Між нами...
Сандрін Iрріель
Між нами щось, чого не можна пояснити... Тебе згубити – то моя найвища ціль... Ти – планета з протилежної орбіти... Тебе, мій ворог, я дістану звідусіль... Знищ, спали всі спогади про нас! Та це тебе не спасе. Гострі мечі та стріли так не ранять, як я. Ну ж бо мила поглянь! Довкола нас горять міста. Сьогодні один із нас помре. Ну ж бо кохана убий! Хай все стане багряним! Чом ж ти не стріляєш? Коли не я, то ти. Поглянь на мій світ! Довкола лиш руїна і це прекрасно. Хай все горить! Ну ж бо врятуй всіх чи врятуйся сама! Знаю вибір складний та підказка проста: "Помри!" Написано в співавторстві з талановитою авторкою і чудовою людиною Сандрою Мей: https://www.surgebook.com/sandramey
2023-07-29 13:54:39
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Хонна
І який все таки жорсткий кінець.. завжди ж є вихід...
Відповісти
2023-07-29 14:24:02
1
Lexa T Kuro
Читала цей вірш у Сандри), ось і до Вас прийшла) Дуже емоційно, цікавий та не простий зміст. Скажу, вам обом вдалося передати ненависть та агресію, бо поки читала відчула стан вашого ГГ. 🙏 Нових цікавих ідей та яскравих натхнень!🙏💫☀️
Відповісти
2023-08-01 06:31:38
1
Сандрін Iрріель
@Lexa T Kuro спасибі❤)))
Відповісти
2023-08-01 06:33:28
Подобається
Інші вірші поета
Втрачене кохання Таємниця доблесного воїна Зіграй мені мелодію любові... Трохи більше ніж сто кілометрів...
Інші поети
Ада
@Ada_SenGermen
Схожі вірші
Всі
Шукати святе в почуттях
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
Я пам'ятаю. Вибач, я все пам'ятаю. Чому цей біль ніяк не зникає? Час його береже. Мене він, ламає Й душа в нім палає. Пробач за все. Чого ж зберігаю? Усе це лякає. Себе забуваю і душу вбиваю, Та біль все живе. Серце згорає, Розум втрачаю, думки покидають. Ненавиджу це, понад усе. Тебе забуваю. Звички зникають. Віри тепер немає. Кохання вбиває. І допомоги вже не чекаю. Завжди щось втрачаю. Хтось уже добиває, не знаючи це. Можливо, шукала в цім світі святе, Та я не знала, що воно в мені є.
54
2
4392
Кохаю
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.
98
15
7506