Сандрін Iрріель
@sandrine_ukrainian
❤️ Ці вірші пише непокірне серце, Лишаючи себе поміж рядків...❤️
Вірші
Мені з безодні твого океану
Мені з безодні твóго океану Не виплисти, на берег не зійти... Хоч розум серцю вже писав догани, Палив усі зізнання і листи... У чашу замість чорної отрути Мені налив Бог знову цю любов, Хіба ж можливо так тебе забути, Коли теплом проник у мóю кров? Вже згаснув біль. А з ним – бажання втечі Розтало, мов фортеця крижана, І знов принишкла, зникла холоднеча, Натомість – лиш любов полум'янá.
3
2
23
Душа моя, задивлена на тебе
Душа моя, задивлена на тебе, Належну вíддаль не порушить ні на крок... Хіба ж посміє сперечатись з Небом? Для щастя все ж багато їй не треба, Достатньо віршів твóїх мати хоч ковток... Достатньо іноді побачить твóї очі, Достатньо голосу почути оксамит... А більшого душа уже й не хоче, Бо твóго серця воля їй дорожча, Ніж мрій оманних непокірний дивний цвіт...
5
0
55
Позаду проблиск тіні на асфальті...
Позаду проблиск тіні на асфальті. Здається може? Стишую ходу. А це і справді Ви! Яка ж я рада! Щаслива тим, що поряд з Вами йду... Й нехай ця мить в пролозі листопаду Впаде в скарбничку серця назавжди... Звичайна зустріч, а в душі вже свято. Звичайна мить, та Ваші в ній сліди.
4
0
56
Сад скам'янілої душі
Ти якось завітай до мого саду. Там паморозь біліє на траві... Не бійся – навіть можеш дать пораду... Та не почують. Тут не мешкають живі. Йди стежкою. Як хочеш – озирайся, А хочеш – все довкола роздивись: Ось бачиш – тут немає сонця вранці, Тут вічний холод... Хоч весна була колись... Йди далі. Ось і мовчазні надгробки. Тут віра. Тут надія. Тут любов. Там вдалині похована і мрія. Так завмирає і найгарячіша кров. Ось і вона – зневірена Психея, Що каменем застигла коло них. І очі ті ж, обличчя, й усе тіло... Та лиш життя нема у ній... І спів затих. Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава На камені не сяятимуть, ні... Вона – скульптура. Й постать величава Уже не зрушить з постаменту навесні. Якщо ж до неї схочеш доторкнутись – О ні, не думай, вже не оживе... Та раптом з-під повік, навік застиглих Краплина ніжності сльозою упаде...
6
2
54
Обіцянка
«Не шукати в словах зайвих значень, Не губитись в потоці думок... Ні обíцянок, ані пробачень, Час на місце поставить все в строк» – Розум серцю диктує накази. Серця голос в пітьмі онімів. Тільки схлипує він раз-по-разу, Не знайшовши довкола надій... Щось зимове заціпило крила. Вітер змін не спішить на поріг. Лише Той, Хто втішає безкрилих Все ж пробитись крізь кригу ту зміг: «Не шукай у словах зайвих значень, Та й втрачати надію не смій! Віру май, а довіру – тим паче, Серцю Я обіцяв, отже – вір!»
3
0
99
Вручив мені ти цінний подарунок
Вручив мені ти цінний подарунок. На згадку. Для натхнення. На віки. Підписаний так швидко, від руки І підпис схожий твій на візерунок... Душі твоєї порухи найтонші, Вир почуттів і глибину думок, Й життєву мудрість поміж сторінок Я відкриваю знов і знов, мов вперше... Тут є відбитки радості і смутку, Й щиросердечний з Богом діалог... Душі твоєї загадка і щирість, Одягнені в твердую палітурку. Частинка тéбе в цьому подарунку. Спасибі. Я назавжди збережу.
5
0
101
В твоїх очах мій Всесвіт помістився...
В твоїх очах мій Всесвіт помістився. Я вже не прагну віднайти межу, Ані збагнуть чому постійно сниться Твій погляд... Я лиш сни ті бережу. Я вже не прагну воскресить надії, Ілюзій марних знаю вже фінал... Я просто душу твóїм сяйвом грію, Що лиш твоє – я іншим не віддам. Твій промінь світла ніжно-недосяжний – Єдиний, що душі осяяв путь... І не тому, що серед всіх найкращий, А просто інші в серці не живуть.
