#мої_демони
Man Vi
Усе в голові. Заплутані мрії Бажання знайтися в великій війні. Навколо — руїни. Заплутані тіні Паскудять повітря аналізом слів. Звук і висоти. Висоти всіх звуків. Забуті слова, забуті думки. Над серцем лягали нестерпнії муки, Не зміг я схопитись за тремор руки. Письменник... це смішно, неначе вже став ним. І що я скажу? От що напишу? Слова дерев'яні, мов ріг носорога, Все рвуть помилками. Усе, чим дишу. На стежці — перо. І страх біля нього. Мої два кузени, ідіть-но сюди. Залізьте у шафу, прошу ради бога, Бо я там опинюсь. Й чекайте біди!
2019-03-30 19:52:09
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Man Vi
дякую)))
Відповісти
2019-03-30 23:46:21
Подобається
Man Vi
😊😊😊
Відповісти
2019-03-30 23:46:29
Подобається
Man Vi
Однак, там якраз йдеться про мою самооцінку 😅
Відповісти
2019-03-30 23:51:49
Подобається
Інші вірші поета
Напевно... Погляд Виривати потрібно з корінням Тихий шепіт темних митей
Інші поети
PinkLilyBlossom
@PinkLilyBlossom
alvi
@komarik_f
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2639
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523