Новинки

Рондель 1

Стрілою мчить погуба вбивча, "Я — смерть!" — гримить пекельний глас, Здригається іконостас, Із священичих уст — остання притча... Од стін осталось попелище, І дзвона змовк тривожний бас... Стрілою мчить погуба вбивча, "Я — смерть!" — гримить пекельний глас... Міста мільйонні — кладовища, Лежить в пилу дороговказ... Пречистая, молись за нас, До Бога, Мати, Ти — найближча..! Стрілою мчить погуба вбивча...

Я напишу книгу

АННА СТОУН

Я напишу книгу про нас. Напишу про страхи та печалі. Я напишу книгу про нас. Й про те, про що ми мовчали. Я напишу книгу про нас Й про те, як тобі збрехала. Мені мало мене. Так мало зосталося сили. Мені так мало мене. Лиш крик знов від болі. Мені так мало тебе. Так мало світанків. Мені так мало тебе. Так мало тих повідомлень зранку. Мені так боляче було, Від слів та абзаців. Тому, так сталось,... серце моє Вже давно забула, як це кохати.

Спокійної ночі

АННА СТОУН

Спокійної ночі, м`оя душа. Порізана долею із глибокими ранами. Не бійся нічого. Ти спи спокійно під м'яким покривалом. Спокійної ночі, серце моє. Ти вже так втомилось. Але знаю, що сильне. Не бійся нічого. І біль знов пройде. Ти будеш щасливе. Ти будеш кохати... Спокійної ночі... Я не засну! Я знов пішла долю шукати. Ти серце моє, хіба не чуєш весну? Невже ти забуло, як то кохати? Невже руда осінь. Куди ж ділось літо? Воно пролетіло. На серці твоєму бувала зима. Ти, серце моє, так хотіло любити. Але не змогло підібрати слова. Душа ти моя, пробач, що безсила. Я слів, щоб зігріти тебе знайти не змогла. Ти де ж та душа? У кого ти захисту тихо просила? Чого ж ти болиш? Невже ти сама?... Спокійної ночі, шепоче хтось тихо. Де ж доле моя?! Ти де, лиш скажи! Я втратила землю, я втратила небо. Але лиш, серце моє, тебе збережу. https://vm.tiktok.com/ZGeweWEw3/

Рондель 2

Микола Мотрюк

"Не ки́дай, поможи, прошу... Не залишай самого в пеклі..." Струмлять багряні акварелі Через пробитую броню. Ледь долина крізь шквал вогню Зі зблідлих уст слова зашерхлі: "Не кидай, поможи, прошу, Не залишай самого в пеклі..." Мобільний втратив мережу, Зорять в безмежність очі збляклі, Стиска розп'яття пальці мерзлі: "Почуй, о Господи, молю..! Не кидай... Поможи... Прошу..." ------------------------------------------------------------- Присвячується загиблим побратимам

пам'яті літа.

ромашка лікарська

Літо на смак — полуниця із м'ятою; Хмари на дотик — цукрова вата. А почуття — алергічна пляма, Горять серед лісу яскравою ватрою. Сонячний опік гоїть сметана, Ковдра з туману накрила вечір. Зеленка і пластир, коліно, рана... Завше болюча від себе втеча. Літо на вигляд — блакитні очі, Літо на слух як плітки і неправда. Літо блукає в холодній ночі І знову до ранку не можна спати.

"Buster Keaton"

Честер Фінч

Я став менше посміхатись Бо мене це заїбало Весь в ілюзіях нещасних, Виростають мої травми. Я вже рік будую заново хатину із піску, І у пошуках натхнення весь Застряг я у плющі. Не хочу думати про завтра, А хочу писати Унікальна практика Залишатися позаду. Сам собі будую рамки, Без перерви на рекламу І у пошуках я щастя Натрапляю на капкани... Я став менше посміхатись І мене це заїбало Кожен день як день вчорашній, І немає тут початку Все жаліюсь на людей, Хоча сам не ідеальний. Десь гуляю у думках Все поринув у страхи, Віднайти би каяття Та пробачити собі. Відмовлявся від поради І не слухав настанови, А тепер вже починаю Все по новій... "Buster Keaton" всередині Все шепоче знов мені, Я послухаю його Я же сам його створив...

В твоїх очах мій Всесвіт помістився...

Сандрін Iрріель

В твоїх очах мій Всесвіт помістився. Я вже не прагну віднайти межу, Ані збагнуть чому постійно сниться Твій погляд... Я лиш сни ті бережу. Я вже не прагну воскресить надії, Ілюзій марних знаю вже фінал... Я просто душу твóїм сяйвом грію, Що лиш твоє – я іншим не віддам. Твій промінь світла ніжно-недосяжний – Єдиний, що душі осяяв путь... І не тому, що серед всіх найкращий, А просто інші в серці не живуть.

