Вільям увійшов в дім, двері зачинилися з легким скрипом. Він виглядав втомленим і трошки напруженим. Його дружина, сидячи в кріслі вітальні, підняла погляд від книги, яку читала.

- Привіт, дорогий.

- Ти не повіриш, що трапилося.

- Що сталося? Розкажи мені все.

- Я продав будиночок, що біля озера.

- Ти що зробив? Перепитала Анна?

- Ну, виявляється, що нас висліджував Кеппо і зацікавився купівлею. Але ось сюрприз - ці люди, які звернулися до нас, виявилися не тими ким здаються, на перший погляд.

- Кеппо? Повторила Анна та присіла назад у своє крісло.

- Вони запропонували нам гроші. Досить хороші гроші, кохана. Але зараз я трошки хвилююсь. А якщо вони вирішать витягти від нас щось більше.

- Зробимо все так, як каже дон Кеппо.

- Дон? Який ще в біса дон? Перебив її Вільям.

Анна глянула йому у вічі. Побачивши там страх вона передумала щось розказувати. Ще настане час і для цієї розмови. А зараз потрібно думати, що робити далі.

- Дочекаймося грошей і покинемо це місто. Запропонувала Анна.

- Звернімось до поліції.

- Вільям ні. Відрізала Анна. - Пообіцяй мені, що не йтимеш до поліції. Анна видала свій гнів і страх водночас.

Вільям сів поруч зі своєю дружиною на зручному кріслі. Він дивився їй в очі з виразом суміші страху та любові.

- Переїхати в інше місто? А як же наші діти? Робота? Друзі?

- Я розумію, коханий, і це важке рішення. Але це може бути шанс для нас обох. Нові можливості, нові враження, а головне - краща якість життя. - Дон Кеппо тримає свого слова. Вільям задумався і поглянув крізь вікно на вулицю.

- Ти впевнена, що це те, що нам треба?

- Я впевнена, що ми можемо зробити це разом. Це буде важко, але разом ми подолаємо будь-які труднощі. Що ти думаєш про це? Вільям усміхнувся і взяв її руку у свою. Чоловік подякував їй, відчуваючи, що незалежно від рішення, вони готові пройти цей шлях разом.

Вони готувались переїхати жити у інше місто. Планували завершити усі справи та готуватись до переїзду. Якось Анна зібрала доньок у вітальні, де вони завжди дружно проводили час. Вона посміхалася, але в очах була трошки хвилювання.

- Дівчатка, у мене для вас є важливе оголошення. Ми переїжджаємо у нове місто. Старша донька реакцію на новину показала виразом здивування, а молодша виглядала на маму з цікавістю.

- Переїжджаємо? Чому?

- Дорогенькі мої, я отримала роботу у новому місці, і я вважаю, що це буде чудова можливість для нашої родини. Там у нас буде новий початок. Старша донька, промовивши тихесенько, спитала: "А що буде з нашими друзями тут? Зі школою?"

- Це, звісно, може бути важко, але ми зможемо знайти нових друзів, а нова школа може бути цікавим викликом. Важливо, щоб ми підтримували один одного.

- А що там буде? Новий дім?

- Так, буде новий дім, нові місця для вивчення і розваг. Я вважаю, що це відкриє перед нами багато нових можливостей. Старша донька, дивлячись на маму, сказала: "Можливо, це буде захопливо. Ми готові випробувати нове.

Анна відчула велике полегшення і підняла обіймами обох своїх доньок.

- Дякую, мої кохані. Ми разом зможемо зробити цей переїзд легким і захопливим для всіх нас.


ДЕНЬ ВБИВСТВА.


- Я зроблю це сам. Промовив старий дивлячись на Лео. - Я спробую підставити того виродка.

- А якщо я проти? Запитав Лео.

- Ти напевне не все знаєш якщо так розмовляєш зі мною. Старий підійшов до Лео.

- І що ж ти мені такого розкажеш нового?

- До твого прибуття у лави солдатів Кеппо, ми товаришували. Лео змінив погляд та опустив його до вікна.

