У теплому затишку домівки, батько та маленький Лука сідають разом за обіднім столом, сповнені гармонії. Обличчя обох осяяні любов'ю та теплом, а їхні очі відбивають відтінки розуміння. Батько, з роками мудріший, розпочинає розмову, пригадуючи життя і його непередбачуваність. Він ділиться зі своїм сином власним досвідом, які він вивчив на шляху життя. Його слова звучать мудро та лагідно, як вітерець, що несе з собою тепло та спокій.
- Будь завжди чесним. Люби людей. І вони будуть тягнутись до тебе.
Лука слухає свого батька з зацікавленістю, збагачуючи своє розуміння про те, що означає бути дорослим. Він вбирає в себе кожне слово, кожну пораду, як дорогоцінний дарунок, що відкриває перед ним світ.
- Татусю, я буду сильним.
- Я вірю тобі синку. У батька на очах сльози.
У цій душевній розмові, яка керується серцем. Батько та син діляться не лише своїм досвідом, але й своїми мріями, своїми надіями та страхами. Вони підтримують один одного, будуючи міцний зв'язок, який не може бути розірваний навіть часом.
Кожне слово, кожний дотик, кожен погляд у цій розмові підкреслює картину любові та взаєморозуміння, яка є основою сімейних взаємин. І за цим столом вони розуміють, що попри усі труднощі, які можуть зустрічати їх на шляху, вони завжди матимуть одне одного, щоб підтримати.
Маленький Лука тільки пізніше дізнався, що перед тим обідом батько дізнався про своє здоров'я. Рак. Він рано чи пізно склав усі пазли до купи. Батько проводив з ним багато часу. Він залишив роботу.
- Тату, чому у тебе більше немає пацієнтів? Запитував Лука тримаючи у руках дерев'яний, дитячий меч.
- Бо я хочу побути зі своїм піратом. Він підняв сина та підкидав його до блакитного неба. Лука сміявся та відбивався.
- На нас напали! Кричав Лука.
- Це Шотландські солдати. Говорив батько голосом із фільму. - Всім піратам смерть!