Новинки

Внутрішній шлях

В чому прекрасні ми в глибині , Справа у образі чи у душі ? Чи у натхненні ,наявних думок , Чи в сприйнятті світу та розумінні основ В чому наш шлях і як далі жить , Вибір дано нам кожному в мить Все починається тоді коли страх Сумнів долає наш внутрішній крах Що кому личить , який в тебе стан Думки оточуючих роблять тебе слабким чи не так ? Чи формування свого внутрішнього "я" Все починається з слова сім'я Чужі думки , поради чи час в нікуди Де ж це натхнення свого шляху найти , Справа в роботі чи стилю життя , А може треба навчитись любити життя . Бідний ,багатий чи просто простак Суть обирати собі успіху знак Наші бажання , інтуїція , відчуття Можливо веде нас до ролі буття .

Чорний пластир

Seras Mark #КЗП

Зазвичай, вони можуть вдарити, Чи вбити, вбитих — не жалісно. Та любові, нашого прагнення, Як у штормі, здається мрією. Припиняй, плакали вже за нас. На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай! Йди собі у темряві, серед них, байдужих, Так вони з тобою, улюблений, квітучий! Засинай, нехай по стінам холодом, Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом. Звісно не залишу, тріском на краю ліжка, Треба закурити, треба відкрити вікна. Не згасай, іноді буде боляче, Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних. Як скрипаль, тисне на нитки розпачі, Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею. Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь, Я тебе врятую, наклею чорний пластир, І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в, Дочекайся миру і трошки світлих днів. Ти впізна́єш голос із застиглого завтра, Де твоя самота — лише згаслая ватра. То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш? Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш. Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло, Як усе, що ти любив, наче порохом стерло. Наче лист, повернув крізь роки та дотягся, Я — це ти, той що витримав і не зламався. Не зважай, якщо світ розсипається вщент, Я тримаю тебе в цей критичний момент. І від чорної ночі, де кожна секунда — кат, Принесу тобі звістку: немає шляху назад. Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього, Там, де страх твій став просто тишею. Всі надії, нашого прагнення, Стали світлом, а не мрією. Не сумуй, витерли сльози ми. Ти зміг піднятись? — Тож, встань і іди! Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений, Я — це ти, нарешті врятований!

Онлайн

Олексій Коваль

Онлайн-урізана версія розмови, Де забрано все крім тексту та відео з картинками. Ініціатор тягне розмову, Щоб запалити іншого , Створивши певний зв'язок. Дістало тягнути те,де не чується людська ініціатива. Тягнеш ,а люди відповідають, Та відмахуються, У них життя є, Відмінно від декотрих. Онлайн це гра правильних питаннь,реакцій, Та особистої кмітливості, Але не ранок залишається, Тіло твоє на добраніч, І ніхто не пише тобі.

Каїнова печать

Олексій Коваль

Душать думки, Холодний піт тече, Скрізь тонкі судини, Лякаючи нерви. Багно всюди, Витираю серветками, Та навіть білими руками, Тонучи у болоті оточення. —Будь як ми. —Геть, самостійності —Не ускладнюй життя —Ти-божевільний. Ґречно поклонюся фарисеям, Забувши їхні заповіти, Клапті чорнил та правил Заради пошуку себе. Шукаю долю у очах, Живу тисячами життів, А не приймаю правила жахливого фатуму.

Приготовься

Полина

Через неделю весна-нам твердит календарь И ты будто "вынужден" в это поверить. Не способны, увы, мы чудес увидать? "Может быть… может быть…" — шепчет время. С неба падает снег — он последний ли, верно? Или я отпускаю его постепенно?.. Ведь и время летит, словно птица, порхая, А весна незаметно ближе ступает. Чудесам не бывать?Ведь сейчас все иначе. Время — деньги, но жизнь может стать только краше. Календарь — лишь бумага? А листы— не провалы? "Может быть… может быть…"— время снова пред нами. Приготовься к полёту — нас ждут чудеса. Будь ты жизни пилотом — покоряй небеса! А весна?Она будет.Нам мелодию сыграет. Без сомнений — ответ: приготовься, взлетаем!

змерзлі руки

bandagemaniac

почуття знов назло налинають чому так боляче? старі вже ж згорають більше не памятаю твоїх теплих слів як не перевертай, все одно що плів як так сталось все рівно не пойму пізно я побачив твою тм'яну сторону скінчилось вже усе, трошки відпочили та не довго, знов думки підлі оточили сніг кличе погуляти під дощем а я не маю парасолі хоч ти не чекаєш мене все одно не втичеш від болі як тільки дойду я додому поховаю тебе у снігах і ти не знайдеш мене більше у своїх замерзших руках