Нічне місто вже лежало під покривалом темряви, лише розбиті неонові вивіски світили на вуличні перехрестя. В кабінеті Лео, важкий дим сигарет висів у повітрі.
Двері легенько відкрились і малий Біллі увійшов. Його і справді малий зріст дивував. А окуляри з темними склянками не дозволяли прочитати його очі. Лео підняв погляд, розгортаючи руками кличе його до себе.
- Біллі. Промовив Лео, віддзеркалюючи у своїх очах світло вогню від затяжки сигарети. - Ти знаєш, як ця гра грається? Біллі мовчав, слухаючи слова Лео. Його сутужний погляд крізь скло вказував на те, що він розуміє велику вагу Лео у кримінальному світі.
- Ти вже не просто один із наших, Біллі, продовжив Лео, піднімаючи склянку віскі. - Ти можеш бути моєю правою рукою. Моїм Капо. Капореджиме. Твоя вірність буде ключем до нашого великого успіху.
Біллі зняв окуляри, і його очі виблискували від безсоння та рішучості. - Бос, це честь. Я завжди буду служити сім'ї Кеппо.
Лео відпив віскі, відображаючи усмішку, яка могла розчинити навіть наймізерніше серце. - Тоді, Біллі, ласкаво до команди. Нам належить це місто, а ти - моя права рука, яка його захистить.
Під час їхнього рукостискання темрява здавалася меншою, а майбутнє проливало світло яскравіше, ніж будь-який неон вуличний знак. Так розпочалася нова сторінка в Лео, де згодом правила писалися кров'ю, а вірність була найціннішим активом.
- Можеш розпочинати шукати собі вірних хлопців. Солдатів.
- Так. Бос.
- І ще одне, Біллі, зайди до нашого кравця. Підбери собі кілька костюмів. Ти тепер Капо.
Пізніше Лео оголосив новину про підвищення Біллі. Після того малий Біллі був мертвим. Народився Капо, Біллі Колован.