Під сірим місяцем, коли поля розквітали срібними кольорами, троє друзів рушили у поле. Достеменно вони навіть не знали за чим йдуть. Побачивши помідори, вирішили, що це і є здобич. Їхні зуби блищали на тлі густої зелені, мов тріумфальні прапори, що хвилюються на вітрі.
- Це ж злочин? Правда?
- Не ний. Перебив його високий.
- Все буде добре. Промовив Лука.
Руки спритних злодіїв працювали швидко, мов метеори, що здіймаються з землі. Перед ними розкривалися ряди соковитих помідорів, які вони зривали та кидали у сумку. Кожен плід був мов неоціненний скарб, який вони викрадали з-під носа піратів.
- Лука. Я боюсь.
Помідори, мов кровава сфера, переливалася красивим червоним відтінком. Їх смак пахнув свіжістю, як священний нектар, що надавав силу цим грабіжникам. Вони одну куштували, а десяток закидували у сумку.
- Досить. Ми не винесемо стільки. Промовив Лука високому.
Коли господар спустив свого собаку, вірного пса, щоб стежити на подвір'ї, а сам пішов на поле, обладнаний лише своєю рішучістю. Він крадькома прийшов до місця крадіжки, де побачив. Він уважно стежив за кожним їхнім кроком. З кожним моментом його серце б'ється швидше, його душа на межі, його рішучість неспокійно тліє.
- Хлопці.
- Лука! Стріляй!
Обертаючись до джерела крику він бачить у тіні здорового, бородатого чоловіка. Він дивився ніби прямо на них. Лука розумів, що вони у захисті темної ночі. Велика постать із широкими плечима рухалась прямо на них.
- Стріляй!
Лука зробив постріл у повітря. Спочатку він так і подумав. Чоловік почав повзти у протилежний бік. Він виглядав ніби крокодил який пливе серед помідорного поля. Стогнав, щось на кшталт - "Вбивають".
І тоді злодії почули шепіт смерті. Вони знали, що їх час спокійного життя минув. Власник плантації з'явився перед ними, орел, що прилетів за здобиччю.
Його очі були сповнені горем, його голос звучав тихо, і вони знали, що це кінець. Вони знали, що вони не можуть уникнути свого покарання. Троє хлопчаків пішли на крадіжку заради їжі. Високий повторював, що йому просто до душі робити подібні речі. Він любить вулиці та нічне життя. Лука з іншим товаришем мовчали та перекидались поглядами. Вони думали наскільки є довгим час між першим та другим пострілом. Скільки мине часу до наступного разу, щоб використати зброю. Лука зрозумів, що пішов на крадіжку через бідність. Напевне саме тієї миті він дав собі обіцянку, що більше ніщо у житті не змусить його чогось потребувати.