У парку, де тільки відбивається відлуння останніх звуків міста, лежить колишній шериф, що втратив свою дорогу і зараз тоне в морі власних демонів. Він спить на зеленій траві, де колись відзначав перемоги. Де колись гуляв із першим коханням. Де колись ловив наркоманів, які лежали серед парку. Тепер обірваний від людей і самотній.
Невпевнено звиваючись на трав'яному покриві, він купається серед пляшок вже дешевого алкоголю, який владарює в його крові, в його безсонних кошмарах. Його руки, що колисаються до неба в ритмі нудьги, дарма стараються схопити хоча б якусь хмарину, але відповідь лежить у тьмяних очах, які забули, хто він такий.
Під натиском тиші, його сон приймає форму нескінченної боротьби, де він знову та знову пробує врятувати тих, кого вже не може врятувати. Він стогне і перевертається, підносячи долоні до небес у знак марності та безнадійності. Він думає, що спить. Або не думає.
- Тебе заарештовано... Бурмотів він зі слиною.
Та навіть у своєму сп'янінні він залишається символом, символом того, як можуть розпиватися навіть найсильніші духом люди, які колись тримали в руках долю міста. На мить він був страхом зла. Його образ у парку є нагадуванням про те, що у гонитві за злом, можуть привести до болючого прокляття самотності й втрати.