Лео з важкими черевиками та стрункою постановою, вирушивши до офісної будівлі в тихому куточку міста, де були такими непомітними, але важливі справи. Він увійшов у приміщення, а вуличні камери залишили його за дверима, де його ім'я та обличчя знали всі.
Всередині, за закритими дверима, Лео зустрівся з особою, яка забезпечила йому неофіційні зв'язки завдяки дону Кеппо. Повний комплект нових документів вийшов із закутка підпільного офісу, виготовлені із дивовижним професіоналізмом. Вони були справжніми. Паспорт. Свідоцтво про народження і навіть біографія де він народився та закінчив школу. Диплом адвоката та кілька акцій відомих компаній. Також незабаром буде інтерв'ю для маловідомого журналу. Це тільки початок.
Лео відчував те, що йому потрібно – новий початок, нова особистість, яка дозволила йому проникнути в ті місця, де він вирішував би справи імперії. Він розглядав новий паспорт зі змішаними емоціями. Відтепер його ім'я було іншим, а його минуле - стертим. Це було як перезапуск життя, де правила писалися по іншому.
Він знав, що цей невеликий шматок паперу визначатимете його новий шлях, а нове ім’я буде більш могутнім, у якому він буде приховуватися від пильного погляду ворогів та його конкурентів.
Після цієї важливої події він виїхав до Мері яка йому подзвонила ще минулої ночі. Дорогою він думав про своє нове життя та цілі. Адже почати заново не так просто, як здається. Після цієї важливої події він виїхав до Мері яка йому ще подзвонила минулої ночі.
- Твій геніальний план розпався.
- Я не розумію як це сталось, адже я зробив як завжди.
- Твої рибки зуби не їдять. ДНК тест швидко скаже хто лежав на дні.
- Ну і нехай. У них і припущень немає хто б це зробив.
Мері сидить у кріслі, дивлячись у вікно, з якого відкривається вид на центр міста. Її очі, зафіксовані на людях які кудись поспішають, автомобілі які сигналять, жебрак який сидить із собаками та дивиться у вітрини магазина. Відбивається невизначений вираз її обличчя, який говорить про глибокі думки та роздуми.
Між її пальцями сигара про яку вона забула, і тонкий стовбур диму в'ється вгору, створюючи візерунки на фоні вікна. Через секунду вона спокійно витягує дим, а потім випускає його. Атмосфера кабінету наповнена запахом сигаретного диму, який стає частиною цього натягнутого моменту. Лео покинув кабінет.
Хто б міг подумати, що Лука готує Лео до чогось більшого ніж капореджиме. За вісім місяців вибори. Лео та політика. Молодий успішний бізнесмен. Мер цього міста це не просто чоловік який сидить у найвищому кабінеті з особистою секретаркою. Це саме та людина за якою останнє слово. Лука Кеппо планує бути ще більш могутнім. Адже кожного місяця виплачувати заляпані гроші на одну особу стане менше. А це п'ятсот тисяч доларів на рік. Економія ж. У виборчу компанію Джона Брауна вклались по серйозному. На тих хто виступав проти Джона просто підняли брову. Для багатьох цього вистачило. "Що це за мафіозний план"? Кричали вони у мікрофони. "Люди схаменіться"! і тому подібне. Дехто кричав "Пернатий не хоче ходити. Він вже хоче літати"! Дякуючи добре налагоджену біографію Лео його ніяк не могли пов'язати із кланом Кеппо. Появлялись навіть графіті на стінах старих будинків де зображено фламінго. З піднятої ніжки висіли кілька ниточок на кінці яких були зображені ініціали поліції, місцевий суд та прокуратура. Написи "Курча на м'ясо". Всі знали про що йдеться. Але це була наскільки мізерна частина людей, що їх навіть не чули. Вісімдесят відсотків людей у місті любили Луку Кеппо. Адже він багатьом допоміг. Фінансово. Фізично чи навіть морально. Люди визнавали, що Лука цікавий співрозмовник. Вихований та стриманий.