"Свобода"

Честер Фінч

Знову я бачу дивний силует, Своєї зірки, яка на небі І чую спів птахів, і десь Там вдалині, вирує так тривожно вітер. Залишив я, всі думки про спокій Залишив усі тривоги я позаду, Там попереду одне лише море, Без островів та тих світанків... Мені тут затишно і комфортно І нехай інші плачуть і кричать, На волі нема спокою, на волі Я так здичав... Ходжу безмовно в натовпі, І не дивлюся в обличчя людей У них написано на обличчі: Потрібно бігти звідси швидше! А мені ніби все до вподоби, І не шукаю переправи, А лише хочу, лишитися тут. Побачити як ростуть сини, І не шкодувати про минуле. Адже в минуле, Двері зачинені. А майбутнє так далеко, Лише справжнє тут близько Одне воно лиш нам дано... "Руйнівник Вавилону", Навколо одні руїни Але серед них, ростуть квіти І життя спочатку починає У свій довгий шлях іти. "Провісник змін", Або просто поет Ходити по воді? Чи злітати наверх? Зустрічати світанок поодинці, Або в натовпі друзів Бути потрібним чи закритись в собі? Я багато питав у себе, Давав собі надію У темряві смутного дня Шукав добрі новини... Просив у Бога – лише смирення І бути веселим, у скрутний час Не потрібна мені сумна звістка Шукаю щастя кожен раз. Коли весь світ, тріщить по швах Хочу цілим я залишитись!

КОНЦЕРТ

ніхто і ніколи

тихо на вулиці, порожньо у квартирі, спасибі реактору номер чотири. замість оркестру - лічильників хор, диригента радіаційний фольклор. на сцені Гейгер - зірка естради, виспівує гами радіаційної зради. мелодія смерті, симфонія страху, квантовий вальс на атомнім шляху. балкони забиті привидами давніми, партер заповнений страхами славними. куліси - з пилу, завіса - з туману, антракту не буде в цім романі. фінальний акорд - сирени виття, завіса впала, скінчилось життя. концерт завершився, але ще лунає, Гейгер все грає, грає і грає...

Вручив мені ти цінний подарунок

Сандрін Iрріель

Вручив мені ти цінний подарунок. На згадку. Для натхнення. На віки. Підписаний так швидко, від руки І підпис схожий твій на візерунок... Душі твоєї порухи найтонші, Вир почуттів і глибину думок, Й життєву мудрість поміж сторінок Я відкриваю знов і знов, мов вперше... Тут є відбитки радості і смутку, Й щиросердечний з Богом діалог... Душі твоєї загадка і щирість, Одягнені в твердую палітурку. Частинка тéбе в цьому подарунку. Спасибі. Я назавжди збережу.

"Що таке людяність?"

Честер Фінч

На милосерді я сижу в пустій кімнаті, І темрява вже друг мені, І це неправильно.. Навезіть мені побільше психо - терепевтів Я став розумніший, І це неабияк налякало. Люди не люблять людей, На кордоні з собою Краще посиджу в темряві, Тут ніхто мене не помітить Не побаче боротьбу із собою. Ти егоіст, нарцис, любиш лиш себе! Я тебе ненавиджу! Позвони комусь, а кому? Знову не правий, знову все не так! Знову створюю нових героїв, А світ намагається, зробити з мене потвору... Що таке людяність?

"Шум зливи воскресає вранці"

Честер Фінч

Шум зливи воскресає вранці І вітер із вікна, мене розбудить Не вірю сонцю, воно не для мене Свої промені, у хмарах малює. Бувало сплю і бачу сон Де все чудово, і немає війни Але цей сон, тільки сон... У реальному житті такого не знайти. О який прекрасний цей світ Який без брехні та зла Але де знайти цей світ? Який я собі створив... Шум зливи мене надихає Наче плаче небо у хмарах Він там все бачить, чує нас І нам не соромно, за справи... Живемо, творимо, шукаємо надію І забуваємо за інших Цілуємо губи, обіймаємо Але у чварах за дрібниці. Ми люди себе знаходимо Коли накриє лавина проблем І ось тоді ми розуміємо Хто ми, насправді, є...

Скелет у шафі

Зоря

Він п'є в#но,червоне та со*одке як кро#. У нього кістки,та н#має душі. Серед гу&і морок. Поставився шир%кий покров. У плащі темному ходить скел&т. Він вип#иває чист& кр*в. Й серед гу@них промов. Розвітає бре#ня об%ов.

НЕ РОЗУМІЄШ

ніхто і ніколи

співчуття - дешева монета кинута в порожню каструлю каліки дзвенить, але не наповнює ти зі своїми двома ногами танцюєш на могилі чужого горя думаєш, що розумієш? твоя "планка проблем" - смішний бар'єр для тих, хто повзе крізь життя на обрубках надій не лізь зі своїм розумінням у рани, яких не маєш твоє співчуття - як сеча на пожежу кожен у своєму болоті хлюпається, як може а ти - спостерігач з трибуни тож замовкни зі своїм "я розумію" бо твоє розуміння - як собача сльоза на похороні кота

Мов шаль, лягає ніч мені на плечі

Сандрін Iрріель

Мов шаль, лягає ніч мені на плечі, Згасає десь у сутінках зоря... Безсилі тут і заколоти, й втечі, Коли душа до крапельки твоя. Тобі не скажуть ліхтарі про мене, Вони поснули, втомлені й сумні... Душа – штормів одвічна полонена, Тобою марить знову уві сні... Мовчить уже й понура темінь ночі, І шляхом зоряним лиш сум веде... Любов сміється всім пророцтвам в очі: То де ж обіцяна байдужість, де? Тут відповідь не знайдуть навіть зорі, Що не збагнуть любові таємниць... Щось нерозгадане у серці, неозоре, Тієї сили ти і справді бережись... Вона ж бо здатна й гори зруйнувати, Й покласти шлях посеред темноти, За розум вища здатність є – кохати, Й нема в моїй любові простоти...

