Обличчя святого

Man Vi

(18+)
Цвяхи у пальцях Долонях Обличчя суворе Наче Ісусове Воно скривилося в болі Але все ще суворо Зціпивши зуби Кров, що її поглинає земля Захлинаючись від хвилі жадоби Вирощує ненависть Породжує злобу Та обличчя суворе Наче з ікони святого Воно не бажає добра Ореол із вен Терновий вінок Облилися потом Вкрилися муками Бажаннями смерті Кату своєму Схрещені пальці Хрестять смертного Хрещенним гнівом Рубаючи пальцями Пронизані цвяхами Забиваючи ненависть Всепроникаючу злобу У ворожу голову Очі ворожі Від страху скошені У сторону пекла Дияволу моляться марно Кінець їхній нестерпний Суворий Як обличчя святого. 29.09.2022 (19:08)

2022-10-31 16:00:11

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Man Vi

@Джавелін ꑭ Байрактарович Дякую за відгук 😁

Відповісти

2022-10-31 16:02:49

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2912

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12552