Розділ 9. Доленосний постріл

- Дівчина? - мама високо підняла свої брови, всім своїм виглядом показуючи своє здивування.

Та я сам був здивований не менше. На секунду я подумав, що мені почулося. Але Софія стояла поруч, тримаючи мене за руку і гордовито дивилася вперед. Наші пальці були переплетені і у мами не мало залишитися сумнівів щодо того, що ми - пара. Раптом мамин погляд зупинився на моїй шиї, де всього кілька годин тому з'явилося татуювання у вигляді орла. Я поспішив закрити його рукою, але було запізно. Вона вже побачила. І схоже була не дуже задоволена.

- Це тату? - запитала вона, вказавши на малюнок, і скорчила гримасу.

- Мамо, я... - не встиг я договорити, бо у Софії раптово затріщала рація.

- Снайпер Собко! Снайпер Собко, прийом!

Вона вміло витягла апарат з-за поясу і очі мами округлилися ще більше. Сьогодні для неї був день відкриттів.

- Снайпер Собко тут! Вас чую, прийом! - відповіла Софія.

- Варнава з тобою? Прийом!

Я відібрав у неї рацію.

- Пане генерале, це снайпер Варнава! Вас чую, прийом! - затараторив я.

- Негайно повертайтеся! Поліція знає, що ми тут! Нас розшукують! Як чути, прийом?

- Вас зрозумів! Зараз будемо, кінець зв'язку!

Я віддав рацію Софії. Вона швидко її сховала, дістала і перезарядила пістолет і вигукнула:

- Побігли! У нас немає часу! Бігом!

- Ти... Снайпер? - запитала мама, коли дівчина вже зпушила з місця. - Але ж...

- Пробач, мамо. - я перезарядив свій пістолет. - Я маю йти.

І, востаннє поглянувши на матір, побіг за Софією.

***

Наш готель оточили з десяток поліцейських машин. Ми з Софією заховалися в провулку, приготувавшись стріляти. Важко дихаючи, вона дістала рацію і тихо заговорила:

- Лесько! Лесько, прийом! Чуєш мене?

- Чую! - відповіла Олеся. - Ви де зараз, прийом?

- За рогом! Поліція оточила готель! Ми не можемо потрапити всередину! Потрібна допомога! Як чуєш, прийом?

- Я відволічу їх, а ви біжіть всередину, кінець зв'язку!

Через хвилини дві ми почули постріли. Я виглянув з-за рогу і побачив у вікні другого поверху Олесю, яка безбожно стріляла зі снайперської гвинтівки в поліцейських. Здавалося, ця дівчина не боїться нічого, не зважаючи на те, що поліцаї теж відстрілювалися. Постріл. В одної з поліцейських автомобілів розбилося лобове скло. Ще один. З іншого автомобіля злетіло дзеркало заднього виду. Далі йшов безперервний ряд пострілів. Було так шумно, що закладало вуха. Я підняв пістолет, готуючись бігти.

- Що там? - запитала Софія.

- За моїм сигналом біжимо, гаразд? - розпорядився я.

Вона кивнула і так само підняла пістолет.

- Три... Два... Один! Зараз!

Ми одночасно рванули до входу в готель, час від часу роблячи постріли в бік правоохоронців.

- Ось вони! - кілька поліцейських переключилися на нас.

І саме в цей найвідповідальніший момент у мене закінчилися патрони.

- От зараза! - виплюнув я і потряс пістолет.

- Я тебе прикрию! - крикнула Софія. - Біжи в готель!

Вона, схоже, зрозуміла всю складність ситуації і відразу закрила мене собою. Я сховав зброю за пояс і що духу побіг до дверей. В останній момент я озирнувся через плече. І не дарма. До Софії справа наближався коп, якого вона не бачила. Він направляв на пістолет і приготувався стріляти. Ще трохи і вистрелить...

- Софіє! Обережно!!! - закричав я і дівчина повернулася.

Але поліцейський уже поклав палець на спуск. До пострілу залишалися секунди. Цю мить ніби хтось сповільнив, відтягуючи момент. Забувши про те, що я беззбройний, я вибіг вперед і, закривши Софію собою, повалив на землю. Поліцейський вистрелив і я відчув різкий біль біля правого ребра. Час, ніби зупинився. По спині потекло щось липке і тепле. Кров... В очах потемніло, а у вухах почало свистіти і я стиснув зуби, аби не закричати від болю. Через секунду я відчув, як хтось легенько бив мене по обличчю долонями, і ніби з якогось тунелю почув голос Софії:

- Яне! Яне! Не відключайся, чуєш? Яне!

Я, пересилюючи біль, повільно відкрив очі і побачив її обличчя. Погляд Софії був схвильований. Я спробував сфокусуватися на її голосі, щоб не втратити свідомість, але вогнепальна рана дала про себе знати. Через кілька секунд я втратив зв'язок із зовнішнім світом. Я опинився у темряві...