"Ми самі є собі творці"

Честер Фінч

Дістану я, до глибини, Не зрозумілих цих речей, Знайду сенс, страждань та мрій, Яких все більше, тут стає. Марні надії на кращі часи І марнота - у всьому теж... Не треба нам, порожніх слів, Яких чимало навкруги. У вирії буденних справ Ми віднайдемо, спокій свій. Не треба в голову пускати, Думи тужливі, та надію, Ми самі творимо історію, Ми самі є - собі творці." Я тут лише в'язень своїх слів, У темряві невиразного сумніву Шукаю свободу, від кайданів, Яких диктує мені час. Я тут творець - себе самого, Я скульптор тіла і душі! Ми самі є - собі творці Митці забутої епохи...

"Сім'я"

Честер Фінч

Щоб людина від холоду не застигла, Не засмоктав його життєвий вир, Він повинен мати надійний тил, Де перев'яжуть, обігріють вдома. Любов'ю захистять його від бід, Що, мов міни, ставить нам епоха. І нехай війна вже триває багато років, Одна лише радість у людини є: Що чекають на нього вдома, рідні очі І смуток у мить піде, і буде світліше, В темних місцях... Сім'я - джерело радості і щастя, Любові невичерпне джерело. І в ясну погоду, і в негоду Зберігає сім'я і цінує його. У вирії справ, в польоті думок Ми віддаляємось від рідних розмов, І серед буденності, сірого кольору Втрачаються фарби, яскравих відтінків Лише залишаються, сірі тони, Які нам не потрібні! Сім'я - це безмежна турбота, та спокій, У кожного з нас, свої болячки, Але лиш в сім'ї, ти знову живий.

"Глибина"

Честер Фінч

Коли твої очі затягне бетонними стінами, Коли твої руки протягнуться за небесами, Залізні колії стануть новими мостами. Ну а за звичними фарбами сховано пил. Нехай у цьому істина одна, що гріє душі в темному тумані, торкається, як зірки в океані, зростає, як невидима стіна. І знов вона приносе ті дари (!) які чекаєш, як благословення, і десь там дотик, запах, одкровення: дивуєшся на раз-два-три (!) Нехай у дзеркалі біліє сивина; і руки, що пожовклі, немов вічність, і в цьому дивному є особливість, – життя тече, як чиста глибина.

Моя душа в темноті

Аліна Собакар

Коли так важко було сьогодні Леше ти змогла зрузуміти сенс ти моя зірочка зоряного неба яка послана з небес Дякую моя кицюня. За кожне слово твоє ти найкраща дівчинка яка мене є Ти розумієш все і знаєш в тобі я спокій відчуваю кожен день Бо без тебе себе не уявляєш Без тебе вже поганий настрій і день не співають птахи не світить сонце благаю просто напиши більше для щастя мого нічого не треба 🥺 Скажи як ти умієш я знаю Я тебе розумію кожен день Ми з тобою так схожі серця залунали на самоті Вони зустрілися Покохати знову знати для себе сенс з тобою я відчуваю у світі не одна є серденько що таке страшно шо таке кожного разу боротьба Ми разом подолаємо усе ми зможемо я обіцяю я тобі Ти не один раз витягала з безодні ти мій промінчик теплоти 🥺

Три рази

АННА СТОУН

Тебе я кохаю. Спокійної ночі. Як твої справи? Кохана, як ти? Мені тепер смішно. Я знов лоханулась. Три рази, Карл. Ну, як так, скажи?! Моє дурне серце нічого не вчило Три рази тебе я у нього тягла. Коли воно врешті забуло, що т`ебе любило? Зимою було це? А може весна. Три рази, дурепо. Три рази. Ну, як так?! Повірити знову у ніжні слова. Три рази тобі я шанс знов давала. І хто тепер винний? Ах, знову тут я. Мені шкода часу. Шкода світанків. Хоча серце до тебе врешті завмерло навік. Три рази. Ну, Карл. Ну, як ти так? Як так? Але врешті рада, що ти вже колишній мій чоловік

Десь можливо ти і є

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Відпусти мене прошу Від тривоги і печалі Я так само знов сиджу І дивлюсь в далекі далі Десь можливо ти і є, Як билинка в шумнім полі Щось можливо проросте Без краплини неба болю Сумно знову на душі , Згадки морять мої сльози Та не привикать у сні , Мріяти про твої очі Обійми хоч раз прошу Без краплини тої тиші , Не лишай мене одну, Знов у сутінках затишші. Співчуваю та трамайсь , Чую я останнім часом Та з словами не забрать Те що губить мирні ночі .