Чоловік в чорному строгому костюмі, ідеально сидячий на його стрункій фігурі, надає йому ауру впевненості та елегантності. Він стоїть біля озера з вишуканою манерою гідності. У нього темні, загадкові очі, які проникають у глибину думок.
Сигара, яку він палить, дає стовідсотковий концентрат впевненості. Її дим, який котиться вгорі, створює загадкову атмосферу навколо нього, ніби він обгорнутий вогнем власної свободи. Це додає йому загадковості й чарівності.
Цей чоловік створює собі вираз внутрішньої важливості, яка переплітається з тінню та таємницею. Він знає більше, ніж може висловити словами, і його знання — це його сила. Цей чоловік, вміє керувати ситуацією, навіть коли вона здається неочікуваною.
Неподалік від нього хлопчик, який грає біля озера, змінює радість і жвавість. Його веселість відбивається в його жвавих рухах і блискучих очах, які свідчать про безмежну енергію та цікавість до навколишнього світу.
Він занурений у свою власну маленьку гру, де кожен предмет навколо може стати частиною захопливого пригодницького світу. Його сміх і радість лунають навколо, ніби музика, яка додає життя цьому прекрасному містечку.
Безтурботний і допитливий, хлопчик досліджує кожен камінь, кожен шепіт води, кожен пташиний спів. Його уява безмежна, і вона веде його на власні пригоди, які розгортаються прямо перед його очима.
Озеро для нього — не просто місце, а чарівний світ, де кожен момент є пригодою. У його світі немає місця для стресу чи турбот, лише безмежна радість буття та дивовижність навколишнього світу.
- Татусю. Скільки у світі рибок?
Чоловік зробивши затяжку глянув на сина. Він дивився у допитливі очі та усміхався. Хлопчик вперто чекав на відповідь, але його губи були незворушними.
Коли небо змішується з відтінками озера. Батько почав історію про те, скільки у світі риб. Його голос сповнений чарівності, мелодійно над водою, неначе прозорими хвилями. Через кожне слово проступає його невичерпна любов до природи, а також бажання передати цю любов своєму синові.
Історії про риб малюють картини величі та містичності. Розповіді про кольори, форми та місця їхнього життя зачаровують уяву хлопчика, який відчуває, ніби сам стає частиною цього величного світу.
- Кожна риба — це окрема казка, розкриваючи перед тобою позамежні простори природи та водночас нагадуючи про те, як маленькі миті можуть створити велике диво. Батько замовк.
- Батьку. Ти так і не назвав цифру.
Батько усміхнувся та зробив ще одну затяжку. Вони сиділи разом та дивились на захід сонця. А над ними панував дим від сигари.
Батько і маленький Вільям крокують по коридорах картинної галереї, де стіни оживають від витончених шедеврів мистецтва. Кожен крок вони роблять з відчуттям шани до творчого духу, який пронизує шкіру.
У їхніх очах відбивається величне мистецтво, а серця наповнюються емоціями, коли вони спостерігають за дивовижною грою світла та кольору. Батько обговорює з сином історії за кожним полотном, розкриваючи їхню суть і виразність.
- Дуже швидко це все буде нашим. Промовив батько.
Кожен образ, кожна лінія, кожен колір — це як окрема нота в симфонії, що звучить в їхній душі. Вони спостерігають за життям, що розкривається на полотні, і відчувають спритність руки художника, яка здатна повернутися до простого моменту у вічну красу.
В цей момент батько і син не тільки гуляють по галереї, вони подорожують у світ мрій і фантазій, де кожен шедевр відкриває нову грань людської уяви та творчості. Пейзаж, ведмеді у лісі, вишукана архітектура Італії чи оголена фігура жінки біля вікна. Їхнє об'єднання в мистецтві робить цю подорож незабутньою, надаючи значення кожному кроку та кожній митті, якими вони діляться разом.
- Невже, ти все це купиш?
- Авжеж! Вільяме. Авжеж!
Ніч у будиночку біля озера приносила з собою спокійну та містичну атмосферу. Світло місяця відбивається в озері, створюючи сріблясті відблиски, які розсіяні навколо, ніби магічний покрив.
У будиночку відчувається затишок і тепло. Дрова потріскують у каміні, створюючи невеликі тьмяні танці. Аромат свіжої випічки та гарячого чаю наповнює повітря, змішуючись із запахом лісу та води через відчинене вікно.
