Новинки

Подумки

Чому ж ти моє серце не стихаєш І подумки руйнуєш сталі лід Я так боялась знову закохатись Тепер вночі не маю більше сліз Ти подумки хоча я не просила І як й чому тобі вдалось , Можливо в цьому якась сила Лиш відстань побудує наш порок Не бачачи як виглядаєш , Мені достатньо поки слів І карі очі, що палають Хоча в них море болю сліз Ти десь далеко ніби поруч І твій привітний погляд слід , Мені нагадує про ночі Коли із неба падав сніг .

Трепетна любов

Емілія Дзвінко

Душа боялася сказати І ти не стала тримати, Ах як же я люблю тебе кохати. В очах твоїх прекрасний гай З тобою я хоч в рай. Слова з уст твоїх- солодкі І коли цілую тебе такі короткі. Чи бачиш що ти зробила зі мною, Позбавила мене ти покою, Коли вперше тоді поманила рукою І ось тепер я з тобою. Побачивши в очах твоїх сум, Позбавила мене ти усіх дум І я прийшов тебе утішати, Сльози з очей твоїх витирати, І скрились ночі в тугу, А танці в імлу І обоє вийшли ми з туману І опинилися з тобою в раю.

Сонце і місяць зустрічались

Емілія Дзвінко

Сонце і місяць зустрічались, При світлі полудня прощались. Кожен з них вступав в свою стихію, Кожен з них мав свою мрію І так конкуруючи завжди, Вони миритись мусять знов, Бо що таїти правди Ніхто із них не в силах зняти окову, Що доля їм так написала І яка на відстані їх тримала. Дружити не могли бо надто різні І шляхи разом в небі вести їм- затісні. Знаходитися разом їм неможливо Та хіба ж станеться те диво, Що разом їх зведе І що буде їхня дружба вічна- не промайне? Колись можливо буде це Та зараз не в силах нічого змінити, Тож буде так як є. Сонце й місяць зустрічались, Але один з одним не знались, Лиш небо одне ділили, А щось змінити не зуміли Тому один від одного на відстані були, Да так шлях один до одного й не знайшли.

Скажи мені прощаю

Емілія Дзвінко

Що за митець в тобі Чи та кого я шукаю, Скажи ласковими устами Чи та кого в душі маю? Що ти для мене, А для тебе хто я, Краса нетлінна як про мене І точно ж не моя! Чи ти прийдеш -не знаю, Чи скажеш ласково на ніч Отим небесним голосом «Прощаю» Чи зникнеш розтопивши піч? Не знаю! Оце мене вбиває, Що ти така і хто така -не знаю Оце мене лякає, Скажи мені «Прощаю». І в далечині зникнувши Кажи і далі «Прощаю», Відлунням в серце проникнувши, Скоріше, ти ж бачиш я угасаю!

Коли душа мовчить

Аліна Собакар

Я зібралася іти декто серце моє зачипає пам'ятає воно як йому було погано Я все на роздоріжжі пересудів Знаю що ти захочеш повернути Але душа мене просе я не знаю ті люди серце моє перевіряють вони давно його вже зачипали та не знали що боляче тоді позробляли Але тепер я кажу їм ні не хочу розмовляти бо боляче і досі міні вам класно супер міні зовсім зовсім ні ну шо ви все добре не треба міні вибачень нічого все досить чиз переконань Ви досить багато уже зробили я Терпіла але все терміння немає кто поруч був дякую мої рідні я вас обіймаю До зустрічі рідні мої я аас люблю декто мене важку хвилину і мить ніколи не пофіг і не кидає мене

Сильна духом

Емілія Дзвінко

Готова все прийняти- вона рухається вперед І свідок світ- вона уже не та І випереджує вона усіх сповна, Бо сильна духом вона. Завжди в серці вона має терпіння І застосовує всі сили і вміння. Однак зрозуміти й прийняти його не змогла, За нього в боротьбі не полягла. Релігія і віра зробили її святою, Недоступною для нього такою. І все ж світ сліпий її не пройняв І її волю не зламав. Одну віру в серці має, Діло твердо своє знає І людям допомагає, А що з ним ніколи щаслива не буде- вона і так знає, Та з цього вона нічого не втрачає, Бо віру в Бога вона має. Тепер вона живе для вищої віри І дякує за це Богу без міри. Сильна духом- ніколи не здається, Усе їй завдяки Богу вдається!

