Я відпускати не навчилась зовсім...
Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)
Я відпускати не навчилась зовсім. Слова – брехня, думки – туман вагань. Нічому не навчила серце осінь, І бродить тиша між моїх зізнань... Ти – вічний мешканець у залах серця, Ти – невмируща сутність почуття. А серце б'ється, б'ється, б'ється, б'ється! Воно ще знає що таке життя... Життя ж – не вражень нових аромати, І навіть не потоки чистих мрій... Воно – у вмінні просто віддавати, Не взяв, віддав лиш – і тому радій! Моє ж бо серце надто безнадійне – Не може не віддать тобі себе... Це так абсурдно – я тобі лиш вірна, Це так банально – я люблю тебе.
2025-02-11 00:44:20
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Нарешті хтось знову тут пише вірші, Так щиро, так ніжно - для серця й душі... Приємно читати💖
Відповісти
2025-02-11 13:43:00
2
Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)
@Лео Лея щиро дякую за увагу до моєї творчості ❤️🥰
Відповісти
2025-02-11 14:48:53
1
Інші вірші поета
... Якби ж могла! Мов шаль, лягає ніч мені на плечі В душі лишиться жити неповторне...
Інші поети
Lilac Lilac
@ant_endo
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3106
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5329