1992. Травень. Багач
Вільям володів особливим будинком на околиці міста. З часом до нього почали навідуватись юристи від Дона Кеппо, які бачили в його власності потенційне земельне поле для нових будівель.
Відмовляв чоловік разів три чи навіть чотири. При цьому і суми росли. Містер Фламінго був досить щедрим. Одного разу при особистій розмові Вільям говорив досить холодно та із не прихованою презирливістю. Дон та соратники це бачили.
- Вільяме? Друже? Після нашої останньої розмови ти втратив три зуби. - Вірно?
- Я. Голос почав тремтіти. Та і деревинне старе крісло теж із його тілом почало тріщати. Ніби вони одне ціле.
- Вільяме? Я пропоную тобі ділову угоду. Ти мені стару халупу біля озера, а я тобі свободу. Я тобі гроші пропоную. Ти хочеш більше? Скажи? Останні слова було сказано грубим тоном.
Вільям, однак, дуже сильно прив'язався до старого дому. Кожен куточок має його власну історію – від перших робіт, викладених вручну камінців стіни. Навіть в ті моменти, коли пропозиції про продаж здавалися неймовірно вигідними, Вільям відмовлявся від їх розгляду.
- Мені потрібно додому.
- Здається ти не розумієш серйозність ситуації. Одного разу я не пропонуватиму гроші.
Цей погляд чоловіка на Дона був новим. Слова Фламінго ніби повторювались у голові ще багато разів. Почувся свист шухляди старого стола та звуки паперів. Дон кинув їх на стіл перед багачем.
- Підписуй. Підписуй і іди собі додому. Гроші мої юристи протягом тижня принесуть тобі додому. Там буде чотири мільйони. Готівкою. Відвезеш сім'ю світ глянути. - І досить скиглити. Чи тобі зуби мішають? Чи тобі хочеться одного разу не вийти із власного дому. Дон не на жарт почав злитись.
Коли все закінчилось Вільяма відпустили. Лука тримав договір і скажу чесно він був задоволеним. Він ще на крок до своєї мрії. Відійти від справ та керувати баром. Так звана пенсія.
-Цей глист своїми сльозами намочив договір. Промимрив Дон.
Відмовляв чоловік разів три чи навіть чотири. При цьому і суми росли. Містер Фламінго був досить щедрим. Одного разу при особистій розмові Вільям говорив досить холодно та із не прихованою презирливістю. Дон та соратники це бачили.
- Вільяме? Друже? Після нашої останньої розмови ти втратив три зуби. - Вірно?
- Я. Голос почав тремтіти. Та і деревинне старе крісло теж із його тілом почало тріщати. Ніби вони одне ціле.
- Вільяме? Я пропоную тобі ділову угоду. Ти мені стару халупу біля озера, а я тобі свободу. Я тобі гроші пропоную. Ти хочеш більше? Скажи? Останні слова було сказано грубим тоном.
Вільям, однак, дуже сильно прив'язався до старого дому. Кожен куточок має його власну історію – від перших робіт, викладених вручну камінців стіни. Навіть в ті моменти, коли пропозиції про продаж здавалися неймовірно вигідними, Вільям відмовлявся від їх розгляду.
- Мені потрібно додому.
- Здається ти не розумієш серйозність ситуації. Одного разу я не пропонуватиму гроші.
Цей погляд чоловіка на Дона був новим. Слова Фламінго ніби повторювались у голові ще багато разів. Почувся свист шухляди старого стола та звуки паперів. Дон кинув їх на стіл перед багачем.
- Підписуй. Підписуй і іди собі додому. Гроші мої юристи протягом тижня принесуть тобі додому. Там буде чотири мільйони. Готівкою. Відвезеш сім'ю світ глянути. - І досить скиглити. Чи тобі зуби мішають? Чи тобі хочеться одного разу не вийти із власного дому. Дон не на жарт почав злитись.
Коли все закінчилось Вільяма відпустили. Лука тримав договір і скажу чесно він був задоволеним. Він ще на крок до своєї мрії. Відійти від справ та керувати баром. Так звана пенсія.
-Цей глист своїми сльозами намочив договір. Промимрив Дон.
Коментарі