Сердечний друг

Емілія Дзвінко

Мільйон бажань і всі про тебе Я не можу жити без тебе. Будь моїм другом завжди- не залишай, Мене саму в боротьбі не покидай. Скільки людям добра ти зробив, Щасливу дорогу собі ти пробив. Мені добро теж ти робив Цим ніжні почуття й пробудив. Хочу бути з тобою завжди, Прошу з мого життя ти не йди! Ти мій сердечний друг, Що рятує мене від недуг. Ти моє життя моє щастя, Рятуєш мене ти від напастя. Я хочу завжди дивитися в твої очі, Вони ясніші темної ночі. Всі життєві бурі з тобою пройду, Якщо треба- кров свою за тебе проллю. Тільки з тобою щастя матиму, Тільки тебе одного я кохатиму!

Святі настанови

Емілія Дзвінко

Мій друг ти перший будеш, Якщо годуєш обездолених І всіх духовно зморених, Що на шляху своєму ти добудеш. Тримайся поруч І вмій за себе постояти, Бо це опора надійна І будеш добро із цього мати. Лети на крилах, Якщо потреба в цьому є Нехай тече Божа кров у твоїх жилах, Яку Бог за тебе пролив. Якщо летиш- лети не озираючись І суєтами мирськими не маючись, Лети ніби дано крила тобі Крила духовні ,які перебувають в тобі. Коли тебе ненавидітимуть усюди І гнати будуть звідусіль, Прощай їх –бо це слабкі духом люди І не забувай цього в лихий час, друг мій. Зла нікому не чини, Перемагай зло добром, Правду ж цю бережи і перед Богом не гріши.

Душа соловейка

Морок Неферат

Не слух треба мати, А душею як соловейко співати, Добре ще й в ритм танцювати, Талантом світ одарувати.

Самотній хлопчик

Емілія Дзвінко

Самотній хлопчик сам на сам, Йому я дар усмішки дам, Щоб умів життю радіти Щоб був вільний як ті діти, Які веселяться й грають- турбот не мають, Які віру в серці мають і по ній вчиняють. Самотній хлопчик на лавці сидить Та ось раптово приходить мить, Що життя усе його міняє І уявлення про світ ламає. Хоч сумно про це говорити, Але він не знає як далі жити, Бо все що він взнав як камінь на серце лягає Тож його постійних спроб невдача утомляє, А він щасливим хоче бути й спокій мати І як перемогти й незворушним бути- усе в собі тримати? Самотній хлопчик знайде шлях І кине всім він у серцях, Що буде боротись за добро і справедливість І що вічне не проміняє на мінливість Хоч як би було важко- він вистроїть І буде виборювати собі вічних радостей мить.

Ромео

Емілія Дзвінко

Ромео в далекі дороги іде, У безкрайні поля на чужину він бреде, Щоб людей рятувати по світу Коли впаде остання квітка білого цвіту. Він поїхав у далекі краї- Що чекає його на цій чужині, Далеко від родини, Дітей і дружини? Ти вершиш добро, А чи люди це цінять, Чи думку до тебе свою змінять? Ох Ромео в краю цім ти страждаєш І що з цього ти маєш? Чи люди добро твоє оцінили Чи цього вони хотіли? Інколи за добро вони тебе карають, Бо не знають що з тобою вони неправильно вчиняють. І що з цього вони мають, А нічого доброго. Не оцінили вони того що Бог посилає, То нехай краще їх покарає! А Ромео –герой буде далі йти, Щоб світ перемогти!