4
0
75
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі
Мов шаль, лягає ніч мені на плечі, Згасає десь у сутінках зоря... Безсилі тут і заколоти, й втечі, Коли душа до крапельки твоя. Тобі не скажуть ліхтарі про мене, Вони поснули, втомлені й сумні... Душа – штормів одвічна полонена, Тобою марить знову уві сні... Мовчить уже й понура темінь ночі, І шляхом зоряним лиш сум веде... Любов сміється всім пророцтвам в очі: То де ж обіцяна байдужість, де? Тут відповідь не знайдуть навіть зорі, Що не збагнуть любові таємниць... Щось нерозгадане у серці, неозоре, Тієї сили ти і справді бережись... Вона ж бо здатна й гори зруйнувати, Й покласти шлях посеред темноти, За розум вища здатність є – кохати, Й нема в моїй любові простоти...
3
0
61
Я – крадійка миттєвостей щастя...
Я – крадійка миттєвостей щастя... Мені б мить, нерозгадану мить, Щоби погляд твій в світу украсти, В тій миттєвості сум розчинить... Я – крадійка миттєвостей щастя... Мені б мить, заборонену мить, Щоб без остраху в очі упасти, В тій безодні себе загубить... Я – крадійка миттєвостей щастя... Ти пробач мені мрій цих жагу, Може, зрештою серцю все ж вдасться Приховати кохання вагу? Я – крадійка миттєвостей щастя. Ні, не зможу я все ж приховать, Хоч би й прагнула того з завзяттям, Що не можу тебе не кохать...
4
3
103
---
І знову ніч розворушила в серці Цей тихий сум, гучніший за грозу... І звідки у душі моїй береться Ця ніжність чиста, скраплена в сльозу? І стримане стає ураз нестримним, Шукає вихід крізь віршів рядки... Душа малює на папері рими, Із щирості зриваючи замки... Я говорю з тобою... Хоч без мови, І без листів, без зустрічей, розмов, Лиш у думках... Римоване це слово – Єдиний спосіб висловить любов...
7
0
119
Я люблю Вас...
Я люблю Вас... І це аксіома. Попри відстань, образи й роки. Не дозволю крім Вас я нікому Доторкнутись моєї руки... Я люблю Вас. І це серця догма, В ньому Ви залишились навік. Так, як ніч любить день – невагомо, Я милуюся знов на Ваш лик... Я люблю Вас. Хоч це й ненавмисно, Та не варто шукати причин, Серце знає одну лише дійсність – Ви для мене на світі один.
5
2
156
Буває, серцю тісно в тишині
Буває, серцю тісно в тишинí, Нестримна буря в ньому оживає, Тоді так легко пишеться мені, І кожне слово з серця виринає... Там радість, смуток, мрії і печаль Знаходять собі прихисток у слові Душа знімає із очей вуаль, Відверто зізнаваючись в любові... Зникає в віршах сотня заборон, І розчиняються страхи і скутість, Душа тут вільна, тут утрачено кордон, Знаходить тут притулок справжня сутність.
4
4
101
По небосхилу зоряної ночі
По небосхилу зоряної ночі Блука напівпрозорий силует – Селена*, що блискучі свої очі Сховала від доскіпливих планет. Вона спускається тихенько з неба За кроком крок, ледь чутно уві млі, Хоч потай, хоч таємно, та їй треба На мить пройтись по стомленій Землі. За кроком крок, не збитися зі шляху І забрести в печеру серед гір. Туди щоночі йде вона без страху, Не поміча образ небесних зір... Бо тут, під кам'яним склепінням гроту, Ендіміон прекрасний мирно спить. Селена замилується ним потай, Й торкнеться вуст вустами – лиш на мить... Бо він – єдиний серця її владар, Хоч і не може відповісти на любов, Вона усе ж і тому диву рада, Що може милуватись знов і знов... *Селена – богиня Місяця у давньогрецькій міфології, закохана у пастуха Ендіміона.
6
2
131
Квітне сад за дверцятами серця...
Квітне сад за дверцятами серця, Таємничий, не знаний людьми... Так під небом одвіку ведеться – Там, де світло – немає пітьми. Так немає й в любові образи, Й суму, відчаю, гніву нема. То не правда, що є в ній накази, То брехня, що люблю я дарма. Таємницю любові збагнути Не під силу людині ніяк, Лише Бог знає, буть чи не бути, Й не буває її просто так... Якщо любиш – радій! Значить, серце Не скували одвічні льоди, Значить, в ньому тепло віднайдеться, Як любов завітала туди.
