Біла реальність
Що буде до завтра із білим аркушем? Як тільки відкриється правда душі, поллється її найщиріша брехня Хотілося б закрити, вдарити біль, аби не болів так легко Аби перевернув усе догори і поставив дриґом на залишки спокою — Агов, ти тут, — почув голоси З-поза лихих думок сновигали люди Скрізь Це реальність Де багато людей і ще більше машин Ще більше беземоційних закономірностей Бульварщини в перемішку з брошурами свідків Єгови Усю безцінь без ціни віддають за частинку ґлузду Це реальність з її несправедливими закономірностями Закони придумали люди для світоустрію, аби його ж і обходити Підняти тканину ніби це прапор і почати революцію проти своїх думок Думки, вони настільки бездонні, настільки ж порожні Мов сфери на хвої, прикрашені блискітками Білий аркуш мало-помалу забруднили слова Без форми, без рими, хтось спробує читати їх з голосом та інтонацією Вкладати весь сенс існування у написані безумцем проповіді до божеств раціональності Чи то більше до їхніх пустот Це до них кличуть люди, шукаючи сенсу, Сновигають Скрізь Така вже реальність 12.11.2022 (2:06)
2022-11-12 07:37:08
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сандра Мей
Це щось неймовірне! Авторе низький вам уклін.👏🔥🌹
Відповісти
2022-11-17 18:02:27
1
Man Vi
@Сандра Мей ого... невже настільки сподобалося? 😳 Дякую за відгук ☺️
Відповісти
2022-11-17 22:30:18
1
Сандра Мей
@Man Vi Так. Тому що сенс в рядках прекрасний, а подано неймовірно.
Відповісти
2022-11-18 05:01:18
1
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2574
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2512