Блог
Всі
Думки вголос, Особисте
Душі твоєї порухи найтонші,
Вир почуттів і глибину думок,
Й життєву мудрість поміж сторінок
Я відкриваю знов і знов, мов вперше...
4
168
Думки вголос, Особисте
Я Вас шукала в випадкових перехожих,
У доторку проміння сонця до плечей...
Та інші люди ні на йоту все ж не схожі,
Бо не замінить сонце й тисяча свічей...
5
222
Вірші
Всі
Я відпускати не навчилась зовсім...
Я відпускати не навчилась зовсім.
Слова – брехня, думки – туман вагань.
Нічому не навчила серце осінь,
І бродить тиша між моїх зізнань...
Ти – вічний мешканець у залах серця,
Ти – невмируща сутність почуття.
А серце б'ється, б'ється, б'ється, б'ється!
Воно ще знає що таке життя...
Життя ж – не вражень нових аромати,
І навіть не потоки чистих мрій...
Воно – у вмінні просто віддавати,
Не взяв, віддав лиш – і тому радій!
Моє ж бо серце надто безнадійне –
Не може не віддать тобі себе...
Це так абсурдно – я тобі лиш вірна,
Це так банально – я люблю тебе.
4
2
58
Я крізь потаєну ажурність твого слова...
Я крізь потáєну ажурність твого слова
Шукала ключ до загадок душі...
І зачарована рядками тої мови
Зронила серце в вірші-вітражі...
Тоді здалось мені, що серцю то лиш сниться
І щойно зможе межі віднайти –
За мить вже випливе з найглибшої криниці,
Й на твердь землі захоче знов зійти...
А серце в тóбі заблукало ненароком,
І не схотіло твердь шукать земну...
Хоч зорі грізні, мов нещадні лжепророки
Ще прагли правду видать за брехню...
Я опеклась вогнем твоїм, та не зітліла...
Навчивсь метелик грітись звіддаля –
Щоб не згоріли в полум'ї вразливі крила
Крізь вітражі торкається тепла...
Вже стерлись мрій сліди, розтанули надії,
І серце наче й межі віднайшло,
Але ніщо його у світі так не гріє,
Як дивне й нерозгадане тепло...
Ще крізь віки знайдуть стінопис мого серця,
І може розгадає в ньому хтось
Моє кохання, що луною там озветься
Й твоє ім'я, що в фарбах збереглось.
5
2
40
Вона покохала його понад міру...
Вона покохала його понад міру,
Іскрились при зустрічі скельця очей...
Та тільки вона їх підняти не сміла,
Коли він торкнувся рукою плечей...
Він вíрші писав... Та усе не для неї...
Вдивлявся у Небо й шукав собі шлях...
У тиші квартири пустої своєї
До Бога звертався в думках і словах...
Він не обіцяв їй нічого даремно,
Кохання не згадував в жодній з розмов...
Вона ж лиш за нього молилася ревно,
Та вірші писала про свóю любов...
Він наче байдужим до неї лишався
І навіть увечері їй не дзвонив...
Та в скрутну хвилину її не цурався,
Ні часу, ні сил він тоді не жалів...
Вона покохала його понад міру.
Він ніби ж до неї не мав почуттів...
Зв'язала їх міцно взаємна довіра,
Що була надійніш усіх укриттів.
5
0
64