Джон Браун він же Лео Капетті. Зробив все, що зазвичай роблять перед виборами. Записав кілька інтерв'ю із гарячими лозунгами. "Міняти владу", "Бандитів геть". Соратники які дивились його по телевізору сміялись до сліз. - Бандитів геть!
Джон також побував на десяток фотосесій для газет та журналів. Які всі були власністю Луки Кеппо. Також він мав у володінні два телеканали. Цього вистачить для перемоги. Нову медичну апаратуру яку він що року постачав для центральної лікарні. Меблі для шкіл та садочків. Лука називав це інвестиції у наше майбутнє. Або кишенькові витрати. Він навіть давав кімнати безхатькам у "Гірському курорті". Та ті за місяць два знову опинялися на вулиці. -"Таких людей вже не змінити" говорив Лука.
- Вітаю президента!
- Мер. Поправив його Лео.
- Гадаю від нього не далеко. Усміхнувся Тоні.
Вони сиділи за столиком у барі та розпивали віскі. Лео святкував черговий вдалий виступ на одній із програм. Тоні який із сім'єю Кеппо вже давно підтримував старого товариша.
- Як ти гадаєш? Ми робимо добро?
- Лео. Що за сумніви?
- Ні ніяких сумнівів.
- Мені треба, що б ти зробив одну справу.
- Слухаю пана Мера.
- У морзі є одне тіло. - Ти маєш його викрасти.
- Фото маєш?
- Тут фото не допоможе. Таке тіло там одне.
- Зрозумів. Там все схвалено чи потрібно все робити самому?
- Контейнер Б5. Будь обережним в кожному разі.
Лео покинув бар. Він спішив на зустріч із доном Кеппо. Він сів позаду водія та показав напрямок "Прямо". Пізніше дорогою сказав -"Вілла".
Молодий мер міста, занурений у свої думки. В його очах можна вловити суміш амбіцій, нетерпіння та трошки хвилювання. Він виглядає, наче занурений у світ своїх майбутніх відповідей, ідей та викликів, які чекають його попереду.
Думки Лео переплітаються з почуттям відповідальності перед містянами та їхніми потребами. Він розмірковує про можливості для розвитку міста, економічні та соціальні перспективи. Але цього всього може не бути поки зверху Лука Кеппо.
З кожним моментом він занурюється все глибше у свої думки. Він і не помітив як вже прибули до Вілли Кеппо. Авто заїхало у середину в гараж. Виходити на вулиці у такому місці більше не можна. Є люди які сплять і бачать як вони розкусили їхній план.
Тоні, одягнений у чорне, невидимий в темряві, ступає легко та обережно на холодну бетонну підлогу моргу. Його кроки розбивають тишу і проникають у холодний повітряний простір. Обличчя приховане глибокими тінями та капюшоном, що звисає.
Він миттєво зупиняється, стежачи за контейнерами. Він знайшов потрібний. Б5. Відкривши його до половини на нього вдарив дивний запах. Він цього чекав. Взявши маленький ліхтарик у зуби він роздивився прозорий пакунок. Там нагадувало про людину тільки її череп. Від побаченого зробив крок назад та опустив ліхтарик.
Він швидко і беззвучно відчиняє головні двері, змушуючи їх скрипіти ледь помітно. Внутрішнє освітлення розкриває безжиттєве середовище з рядами ліжок і тіл. Його руки, сховані під пакунком та тим, що в ньому. Тоні зрозумів, що це все є частиною плану. Така тиша та ні душі. Перед тим як закрити багажника свого авто він дивився на череп та тіло в загальному. Таких ще може влізти десять. Якщо брати до уваги у якому стані ці тіла.
Тоні вирушив до майбутнього дитячого садочка який будував Лука. Він приніс труп до самісінької середини будівлі. Завтра тут заливатимуть фундамент. Посеред темної ночі він освітлений місяцем копав яму. Тоні зробив це швидко. Земля була вже зрушена. Він кинув залишки тіла у яму. Після того як закопав сів біля бетонних плит та закурив. Треба випити. Подумав Тоні.