---
Небесна блакить, засохлі дерева,
Ніхто їм не дав із криниці води.
Стоять, наче пам’ять забута й німева,
І тіні лягають на голі сади.
Шепоче той вітер, що віє із поля,
Дзюркоче вода у німім джерелі.
Іде неквапливо утомлена чапля,
Ховаючи крила в вечірній імлі.
А небо спускає проміння прозоре,
Немов обіцянку дощу і весни.
І навіть дерева, що втратили силу,
Чекають краплини живої води.
2025-09-22 10:06:47
1
0