Райське кохання

Емілія Дзвінко

Три дні і три ночі закохані коханням упивались, Кохання примножувати намагались. І хай небо упаде чи грім ударить, А він її до себе так і манить. Вони такі щасливі,закохані,мрійливі, А колись мрії здавалися такі мінливі, Зате тепер вони разом, Хоч інколи часом, На мить зупинившись І один на одного подивившись Пригадують розлуку, Як нестерпну муку. Кохання це зламати нікому не під силу, Несе він її на руках таку щасливу. А він її цілує милу, Красиву і мрійливу. Доби без неї він не проживе Хіба без неї він живе, Чи дихає чи жде. Чого він жде-до неї він іде, Щоб розказати як сильно її кохає, Що кращої на світі він не знає І що до неї він особливе почуває Хоч і сам не знав що на світі таке буває, Що з головою накриває. Чи зможемо ми кохати як вони? Кохає він її за те-що все йому дає І що без залишку йому себе віддає. Чи буде він кохати когось ще так як її Та зовсім ні. Кохати вічно буде він її Іншої й знати він не захоче. Не кохатиме і не ласкатиме, Іншої ніколи він не матиме, Бо свою єдину він кохатиме І за нею він зітхатиме, Ніби школяр Дивної казки маляр. А вона як його кохає, Що й світу білого не знає Як з роботи його зустрічає і обіймає За ним вона упадає. Як любить засипати в його обіймах Їхнє кохання загадкове наче у фільмах А як вона його цілує, Мов картину малює. А як він її зігріває, Що вона аж зомліває, Бо від одного дотику згорає, Палає,кохає,тає. По губам він її читає, Подумки з нею розмовляє, Таємниці всі її знає, Глибини її вивчає, Кожну клітинку тіла її пам*ятає. Кохання їхнє-то шедевр Бурхливе, але ніжне мов маневр. Дружиною своєю він її назвав Щастя в житті він більшого не мав, А вона чоловіком його називає Новий Рік з ним зустрічає, Вже й цілу купу дітей від нього має. Горя вони не знають, Бо коли діток своїх обіймають, То про усе на світі забувають, А більшого їм і не треба.

Малий ведмедик

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Твої очі немов молочний шоколад , Солодко ніжні як спокуса Хотілось утонути в них украй , Але не можу доторкнуться Можливо я далеко не свята І вже не варта твоїх згадок , Але лиш подумки стиха Я уявляю твої погляди наглядні. Твій запах наче подих свіжого повітря , А посмішка проміння сонця Невинна та така привітна Що не уявляю, що здалося . Хоча ти просто не помітив Як став для мене особливим В деталях, як малий ведмедик, Який тепер з теплом у мріях .

Рай

Емілія Дзвінко

Є на небі рай, Неземний гай, Невидимі красоти, Великі широти. Там Бог на престолі, З дітьми грає, Там Ангели на Подолі, На арфі грають, І всі від щастя літають. Печалі місця там нема, Щастя все заполонить, Бажає Бог усім добра, І всім у серці миру хоч на мить, Там вже ніхто страждати не буде Не буде війн і бунтів, Не буде закривавлених мечів. Любов там вічно буде панувати, І в серці не згасати. До бою рвімось ми, Щоб рай здобути ми могли.

Провінційна дівчина

Емілія Дзвінко

Проходить день за днем Не схожий на Едем, Провінційна дівчина з хорошої сім*ї Живе у мріях немов у сні. А суворий світ оцінює її несправедливо І все у світі цьому мінливо, І щоб вона не бажала- усе неможливо, Але вона збирається усунути перешкоди уміло. Хай світ її не розуміє І хай не все вона як люди вміє, Проте незламний дух її до бою рветься Який нетлінною надією зоветься! Вона як люди –хоче щастя, Але кругом підстерігає її одне напастя. Хіба ж винна вона, що народилася не така як усі І не бажає приймати світові закони оці? Бо закони ці у собі нічого розумного не мають, Але люди цієї очевидної правди не хочуть - тому й не знають!

Пробач Андрій

Емілія Дзвінко

Я навчилася сильно любити, Навчилася я його душею й тілом кохати, Кому як не тобі це знати, Адже ти мене навчив «це» знати. «Це»- то вища небесами дарована любов, Що покриває всі мої погані нахили знов. А ти терпеливо все прощаєш, Бо мене ти сильно кохаєш. Пробач Андрій за біль, що тобі принесла, Я не знала що роблю- пробач що була така, Тепер вже більше не помилюся, Заради тебе я змінюся, Щоб радість нашого єднання нічим не затьмарилась, Жила вічно а не десь там у солодких снах тільки марилась. Пробач Андрій, що серце тобі розривала, Пробач що душу твою ледь не зламала Адже це я винна, що досконало тебе не любила І що ледь тебе цим не згубила. І як би я жила тоді без тебе, якби відпустила, Хто б тоді утішав мене ласками- палко цілував, Як я про усе шкодую- якби ти тільки знав! Пробач за болючі розтавання, Пробач за мої вбивчі признання, Була я грішною без волі, Тепер вже я зцілююсь тобою поволі, Міняюся щоб тебе не втратити І щоб любов нашу не розтратити. Ти пробачив- я щаслива, Мене твоя вдача змінила, Прийняв мене до себе в черговий раз, Що ж сподіваюся Ангели подбають про нас І дадуть мені розум, щоб так більше не робити І тоді разом ми зможемо все погане із серця змити!