6
0
144
Океан
У твóї очі страшно зазирати, В них всесвіт загубив свою межу... А я – дивачка... Бо посміла покохати, І тéбе потай в серці бережу. Говорять, дивний ти безмежно І оминають мовчки глибину... А я – дивачка... Зовсім вже необережна – Не повз я пропливаю, а тону... І байдуже, що води заглибокі, І те, що ти – далекий мов зоря... Ти – шторму хвилі... Ти і штилю ніжний спокій. Ти – океан. Ти глибший за моря.
6
2
173
Ми навіть і не розмовляли...
Ми навіть і не розмовляли, Ти просто поряд був, сидів... У залі музика лунала, А в моїх грудях – серця спів... Душа, німа від тріпотіння, Злетіла в невагому вись... І не боялася падіння, Як ноти залом понеслись... Бо музика – то мова серця, У ній немає зайвих слів... І сум на радість обернеться, Немов прихід в пустелю злив... Ти був так поряд... І здавалось, Немає в світі вже тривог... На мить плече плеча торкалось, Як я зраділа, знав лиш Бог... Так випадково, ненароком Так ненавмисно, мимохіть... І от із кожним твоїм кроком Розтанула чарівна мить... О ні, вона не розчинилась! Вона залишиться в мені. У вірші спогадом лишилась Чарівна мить, немов у сні...
6
0
225
Ти наче сонце, що осяяло мій день...
Ти наче сонце, що осяяло мій день, Хоч лиш на мить промінням доторкнулось... Й душі так світло і так тепло від натхнень, Твоєю посмішкою місто усміхнулось. Всьому радію, поки вулицею йду... Нехай дивуються навколо люди! Для них я – дивна, бо усміхнена іду... Для них ця радість загадкою буде... У неї ж корені до подиву прості – Зустрілася з тобою я сьогодні. Мабуть, це ти весну прикликав, саме ти! Тому й весна в душі така природня. 01.03.2024
7
2
197
Не замовкай,ще трошки поспівай!
Не замовкай, ще трошки поспівай! У тиші лише пісня поміж нами... Твій голос – заборонений мій рай... Як описати радість цю словами? «Красива пісня!» – все що я скажу. Погодишся зі мною ледве чутно... Миттєвість цю у серці збережу, З тобою кожна мить – то незабутня...
7
0
187
Я люблю без "але" і "тому що"
Я люблю без «але» і «тому що», Я люблю без прохань і образ... Хтось подума: «Дурна, нетямуща!», Хтось сміявся б напевно не раз... Я люблю не за харизму й розум, Хоч Господь Вас тим нагородив... Я люблю усупереч прогнозам, Гороскопам всупереч, зіркам... Я люблю Вас навіть не за вірші, Що Ви пишете зі щирістю душі... Просто Ви у житті моїм перший, Хто на серці свій слід залишив... Я люблю... І навіть не за очі, У яких неземна глибина, Й не тому, що Ви – мрія дівоча, Й не тому, що я не кам'яна... Я люблю без «але» і «тому що», Я люблю й ні про що не молю. Хтось подумає: «Любить? Навіщо?» Я ж люблю лише Вас, бо люблю.
10
0
233
...навіть грубим тебе я люблю
Я ненавиджу грубість і крики, І нестриманість гнівну в словах... Завжди гнала з презирством великим Всіх, хто злістю мій біль малював... А тебе люблю навіть розгніваним, Бо помилки й сама я роблю... А тебе люблю навіть нестриманим, Навіть грубим тебе я люблю.
5
2
186
Жіноче серце
Хіба існує щось на цьому світі Більш непокірне за жіночії серця? Жіноче серце (навіть і розбите), Завжди уперто йтиме до кінця... Воно не знає перепон і правил, Один закон у нього – то любов. Бере собі лиш обирати право, Без розуму суворих настанов... Не думає воно, а просто знає І прагне крил, щоб високо летіть, Без дозволу, без виміру кохає, Вогнем горіти хоче, а не тліть...
11
6
211
Дозволь кохати тебе вічно
Дозволь кохати тебе вічно. Нехай таємно, без надії... Любов безкраю, віковічну Зашити в гобелени мрії.... Дозволь кохати тебе вічно. Взаємності я не чекаю, Її просити недоречно. Очей безодню я кохаю... Дозволь кохати тебе вічно. Душі глибини загадкові, Звучання голосу магічне, Красу поетичного слова... Дозволь кохати тебе вічно. Десь поряд бути тобі тінню... Ти – загадка моя довічна, Мій дивний сон, моє видіння...
8
2
160
В душі лишиться жити неповторне...
