Сонет-легенда Ночі
Лиш глупа тьма стоїть біля порогу
Питається, де призма почуттів,
Яку забрала її Ніч-небога,
Напившись світла з неї поготів.
"Тепер вона засяє, — мені каже,
— тепер забуде, що для неї бу́ла"
"А ти їй нащо? Чуєш, чи ти краще
Палітри її горя, болю й суму?"
А чи почула а чи ні, — не знаю,
Але замовкла і кудись пішла,
Та й кажуть: темна Ніч ось-ось засяє.
Як зорі литимуть по вінець край,
То лопне Ночі Ясної душа,
Нестримним світлом темним і плющавим.
12.06.2019
6
0