- Продовжуй.

- Я тобі більше нічого не розкажу. Я обіцяв твоєму босу. Лео вийшов із будинку та прямував до свого мустанга. Він був у міру злим та у міру дратівливим. Що ж сталось? Що спільного може бути у цього старого з доном Кеппо?

Вночі із загубленим поглядом та мудрим обличчям, яке вже встигло пройти багато військових випробувань в Іраку, мав особливий звичай. Коли сонце опускалося за горизонт, а вулиці ставали темними, він невловимо прокрадався на чуже подвір'я. Старий Тед Робінсон був не злодієм. Та коли йому випала можливість розібратись зі Смітом. Він просто не міг її проґавити. Інші подумали б, що це своєрідне хобі для діда, яке забавляло його і додавало трошки адреналіну у його спокійний вік. Він прагнув відчути той адреналін і пригадати себе в ті дні, коли життя було повне пригод.

Старий забрався на велику веранду будинку. Він взяв дерев'яну палицю, яку використовував як для підтримки під час прогулянок, і тихенько стукнув нею по дверях. Двері трошки скрипнули, і вони відкрилися, видаючи старого сусіда, який схопився від несподіванки. Тед посміхнувся, тримаючи палицю у руках.

- Привіт, Вільяме. Я подумав, що тобі сподобаються свіжі яблука з мого саду. Вони справді солодкі та соковиті цього року.

- О, щиро дякую та ми зробили запаси. Вільям показав на підвал. Тед у свій літній вік різко дістав із задньої кишені револьвера та миттю зробив постріл у Вільяма. Власник дому із подивом дивився на старого, доброго та ввічливого сусіда. Впавши на коліна він рукою намагався дотягнутись до дверей підвалу. Старий Тед стояв наче вкопаний. Анна яка прибігла на звук почала кричати та плакати не своїм голосом. - Вільяме? Коханий? Тед підняв руку із револьвером та зробив ще один постріл. - Це за Ненсі.  Анна дивилась просто на нього. Наче не вірила у те, що відбувається. Вона впала біля свого чоловіка та намагалася відповзти до підвалу. Тед зробив ще один постріл. - Це за Ненсі  Повторював Тед  

Звісно він знав і про їхніх дітей. Про двох донечок які щодня віталися зі своїм сусідом. Старий наче накопичив сили за всі ці роки. Адже він скоро піднявся на другий поверх та почав оглядати кімнати. Вони ще спали. І це після трьох пострілів. - Це ж ніби якийсь жах Амитівілля. Подумав Тед. Він зробив ще два контрольні постріли. Заховавши теплий револьвер у кишеню він почав спускатися у низ.

Вирішивши повернутися додому через задні двері помітив якийсь рух на вулиці. Вирішивши обійти вулицю та повернутись додому наче із міста. Дорогою поряд із ним проїхала колона поліцейських автівок. Старий знову перетворився на беззахисного солдата на пенсії.

До його дому залишилось кілька кроків вулицею, він побачив декілька поліцейських автомобілів. Старий дід невпевнено зупинився, подивився на цю сцену і невтішно подумав: "А що, як це до мене?" Він повільно підійшов до свого будинку, а коли наблизився, поліцейські, які були поряд вирішили підійти до нього. Один із поліцейських привітався.

- Ви тут проживаєте?

- Так, я. Що відбувається? Чому ви тут?

- Ми отримали дзвінок від сусідів про дивну активність біля будинку навпроти вашого. Виявилося, що тут щойно було вбито всю сім'ю. Ми можемо розраховувати на ваші свідчення. Будь-що, що ви знаєте. - Можливо щось дивне відбувалось останніми днями?

- Як тепер тут жити? Перелякано запитав старий. Поліцейський якийсь час дивився на нього попросив нікуди не йти та згодом рушив до своїх. Старий усміхнувся: "Немає проблем. Просто подумав, що в мене тут щось сталося. Бажаю вам скуштувати цих емоцій, вони дуже смачні!"

- Це за Ненсі. Повторив старий.