Залиштеся найвищою з зірок, Найяскравішим спогадом у серці... Вже впав надії останній листок, Та не засохне почуттів джерельце. Ледь чутно буде вітер шелестіть, На землю упадуть сльозинки з неба... В рядках залишу незабутню мить, Сховать її на денці серця треба. Надія була вигадкою снів, Я дякую за доброту і правду. Співає осінь музику без слів, Я світлий смуток допиваю спрагло... Нехай співає осінь про любов, Нехай застигне сяйвом невимовним, І хай бракує всіх можливих мов, В душі лишиться жити неповторне.
11
4
244
Таємниця доблесного воїна
Сильний духом. Незламний волею. Він є могутнім Все в його руках З ранніх літ Його благословив сам Арей. **** Я зовні сміливий, відважний, За плечима в мене сотня перемог... Вони говорять, що мене благословив Арей, мій бог... Та насправді все не так і просто, Я – вразливий, і найважче жити в масці, Коли зі мною мої лицарі воюють, Я не маю права на поразку. **** Пошана короля. Рицарів повага. Любов народа. Прихильність дівиць. Що і ще потрібно для щастя ? Титул. Злато. Усе в його руках. Чому він а не я? **** Мені заздрять, не знаючи всю правду, Уся пошана ні до чого мені... Я насправді хотів спокійно жити, А не вбивати людей на війні... Та моя найбільша таємниця Що мою родину лютий ворог вбив... Вороже військо погубило моїх рідних І я серцем майже скам'янів. Керує мною тепер лише помста Тому я і б'юся не на життя,а на смерть. **** Холоднокровний. Суворий. Гордий. Він вселяє страх своїм видом. Його погляд здатний убити. Сам він страшний. Уроду давно загубив. Якби не прихильність короля давно би гнив. **** Де ж мій спокій ? Серед вітрів у чужих краях. Чи в людстьких очах ? Ох, він десь там із вами любі мої... Яким би не був завжди для людей не той... Це вже кінець геройства мого. І початок щастя неземного... Написано у співавторстві з чудовою і талановитою Сандрою Мей❤️ https://www.surgebook.com/sandramey
4
2
215
У темряві сумної душі
Всередині пусто і темно. Кожна стіна дуже чорна, як перо від ворони. Стелі, підлога – все темрява. Висить одне дзеркало тільки розбите. Воно витокує не світ - Там тільки тьма. Ця темрява немов прокляття, В ній сховалася моя душа, Самий лиш морок в цій кімнаті, Відблиск світла надію лиша... Що зовні кімнати мені не відомо. Говорять краса неймовірна панує, Говорять, що там все кольорове, Що там все різнобарвне, І таким і повинне життя було бути Говорять, в різнобарвнім тому світі Щоранку сонце сходить і сідає, Там ростуть і дерева і квіти... Та шлях назовні вартові охороняють... Їх імена - мій страх, моя самотність, І не знайомі мені радість, безтурботність... Вірш написано у спілці «Літературна фортеця» @LiteraryFortress у співавторстві з Хонна https://www.surgebook.com/magistr_honna
5
2
268
Згубне кохання
– Не дивись мені в очі, не можна! Не читай у них несказані слова! Ти ж бачиш: наші долі не тотожні, І лиш в казках трапляються дива... Не цілуй вуста такі жадані, Не тони в обіймах, мов в вині... Ти ж бачиш, о, єдиний мій коханий, Що не бути з тобою мені... Не шукай мій слід стежками лісу, Моє кохання тебе згубить через мить... Краще, милий, долі вже скорися, І оминай краї наших зірниць... – Тебе кохаю сильніше за життя. Заборони не лякають. В тобі я вже давно тону, то ж навіщо ти тікаєш ? Не ховай свої сліди ти ж знаєш їх я віднайду. Тож для чого тобі це все ? Для чого тікаєш? Ти ж теж відчуваєш. Ти як і я кохаєш. То ж навіщо це все ? Прошу не мовчи. Від мене ти не йди. Прошу дозволь відчувати знову тепло твого тіла в моїх руках. Дозволь відчути знову смак твоїх уст. Тебе я молю... Покажись моя люба. Я так хочу побачити тебе що дурію. Знаєш твоя постать приходила у мої сни. Прокидаючись я боявся що ти лише марево, прекрасне марево моїх мрій. А тепер я боюсь залишитись на самоті... Вірш написаний у спілці "Літературна фортеця" @LiteraryFortress У співавторстві з чарівною Сандрою Мей 💖🌺 https://www.surgebook.com/sandramey
6
2
203
Втрачене кохання
Я так люблю його, що боляче мовчати... І сни ховають в забутті мій біль... Я так люблю його, що хочеться кричати, Й життя на рани знову сипле сіль... Я загубила в ньому свою душу... Тепер як спокій мені віднайти? Хоч знаю, що забути його мушу, Не знаю як цей шлях мені пройти... В пам'яті моїй оживають слова любові І попри біль з посмішкою на вустах згадую нас дурних та божевільних від кохання. Пам'ятаю дзвінкий сміх, посмішку ясно і радості мить. В очах вогонь, а на вустах слова. Та цій казці настав кінець смутний. Ми померли на кінці, хоча це був лише початок. Бурі і не згоди здолали нас, а чи боролись ми ? Погляд пустий, убивчі слова, гіркі сльози – це остання наша мить. Це розлуки болючий смак, після котрої не стало нас. Чується скрип дверей і кроки важкі – це ти пішов у нове буття, полишивши мене на самоті... Тобі серце віддала, а що натомість ? Розбите сердце, спустошена душа і спогади тьмяні... Якби ж мені знайти слова, Що серця би його торкнулись! Я б знов повірила в дива, Я знов щасливо б посміхнулась! Написано в співавторстві з чарівною Сандрою Мей: https://www.surgebook.com/sandramey
7
4
261
Зіграй мені мелодію любові...
