Новинки

Рапорт у відпустку

Дорога втомилась під кроком важким, І небо над нами стає мовчазним. Я бачив багато, я чув через край, Тепер мені, прошу, хоч спокій віддай. Лишилися шрами, запеклись слова, А вдома чекає родина моя. Там сонце сідає за старий паркан, І тихо зникає вечірній туман. Відпусти додому, де дихають стіни, Де я не солдат, а просто людина. Підпиши цей папір, відпусти на вокзал Набратися сили, щоб просто поспав. Відпусти додому, до рідних облич, Крізь далеку дорогу і темну ніч, Щоб серце згадало забуте тепло, І все, що боліло, нарешті пройшло. Я вивчив напам'ять всі цифри та звіти, Та хочеться просто той ранок зустріти. Втомилися очі від кнопок і справ, Я б вдома на ґанку хоч день простояв. Забуду дедлайни, лишу монітор, Там інший у серця тепер монітор. Там кава у горнятку пахне інакше, Там бути собою — і легше, і важче. Відпусти додому, де дихають стіни, Де я не солдат, а просто людина. Підпиши цей папір, відпусти на вокзал Набратися сили, щоб просто поспав. Відпусти додому, до рідних облич, Крізь далеку дорогу і темну ніч, Щоб серце згадало забуте тепло, І все, що боліло, нарешті пройшло.

Между

Полина

Новый год наступил, и зима на исходе. Словно снег на земле — наши мысли чисты. Между прошлым и будущим, Между старым и новым Мы стоим, затаив дыхание. Может быть, стоит выполнить обещание? Расцветать всё сильнее с приходом весны — Не спеша я дойду до "луны".

Ти поклич, як зірки на світанні...

Rin Ottobre

Ти поклич, як зірки на світанні Згаснуть. І я почну все спочатку. Із прологу. З банальної фрази... А чи краще кінець дописати? Незавершений розділ лишився. Там з тобою була я щаслива. То чому за нове ми взялися, Адже не дописали ще книгу? Крізь життя сторінки в лабіринті Силует твій здалека впізнаю. Розминулись останньої миті. І шляху повернутись немає?.. Випадково чи не випадково До сюжету лишились питання. Як тепер не почати все знову, А зійтись на сторінці останній, Щоб покликати мала ти змогу. І щоб я голос рідний почула. Хай нарешті у цім епілозі На світанні тебе обійму я.

02.04.2024

Rin Ottobre

Зникають в темряві слова. Хай поцілунки мої скажуть, Що відчуваю. Буду я Твоя, з тобою. Зараз, завжди. Спинився навіть час. І ми Нестерпно близько, як ніколи. Відверто в очі - аж щемить, А на вустах твій теплий подих. Тіла торкаються. Думки Нестримні, дикі, хаотичні. Навіщо світ, коли є ти? І твої очі темно-сині Нестямно, пристрасно люблю. Нас ніч пітьмою хай укриє. Віддамся, здамся, підкорюсь Без жалю я тобі, богине.

Ти наснишся мені...

Rin Ottobre

Ти наснишся мені В сяйві нового дня Чи в смарагдовій темряві ночі. Враз назустріч тобі Лину птахою я, Аби рідні побачити очі. Най то буде лиш сон - Непостійний хиткий, - Все одно я тебе дочекаюсь. Спалахне горизонт І повернешся ти Синім маревом у небокраї.

Мої друзі стали вулицями

Rin Ottobre

Мої друзі стали вулицями. Де б не була, Я всюди їх зустрічаю. Залюднені, широкі, величні, Вони зустрічають світанок, Гріються під сонцем мирних днів, Яких тепер буде вдосталь. Мої друзі стали тими, Хто повернув мир У мою країну. Кажуть, люди забуваються, Та моїх друзів Пам'ятатимуть вічно. Завмирає серце, Коли в українському місті, Йдучи вулицею, Бачу знайоме ім'я. Всі міста для мене стали рідними. Куди б не поїхала, Я завжди вдома, Бо всюди маю друзів. Рани ще не загоїлись, Особливо ті, що в душі. Там завжди болітиме. Та я знаю, За що ми боролися. І коли бачу жовто-блакитний стяг, Усміхнених, вільних людей, Відбудовані міста, То розумію - Це те майбутнє, Яке ми захищали. Мої друзі стали вулицями - Тихі й гамірні, Строкаті й стримані, Вони ведуть кудись за небокрай. Та я б хотіла, Нестерпно хотіла, Щоб вони просто Були живі.

