Мов шаль, лягає ніч мені на плечі

Мов шаль, лягає ніч мені на плечі, Згасає десь у сутінках зоря... Безсилі тут і заколоти, й втечі, Коли душа до крапельки твоя. Тобі не скажуть ліхтарі про мене, Вони поснули, втомлені й сумні... Душа – штормів одвічна полонена, Тобою марить знову уві сні... Мовчить уже й понура темінь ночі, І шляхом зоряним лиш сум веде... Любов сміється всім пророцтвам в очі: То де ж обіцяна байдужість, де? Тут відповідь не знайдуть навіть зорі, Що не збагнуть любові таємниць... Щось нерозгадане у серці, неозоре, Тієї сили ти і справді бережись... Вона ж бо здатна й гори зруйнувати, Й покласти шлях посеред темноти, За розум вища здатність є – кохати, Й нема в моїй любові простоти...

2024-08-21 06:02:11

Інші вірші поета

...навіть грубим тебе я люблю Між нами... Проросла дика квітка у серці Вручив мені ти цінний подарунок

Інші поети

Інга

@troubled_soul

@ Aphrose

@rose_vinluan

Маргарита Чаленко

@marharyta

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1898

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12143