Я (не) відпускаю

Man Vi

Говорять всі: «Потрібно вміти відпускати!» Але тримав би вічно рученьки твої, Тендітно-лагідні, чи ніжно-теплі шати, Сапфіри-очі, мов ті зорі вдалині. Така ось ти у пам’яті моїй остання, Чи ті думки вже бавляться, немов дитя? Хотів тоді сказати дещо на прощання, Але не зміг. На жаль. Усе ж – таке життя… Обійми, їх лишень я добре пам’ятаю, І посмішку обличчя, голос твій і сміх… Далеко ти, щаслива, леле – я це знаю, Та хто і де тобі сказав: «Кохання – гріх!»? Воно крихке, але приємне. Знаю, Але на відстані нема йому життя. Лише у сні, у квітах серед чарів гаю Та злота посмішка все капає з лиця. І сяду я, і гляну тихо біля тебе. Гаряче полум’я щезає, не зника. Розцвів дерев тих шум, і сяє сріблом небо. Ти поряд. Вірю! І надіюся сповна… Обійми, лиш обійми добре пам’ятаю, У тілі й у вухах все линеє той спів. «Потрібно вміти відпускати», - добре знаю, Але… тоді навіщо я тебе зустрів?

2018-10-11 20:21:13

11

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Just_a_kid

Прекрасний вірш

Відповісти

2018-10-12 06:11:31

1

Man Vi

@Just_a_kid 😊😊😊

Відповісти

2018-10-12 07:38:09

Подобається

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

17042

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13049