Поринути у тебе хоч на мить

Емілія Дзвінко

Поринути у тебе з трепетом усім, що в серці маю Я за тобою так сумую, ніби в темряві блукаю. Ніби в казці хочу забути про все і про всіх І щоб ти зі мною трохи побути зміг. Душа моя тепер твоя І не буду вже тепер одна. Поринути у тебе хоч на мить, А серце від кохання так солодко бринить. І рідні теплі руки мене обіймали, Вони мене бідолашну в полоні любові тримали. Кохали кохали і не відпускали, А водночас і губи твої ніжно мене цілували. Я вся твоя і вся для тебе І в тихий сумний вечір не забувай ти про мене. Щоб не загубити твій слід, тінню твоєю стану, А ти як хочеш стань моєю. Поринути у тебе хоч на мить І я стану з тобою одним цілим вмить.

Пора тепла й відпочинку

Емілія Дзвінко

Літо –пора тепла й відпочинку Ставайте дітвора на розминку! Лиш в рік вона є –пора єдина, Вона завжди у нас незмінна Мов квітуча сакура нетлінна. І чарує вона всіх перехожих красою, А втім буває й дощова порою, Але справиться з любою бідою За мить і сонце знов засяє І кожен від літа втіху має. І відкриває браму в світ пригод, Не знає ця пора невдач незгод. Розкриє душу мов квітка ота, Яка дивлячись весело каже: «Зірви мене, я твоя»! Заспіває пташка- знай то вона, Мелодії струнка дивна пора. Для всіх грає пісню вона І ніяка зима їй не страшна Чи навіть невеличка імла, Коли в душі ця чудова пора. Зве у світ невіданий, Манить чарує, У світ незвіданий, Який із троянд для тебе будує. З року в рік через віка, Усі розчарування пройшла, Мов фенікс відроджується раз на рік І буде з нами повік.

Покликання

Емілія Дзвінко

Покликання що мене чекає Душу звеселяє. Покликання що в мене є Багато чого мені дає. Буду любити добро Усім ворогам назло, Щоб знали Із ким справу мали. Бога прославлятиму Горя не знатиму. Як же мені забути біль і страждання, Замість помилування і кохання. Влада то кати що останню квітку зламали, Щастя в раю вони не знали, Тому що в пекло попали За муштру людську, За грішну свою наготу, За біль і страждання Замість помилування і кохання.

Згадка про минуле

Тигриця

Іноді сидиш, дивишся в вікно, Згадуєш минуле, все те що було, Яскраве дитинство, поїздки кудись, І прогулянки парком, дивлячись у вись. Хочеться лиш на хвилинку, повернутись у той час, Усміхнутися і просто, дивитись на минулих нас. Зрозуміти як змінився, ти, цей світ, і всі разом, Може зараз, замість друга ти сидиш-мовчиш з котом? Може ти в чужій країні, без ікри із кабачків, Виживаєш-вимираєш, й думаєш лиш про корів. Чорне море та Азовське, з ностальгієй згадуЄш, І звичайно оті гори що торкаються небес. Думаєш, чи повернешся, ти колись туди назад, А чи може і помреш тут, серед злих, чужих порад. Треба вірити і знати, що в цім світі так завжди, Добро зло перемагає, і живуть далі коти.

Національна поліція

Matviu Cordek

Стоять на варті — день і ніч, Немає страху, тільки клич. Вони завжди на сторожі, У світі темнім, у тривозі. Під небом синім, під зорями, Вони — опора між просторами. Захищають спокій у містах, З вірою в серці, з правдою в руках. Їх крок впевнений, погляд ясний, До справедливості шлях непростий. Клятва служити — це не слова, Це честь, це сила, душа жива. Вони поруч, коли є біда, Від ворога й зради оберіга. Національна поліція країни, Стовп нашої волі, нашої єднини. Дякуєм вам за кожен день, За вашу службу, за тінь і кремень. Нехай вас береже батьківська земля, І гордо майорить ваша емблема.