Непохитне спокійне озеро, яке лягло спати під покровом ночі. Зорі висять у безодньому небі, ніби сяють саме для них, які співаючи їм колискову. Звуки ночі — це спів сов та тихий шепіт вітру, який дихає життям. У цьому спокійному світі час здається сповільненим, і кожен момент заповнений глибоким спокоєм та внутрішньою гармонією. Тут, біля озера, ніч стає часом для відпочинку, рефлексії та зв'язку з природою, яка обіймає все навколо своїми ніжними обіймами.
Вільям граючись біля каміна почув стукіт у двері. Він добре знав, що самому йому заборонено відчиняти. Згодом він почув як до вхідних дверей прямував його батько. Скрип дверей та не зрозумілий шепіт чоловіка.
- Там де ти перебував?
Вільям чув уривками. Він наче слухав радіо яке ось-ось налаштують. Вогонь тріскотів у такт говору невідомого. Вільям дивився у сторону дивного діалогу.
- Там є все, що ми шукали.
- Ти думаєш Гральяно ідіот?
Вільям, приховавшись за дверима, тихо підслуховує розмову свого батька. Його великі очі повні цікавості та захоплення, а серце б'ється так швидко, але так тихо, що він майже боїться виявити свою присутність. Він стоїть там, затаївши подих, прагнучи зрозуміти, про що розмовляють дорослі.
Слова батька звучать для нього як загадка, яку треба розгадати. Він старанно намагається уявити, про що саме йдеться, і кожен звук, який він чує, стає пазлом у складній картині світу дорослих.
Вільям, зітхнувши тихо, радіє, що його батько такий мудрий і цікавий. Він прагне знати більше про світ, який оточує його, і відчуває гордість за те, що його батько може брати участь у таких розмовах.
Його уява бурхливо працює, утворюючи картини того, про що можуть говорити дорослі. Через це підслуховування він відчуває, що стає трохи більш дорослим, трохи більш кмітливим у світі, що навколо батька. Але найголовніше, його серце наповнюється теплом і гордістю до свого батька, який завжди намагається передати йому найкраще знання та розуміння.
- Я поважаю дона. Ти ж знаєш це.
- Кажеш їх там цілий десяток?
- Так. Навіть більше. І хай мене грім вдарить якщо я брешу.
Батько Вільяма працював не один. Адже хороший ведмежатник повинен мати хоча б двох вірних соратників. Всі знали його майстерність та впертість. Ходять чутки, що він бачить замки наскрізь. Коли у місті було пограбовано ювелірний салон, то всі думали саме на нього. Було це ще у 1958 році. Для професійного вломника пограбування картинної галереї не було нічого простішого. Він знав усі слабкі місця будівлі. Час на освіту архітектора не дарма потрачено. Хоча всім він любив розказувати різне. Наче б то він і художник. Піаніст і навіть одного разу моряк. Наївні люди йому вірили. Не знаючи, що ця персона піде на все заради наживи. Батько Вільяма стоїть перед великими дерев'яними дверима картинної галереї, приховуючи своє обличчя від камери. Він береться до роботи, спокійно і зосереджено.
Спочатку він витягує з однієї з кишень маленький набір ключів. За допомогою невеликого дроту, який він майстерно вставляє в шпиндель замка, він починає обертати його, намагаючись відчути кожен маленький зубець та шпильку.
Після кількох останніх хвилин він встановлює перший ключ і обертає його, слухаючи тихо затиснутий циліндр у центрі. Наступний ключ, наступний оберт, і він чує приємний звук, який працює про те, що відкривається перший замок. Задоволений цим маленьким успіхом, він продовжує з усією старанністю та вправністю, вставляючи ключі та маніпулюючи замками, доки не відкриває всі двері.
Зайшовши в середину, він та його соратники знаходяться серед безлічі шедеврів, що розташовані на стінах, і він швидко рухається, вибираючи тільки найцінніші полотна, які можна знайти. Після того, як він тицьнув пальцем на цінні картини, він знову використовує свої навички, щоб почати закривати замки так, щоб ніхто не міг здогадатися про його візит. Заглибившись у тіні великих вітрин, він вийшов, не залишивши жодних слідів своєї присутності, окрім порожніх місць на стінах, де колись знаходилися шедеври. І ви не повірите, але у цей час охорона просто дрімала.