Занадто

Man Vi

Забутая казка — сі почуття, Зустрілися як і як сіли десь поряд, Як ти розімкнула тендітно уста — Й подались страхи до забутого моря. І слово за словом, емоції, край! Нагадує мару у сні хворобливім І ніби що хочеш? Усе почувай! Але якось дивно. Занадто красиво. Занадто обожнюєм, любимо теж, Ми віримо кожному поклику серця Занадто ми впевнені: все це — без меж, Занадто надіємось, що все минеться. Але... ми в кайданах. Солодких, мов цукор. Солоних часами, мов вранішня кров. Без тебе — не дивно. З тобою — не сумно. Границі сих станів не терплять розмов.

2018-12-30 22:29:54

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Man Vi

😊 Дзенькую!)))

Відповісти

2018-12-31 01:08:49

Подобається

Інші вірші поета

Іти своїм шляхом Ми народилися не в ту епоху Дихання Я (Волонтер)

Інші поети

Aila

@aila4u

ulia_sapphic

@ulia_sapphic

Shanice Mitchell

@SHANICE_mitchell

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

4425

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

2357