Зіграй мені мелодію любові, залиш на клавішах хоч крапельку себе... я потону в несказаному слові, я лиш очима цілуватиму тебе... Скажи мені одне єдине слово... ні, не вустами, тільки поглядом своїм! те заповітне "Люблю" так раптово утратить тишу і яскравий родить грім... Поговори зі мною "випадково", хоча б на мить мандрівку ока зупини десь там, де я всміхаюсь загадково, і крадькома до серця двері відчини... /вірш написано у грудні 2021 року/
9
4
205
Між нами...
Між нами щось, чого не можна пояснити... Тебе згубити – то моя найвища ціль... Ти – планета з протилежної орбіти... Тебе, мій ворог, я дістану звідусіль... Знищ, спали всі спогади про нас! Та це тебе не спасе. Гострі мечі та стріли так не ранять, як я. Ну ж бо мила поглянь! Довкола нас горять міста. Сьогодні один із нас помре. Ну ж бо кохана убий! Хай все стане багряним! Чом ж ти не стріляєш? Коли не я, то ти. Поглянь на мій світ! Довкола лиш руїна і це прекрасно. Хай все горить! Ну ж бо врятуй всіх чи врятуйся сама! Знаю вибір складний та підказка проста: "Помри!" Написано в співавторстві з талановитою авторкою і чудовою людиною Сандрою Мей: https://www.surgebook.com/sandramey
8
3
264
Трохи більше ніж сто кілометрів...
Трохи більше ніж сто кілометрів Нас розділяє. Ну а може й ні... Для мене завжди за півметра Твій погляд ніжний уві сні... Я безуспішно в натовпі шукаю Твоєї спини обриси... Дарма, Що я серед людей отих блукаю, Твоїх очей посеред них нема... І ось на мить у серці знов заб'ється Надія дивна! А то знов не ти... То хтось чужий... І радість розіб'ється, Бо мріям знов бракує простоти...
10
6
262
...
Найнезабутніші з очей, Блакитно-сині океани... В безсонні тисячі ночей Дозвольте, сном я вашим стану...
9
6
172
Та, що співає у терені
Говорять, в кельтів давня є легенда... Про пташку, що співає тільки раз. Найпершу пісню і останню водночас... Одного дня вона з гнізда злітає, І вирушає у політ посеред пущ Шукати терену колючий кущ... Вона завчасно долю свою знає... І серед терену гілок колючих Вона знайде найдовшу, найгострішу, І заспіває пісню голосную, яку ще не співав ніхто раніше! І в мить грудьми на терен неминуче... І спів її пронизливо лунає... Мить слуха ліс єдину незрівнянну, (Позаздрили б їй навіть солов'ї!) Ту пісню, що і перша і остання... І гине пташка, коли пісню ту співає.
16
5
370
В нерівному двобої серце й доля...
В нерівному двобої серце й доля, Цей бій без правил, і нім нема жалю. "Не маєш права ти на власну волю!" "А тобі байдуже, що я люблю!" "Ти божевільне! "- доля нарікала, "А ти жорстока!" - серце їй в отвіт. "Того кого не можна покохало!" "Це так, і він для мене - цілий світ!" В нерівному двобої серце й доля, Розв'яже суперечку тільки час: "Колись я повідомлю ваші ролі - Хто переможе й хто програє з вас..."
20
4
274