А люди як люди
А люди як люди Крокують узбіччям Минаючи всі перехрестя Десь далеко, споглядаючи на компас свідомості Чи бува не набили стрілки сотню синців Вернучи долю мов Старий кінь борозну Земля аж пищить від болю розлогості Можливо, така вже доля її На сто першу тисняву крові під тендітною шкірою Тиснути будуть чимдужче Аби відчути усі спектри болю І ще Іще Ще — Я живий, — крикне безумець, стоячи однієї ногою на узбіччі Другою гуляє повітрям над прірвою Нахиляючись, лоскоче всі нерви І тисне Тисне на землю Та знову запищала від болю Що ж, така її доля 1.12.2022 (19:35) 2.12.2022 (2:25)
2022-12-02 18:50:29
4
0
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
63
4
7998
Кохаю
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.
97
15
7424