Комета
Коли прилетіла у липні комета,
Всі зорі в волоссі твоїм діадемою
Розплавили душу, як був біля тебе.
Ці крики — солодка, мов губи, сирена.
Як дощ обійняв розпашілії плечі,
Я заздрив до сказу надмірній сій близькості:
Крізь одяг промок, тканин порожнечу,
Торкаючись хитро тендітної шкіри.
Враз погляд підняла, всміхнулась, ступила
Ледь крок цей до мене. Обійму щосили!
Зігрію від ночі, від чарів дощу!
Душа ж-бо розплавена, досі ще тепла,
І шепотом стала криклива сирена:
"Допоки тримаєш, тебе не пущу!"
2020-09-01 21:36:49
4
0