Погляд
Щодня я зустрічаюсь поглядом з тобою.
Не знаю: топить, палить він мене чи б’є?
Чи гладить-пестить ніжно злотою косою,
Яку завила ти, підкресливши амбре?
Я вже заплутався, не знаю, що робити,
Хоча життя іще ніхто не відміняв.
Я може все ж із цього світу десь ізшитий,
Та бігаю я серед твоїх теплих трав.
І ловлю, й ловлю поглядом твоє обличчя,
Але, навіщо? Може, все це – задарма?
У грудях щось дере і сокіл жалем сиче,
І глянеш тільки – я ховаюсь за рукав.
Немов боюсь я твого ніжного обличчя,
Яке кидає погляд поряд із моїм.
І скільки це триває: мить? Чи, може, вічно?
Чи, може, я живу лиш поглядом одним
Твоїм. І хочу добре все я роздивитись,
Поглянути на зорі, що у нім горять,
На ті троянди, що ось-ось бутон відкрили
І сяють серед перламутрових багать.
І вже забувся, де я. Що я? Хто я, леле!?
Лиш хлопець, що глядить на тебе віддалік.
І ті думки полинули деінде в небо –
Та й утратив тим швидким хвилинам лік…
І лиш твій погляд – скарб єдиний на всі миті.
Його б зловити, та не можу: Він пече!
Душа все б’є і б’є мечем тим, сріблом литий,
Мої все груди поглядом твоїм січе!
2018-10-02 07:17:25
10
2