Я прийду

Rin Ottobre

Я прийду, ти повір, Та з весняним дощем. По дахах буду бігать босоніж. Ти відчиниш мені Двері і обіймеш. Відтепер буду завжди я поруч. Я придумаю світ, Де лиш небо і ми, Де збуваються мрії й бажання. Я вже тут, зрозумій. Мою руку візьми. Зустрічати підемо світанок. Навіть відстань і час, Темні бурі й віки Не зламають ніколи нам крила, Не розлучать вже нас. Своє щастя колись Разом знайдемо, подруго мила.

Ми падаєм

Rin Ottobre

Ми падаєм разом І нам не злетіти. У прірву впадемо, У пекло, униз. В обіймах, як діти, І не зрозуміти, Що там наше місце Навік. Назавжди. Ми впали. Хіба? Але в нас же є крила. Білясті пір'їни Палають вогнем. Колись ми з тобою Літали, творили... У прірву і нашу Любов заберем. І тільки з тобою Я завжди готова. Готовий з тобою У темряву снів. Не втрачу тебе Вже ніколи. Не знову. Твій погляд цінніший За тисячу слів. Коли ти кохаєш, Упасти не страшно. З коханим, з коханою Десь у пітьмі. Колись злетимо, Повернемось назад ми, Допоки любов Є в людей на землі.

Наші погляди раптом зустрілись...

Rin Ottobre

Наші погляди раптом зустрілись Лиш на мить... Наче вічність минає. Завмираю. Тремчу. Розумію, Що назад уже шляху немає. Ми навпроти. Собі зізнаюся: Як же сильно його я жадаю. Хоч довкруг звуки міста, і люди Поспішають, ми ніби в стоп-кадрі. Робить крок. Моє тіло в напрузі, Бо що далі - мені невідомо. Задивляюся на його губи. Стає холодно гаряче й млосно, Бо в очах його - дике бажання, Неприховані іскри спокуси. Я милуюся ним і вагаюсь: Піти геть чи усе ж ризикнути? Він вже поруч. Високий, галантний. Оксамитовий голос хвилює Почуття мої. Пізно тікати, Тож беру його радо за руку.

My sin

Rin Ottobre

"Я реальний, повір, Я - твій гріх", - каже він, Обіймаючи тіло гаряче. Дочекається дня: Підкорюсь йому я. Мій спокусник-диявол терплячий. "Я - твій демон. Нема Тобі шляху назад. Ти ж мене уночі викликала". У безодню - лиш крок - Вабить, кличе. Удвох Насолоду у пеклі пізнали. Він - мій гріх. У пітьмі Знов зі мною. В мені. Від екстазу стогну і від болю. "Я реальний, повір, Я - твій гріх", - каже він. І я знову лечу з ним в безодню.

February 15

Полина

Пока мы проводили свои выходные, Февраля середина уже наступила! Тусы и танцы,смех,вайб и жизнь.. Не без морозов-зима остается зимою. Разница лишь в небольшом измерении миль: Лёд и морозы-в тебе они иль под тобою? Да,зима пролетает,и зимняя стужа, Пожалуй,решила покинуть нас напрочь. Поэтому мы, слегка так собравшись, Решаем вопрос уходящей зимы. И вновь,несомненно,в ожидании весны.

Кілометри

Анастасія

Між нами кілометри -дороги і мости, та серце вперто вірить: до мене прийдеш ти. Між нами - різні ранки і різні вечори, та думки линуть птахом крізь темні явори. Між нами -довгі ночі й мовчання на вустах, та я тримаю ніжність, як світло у руках. Між нами -відстань тиха, холодна й непроста, та в кожнім «скоро буду» -любов моя жива. І хай далекі обрії розділять наші сни, між нами -не кілометри, між нами - тільки «ми».

Вірш про День святого Валентина

Julia Lemon

У день святого Валентина Серце радісно співає, Ніжна квітка-валентинка Про кохання розповідає. Сніг лютневий за вікном, А в душі весна палає, Теплим, ніжним почуттям Все навколо розквітає. Червоні троянди, шоколад, Листівки з щирими словами, Очі закоханих горять, Зігріті вірними серцями. Хтось дарує комплімент, Хтось готує вечерю при свічках, Кожен знає — це момент Для зізнань у почуттях щирих. День святого Валентина — Свято ніжності й тепла, Де кохання — як хвилина, Що щасливою була. Тож цінуймо кожен день, Не лише одне це свято, Хай кохання, мов пломінь, Зігріває нас завжди, брате! Бо любов — це не лиш дата, А щоденний дар безцінний, Що робить життя багатим, Наповнює сенсом істинним.