- Я слухаю вас.
- Лео є справа. Дон деякий час відпочив ніби перед дзвінком виконував стометровий забіг. - Художник.
- Зрозумів. Що з ним не так?
- З ним все слава Богу так. Але правда може вискочити там де ми не очікували.
- Зробити все так, як я вас зрозумів? Перепитав хриплий голос.
- Порт. Корм для риб. Зроби все чисто.
- Я все зроблю.
Після дзвінка своєму капо. Дон сів в автомобіль. Відпочивши вдруге поворушив пальцями водієві. Водій за дві три секунди завів авто та рушив у місто.
Лука сидів на балконі, поглиблено дивлячись у віддалені хмари. У його очах грав відблиск спогадів про минуле. Він згадав свої перші кроки, мрії юності та безсонні ночі, проведені над своїми амбіціями. Подорожуючи крізь час, він зазирнув у своє минуле: перемоги та втрати й навіть кохання. Його обличчя віддзеркалювало кожен слід історії, витканої з криміналу та корупції. Життя Луки було непередбачуваною симфонією, де мелодії інтриг перепліталися з глибокими нотами вбивств. Сидячи на балконі, він відчував, як час летить, але в серці залишалася спокійна мудрість того самого хлопчика із мрією. Вітер грав з його майже сивим волоссям, нагадуючи, що життя — це невпинний рух вперед. Дон вислуховував шепіт вітру, замислюючись над тим, як його стежки з часом перетнулися з іншими долями. Згадавши усе прожите, Лука відчував смуток за кожен момент, який ставав частиною його історії. На балконі він зрозумів, що життя — це непередбачувана подорож, і важливо вміти цінувати кожен її етап.
У кабінеті стало досить прохолодно за цілу ніч. Шум за вікном ставав гучнішим. Місто прокидалось та починало жити у звичному собі ритмі. Лука вже не один раз засинав на балконі або за столом. Таке траплялось досить часто.
- Доне Кеппо. Лео спробував порушити сон Фламінго.
- Що? Дон промовив до Лео майже відразу. Ніби він і не спав. Або ж можна зробити примітку, що у Дона погано справи зі сном.
- Як ви й просили я прийшов.
- Все гладко?
- О так, все досить добре зроблено, тепер залишається тільки чекати.
- Швидко ти справився. Відмітив дон. - Ти наче і не йшов нікуди.
- Справа була простою ніж здавалась.
Дон декілька разів протер очі та почав шукати сигари. Хоча вони завжди лежали на своєму місці. Чорного футляру важко було кудись закинути чи загубити. Діставши із нього сигару дон махнув рукою до Лео, що він сам. Лео вже був на пів дороги, щоб піднести вогню.
Через кілька годин Лука одягнув свого чорного піджака. Поправив штани та почав взувати свої лаковані черевики. Зібравшись завітати до шерифа Дон одразу готував себе до негативу з його сторони. Адже він все ще говорить про кримінальну діяльність та про замовлені вбивства. Про те, що Дон ніби то має зв'язки із кримінальними сім'ями. Про куплених суддів та міністрів. Ніби то корупція є хобі Дона.
Прозвучав стук у двері. разом із тихим скрипом дерев'яних дверей почав Дон Кеппо. -Доброго дня, шерифе.
- Доброго дня. Або ж був добрим. Що привело вас сюди?
- У мене сталася справжня біда.
- Вперше чую це від тебе Лука. Невже хтось підірвав твоє его? Негайно скажи і я тут же його за ґрати.
- Люблю ваше почуття гумору. Легко усміхнувся Лука. - Мій брат, Лео, кілька днів тому вирушив у відрядження до сусіднього міста по роботі.
- Якого міста? Мені варто перевірити чи там бува, кого не вбили. Я розумію, Лука про що ти хочеш мені сказати. - Дай вгадаю його не впустили до посольства. А точніше вигнали наче обісраного бомжа. Я вас всіх придушу і буду душити.
- Овва стоп командире! Ви наче першокласник якому двійку поклали, але віршика він все-таки вивчив.
Дон дістав сигару яку завжди має із собою у лівій кишені піджака. Впустивши дим було помітно, що Джекові це не подобається. Дон зробив ще одну затяжку та продовжив.
- Добре, Джек. Фотографії, контактні дані, все принесе мій юрист. - Мені потрібні ті паспорти. - Я прийшов до вас із миром. По дружньому.
Шериф сидів наче вкопаний. Він вже і не приховував на обличчі свою відразу до Дона Кеппо. Він усіма силами показував, що не боїться цього чоловіка. Дон нахилився до Джека і спокійно продовжив.
- Не забувай про нашу послугу про яку ти благав.
- Це востаннє. Промимрив Джек.
- Слухай мене пастор Петро твою мать. Ти не забувайся хто тебе сюди поклав наче ляльку. - Ти мій. Ти моя фігура у цій грі. - І припини поводитись ніби нас знімають.
Після таких слів Джек побілів та глянув чи із напівзакритих дверей ніхто їх не почув. Шериф кивнув головою та схилив погляд на розсипані на столі папери. Напевне він черговий раз зрозумів, що насправді йому ніколи не втекти від Дона Кеппо.