Розділ 3. Правила створені для того, щоб їх порушувати.

- А! - голосно закричав солдат і Олеся вийшла зі своєї схованки.

- Зрадник чортів! - вигукнула дівчина не відводячи від нього автомата.

- Він живий? - запитав я.

- Та куди ж він дінеться! - відповіла вона. - Обшукай його.

Я підійшов до пораненого "мародера" і почав свій обшук. І він виявився успішним. В результаті ми отримали два пістолета, гвинтівку, патрони, набір мисливських ножів і бінокль. Я зарядив один пістолет і приставив його дуло до скроні нашого пораненого гостя.

- Сам прийшов? - впевнений, що моя спроба зобразити брутальний чоловічий голос була не дуже вдалою.

- Ні... Зі мною мій друг... Олег... Він за кермом... - ледь не через кожне слово голомозий починав стогнати від болю, що спричинила куля випущена Олесею йому в плече.

- Куди і звідки їхали?

- А от цього... Я не скажу тобі хлопче... - чоловік майже дотягнувся до ножа, який лежав неподалік від його руки, але раптом пролунав постріл.

- Мінус один!

Олеся стояла спиною до мене, направляючи автомат у вікно їхнього автомобіля. Я відволікся і "мародер" замахнувся до мене ножем, але я все таки встиг зреагувати і зацідив рукояткою пістолета йому в голову. Він упав непритомний.

- Кидай його і погнали! - вигукнула дівчина. - Я підстрелила водія! Їхній Hummer в нашому розпорядженні!

Я кивнув і, наповнивши рюкзак здобутою зброєю, вибіг за нею на вулицю. Водій Олег, який весь цей час стояв біля машини і димів цигаркою, лежав на асфальті і стогнав, стискаючи рукою рану від кулі на нозі. Ми швидко закинули рюкзаки в багажник.

- Сідай за кермо. Ти поведеш. - сказала Олеся і ми одночасно сіли в машину.

Я завів автомобіль і кинув короткий погляд на пораненого Олега. Не зважаючи на нестерпний біль, він витягнув з кишені пістолет і навів його прямо на мене.

- Газуй!!! - загорлала моя супутниця і я ледь не пробив дірку внизу автомобіля, втискаючи ногою педаль газу.

Величезний Hummer рушив з місця і ми помчали в бік виїзду з міста. Почувся черговий постріл, але Олег промазав і Олеся хлопнула мені в долоню, даючи мені "п'ять". Мотор автомобіля голосно ревів, а через ледь прочинені вікна салон залітав вітер, розвиваючи мою сорочку і волосся дівчини в різні боки. Я не знав куди їхати, тому просто мчав, мчав назустріч майбутнім пригодам, забувши навіть про те, що схоже мені тепер довелося назавжди покинути рідне місто.

На великій швидкості я проїхав мимо посту патрульної поліції і зрозумів: "Нам капець..." Через кілька хвилин позаду почувся звук поліцейської сирени.

- Чорт забирай... - пробурмотів я, уявляючи, як буду виправдовуватися перед представниками влади, але Олеся вже придумала план.

- Їдь! Не зупиняйся! - вона перезарядила пістолет, який ми вкрали у "мародерів", і почала ще ширше відкривати вікно.

- Що ти робиш? - запитав я, намагаючись перекричати шум.

- Я вже казала, що колись працювала в поліції. Тому знаю, що просто так вони не відчепляться. - клацнула заряджена зброя. - А ще... Правила створені для того, щоб їх порушувати!

Дівчина піднялася на ноги, висунувшись всім тілом з машини, і направила пістолет на колесо поліцейського автомобіля. Кілька секунд і в повітрі запахло гарячою гумою. Ми відірвалися вперед.

- Тебе варто боятися. - посміхнувся я, коли Олеся повернулася на своє місце.

- Я просто вмію постояти за себе. - відповіла вона. - Яким би слабким тебе не вважали оточуючі, не треба втрачати свою гордість і вміння захистити себе.

- Маєш рацію. - погодився я, розуміючи, що це зовсім не про мене.

Через кілька секунд ми знову почули сирену. Мої руки почали трястися, а в крові запульсував адреналін. Олеся вирвала з моїх рук кермо і звернула в бік. Наш автомобіль на повній швидкості їхав просто у закинуту заправку. Моє серце почало битися все частіше. Дівчина відкрила двері і вигукнула:

- На рахунок "три" стрибай! Один! - я схопився за ручку дверей. - Два! - у відкриту машину повіяло холодним повітрям. - Три!

Я відштовхнувся ногами і полетів. Все відбувалося, ніби в сповільненій зйомці. Я летів над асфальтом, отримуючи в обличчя холодні удари вітру. Ще мить і я приземлився на траві. Наш автомобіль влетів в заправку і спалахнув білим вогнем, мов яскрава зірка. Звук вибуху, хоч і на кілька секунд запізнився, миттєво оглушив і сильною хвилею сколихнув листя дерев, що стояли неподалік. Я кілька разів перекинувся через голову, перш ніж зупинитися, розпластавшись на гарячій землі. Не встиг я оговтатися від закладених вух і крутого стрибка, почувся звук поліцейської сирени. Я підірвався з місця, схопив за руку Олесю, яка вже стояла на ногах і чкурнув у ліс.

***

Захекавшись, ми зупинилися посеред лісу. Олеся впала на коліна і, важко дихаючи, сперлася спиною на дерево.

- Чорт забирай... - ковтаючи повітря, сказала вона. - Я ледь не скопитилася! Форест Гамп чортів!

- Тиць моя радість! Це між іншим ти підірвала машину! - обурився я.

- Так все! Досить! Проїхали. - дівчина спробувала піднятися, а потім різко сіла назад. - От зараза...

- Що таке? - запитав я, присівши на траву.

- Я, здається, ногу підвернула. Поки бігла, не помітила.

- Не переймайся. Я встиг прихопити наші рюкзаки. У тебе ж має бути аптечка.

Олеся зміряла меня задоволеним поглядом.

- А ти, схоже, непоганий напарник. - дівчина простягнула мені руку. - Спрацюємося?

Я посміхнувся і потиснув Олесі руку.

- Так. Спрацюємося.