуттів
На нашій яхті
Під тендітним сонцем
І твоєю загадковістю
Адже кожна сторінка
Просякнута нею
Дотла.
4
0
464
Останній дим
Останній дим останніх всіх баталій,
У них прийма душа останній душ.
Без цих боїв життя мов без реалій,
Неначе ми зірвали лиха куш.
Цей запах… ні! – раює вже єство,
Забуло нащо й що воно тут робить.
Все пальцем тиче: «Те! Й тего! Й тего!»
Реальність потихеньку розум зводить.
Останні постріли останніх куль –
Душа лежить в поразці, мов блаженна.
На розум ліг жахливосірий блуд,
Шукаючи у лиха сокровенне.
6
2
612
Venenum
Ти знову пливеш у повітрі й думках,
Неначе яд, труїш і дуриш мій мозок
Тендітним обличчям своїм по ночах,
У снах накриваєш морозом.
У синій лиш сукні, холоднії очі
Б'ють все і не все, мов байдужості лід.
Бажання якби ж то роздіти доголу -
Чекав, дожидався, та, певно, не слід.
Усе то - картина, лиш манія слів,
Яких і не вистачить, щоб осягнути,
Звучати як міг би, співати заспів
Без страху кохати й омани розлуки.
Ілюзія вроди моїх всіх діянь,
Коли я тягнувся крізь сталі і двері
До твойого серця, краси, почувань, -
Розплилась й упала, мов двері сталеві.
4
0
617
