Сонет-легенда Ночі

Man Vi

Лиш глупа тьма стоїть біля порогу Питається, де призма почуттів, Яку забрала її Ніч-небога, Напившись світла з неї поготів. "Тепер вона засяє, — мені каже, — тепер забуде, що для неї бу́ла" "А ти їй нащо? Чуєш, чи ти краще Палітри її горя, болю й суму?" А чи почула а чи ні, — не знаю, Але замовкла і кудись пішла, Та й кажуть: темна Ніч ось-ось засяє. Як зорі литимуть по вінець край, То лопне Ночі Ясної душа, Нестримним світлом темним і плющавим.

2019-06-12 12:02:02

Інші вірші поета

Run Не рвіться ви, життя нитки Venenum Страх

Інші поети

Lou

@TomatoSoup

Семіраміс

@stets

Annavi

@Ivanka_Kovalchook

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2851

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12438