Новела 5. Сліпа дорога...

Хоч Сашко і дуже сподівався знайти допомогу, але зустріти снайперів у Прип'яті він аж ніяк не очікував.  Та ще більше він не очікував отримати відсіч від дівчини, яка не жалкувала для нього свинцю. Він ледве встигав ховатися за панелі, коли в нього летів град із куль. Проте, на щастя, вона не збиралася вбивати його, вона спеціально промазувала. Але, погодьтеся, жінка зі зброєю в руках - це бомба сповільненої дії. Як зачепиш, то все... Ханá...

Знаєте, як кажуть? У сліпих краще розвинені інші відчуття. Такі як слух, дотик і нюх. І взагалі-то це правда. І в той момент Сашко відчув себе сліпим. На голові мішок, перед очима суцільна темрява. І тепер набагато чіткіше чулися звуки кроків, шелест листя, яке колихав вітер, далеке гавкання диких псів і тихе перешіптуванння снайперів. Під руку Сашка вела і попереджала про ймовірні перешкоди та сама смілива дівчина. І без помічників не обійшлося. Ця дівчина-граната була не сама. У неї був напарник. Здається, той хлопчина, який йшов попереду, назвав її Олесею. А цього хлопця звати... Як же його звати, га? Ярослав чи Іван... Ян! Точно! Його звати Ян!

Отже, йшли вони так хвилин з п'ять. Сашко намагався по звукам запам'ятати шлях. Хоча йому це й не дуже вдавалося. Та й не дуже потрібно. Тому він просто закрив очі, якими і так нічого не бачив, і уявив реакцію батьків на його зникнення. Поплачуть і забудуть. Мабуть... А може й ні... Та він точно не забуде... І тільки тепер, коли голоси снайперів стали трохи гучнішими, юнак почав прислухатися.

ЯН(приглушено): ...Паша хотів кликати підмогу. Мабуть вони почули постріли і подумали, що ми зустрілися з "синіми". Але я сказав, що ми розберемося самі.

ОЛЕСЯ: І правильно. (до Сашка) Обережно, гілля! Що ми двоє з одним не впораємося? Тим більше, у нас гвинтівки, а у нього ця пукалка. Він би не влучив у нас з такої відстані. Хіба що трохи зачепив би, якби захотів. А "синіх" і не видно. Вони або ховаються, або вони ще далеко звідси.

ЯН(схвильовано): Все одно треба бути напоготові. Все може бути. Але ти точно не поранилася? Все нормально?

ОЛЕСЯ: Ні. Все нормально. - кілька секунд вона мовчала. - Яне... А ти... Так і не помітив Софію? - її голос зрадницьки затремтів.

Хто така Софія, Сашко не знав, але голос Олесі змусив його здригнутися. Йому чомусь здалося, що вона почувається, як він після смерті брата. Вони раптом зупинилися і Ян прошепотів:

ЯН: Ми знайдемо її. Чуєш? Я тобі обіцяю...