Я помітив, що багато гостей з інших світів часто губляться в незнайомому світі і не знають, як повернутися. Тому навпроти "Міжсвіття" на березі Смарагдової річки з'явився вокзал Імен. А також - ще один міст – невисокий, з круглими деталями, виконаний із прозорих матеріалів. Під час прогулянки здається, ніби ви гуляєте в повітрі.

Вокзал відкрив керівник міста Зорян. Він - Хранитель Різнокольорових Дверей, мандрівник і мій добрий друг. Ми із Зоряном по черзі наглядаємо за містом. Разом буваємо рідко, кожен завжди чимось зайнятий. Але відкриття вокзалу я не міг пропустити.

Коло високого будинку світлих кольорів зібралися люди у строкатому одязі. Ми з Весняною принцесою спостерігали за церемонією з пагорба. Я оцінив витвір архітекторів. Дах будівлі коричневий, куполоподібний. У спеціальних нішах посадили декоративні троянди і виноград. Масивні двостулкові двері прикрашали скляні вставки жовтого кольору. Стрілчасті вікна різної величини чергувалися з маленькими, але вишуканими вітражами. По кутах будівлі вишикувалися статуї тварин. Під дахом виблискував величезний годинник з мідними стрілками та позолоченою оправою. Лавочки ховалися за кущами бузини - улюбленої рослини Зоряна.

- Я вважала тебе керівником міста, - сказала Тіліана, смакуючи фісташкове морозиво.

- У мене і так повно справ, - усміхнувся я, - а ще я соромлюся, коли знаходжуся в центрі уваги. А Зоряну це навіть цікаво.

Хранитель Різнокольорових Дверей теж виглядав, як молодий юнак. Але він набагато старший за мене. Високий і смаглявий, він чарівно посміхався і розповідав про безліч залізничних колій. Зорян уміє зацікавити співрозмовника будь-якою темою. Волосся в нього темне і пряме, а очі мають теплий медовий відтінок. Одягається Хранитель у яскраві картаті сорочки та сині джинси. Любить рюкзаки та масивні браслети. У вільний час працює майстром тату.

- Познайомиш нас? - поцікавилася Тіліана. - До речі, чому він - Хранитель Різнокольорових Дверей?

- Зорян за бажанням може переміщатися у будь-який світ, якщо відчинить двері будь-якого кольору, крім чорного, білого та сірого.

- Чому ці кольори – виняток? – здивувалася володарка весни.

- Чорний і білий - кольори рівноваги, а сірі двері приводять у Наудінне, - пояснив я, - тому в Безіменному місті немає сірих дверей.

- Наудінне? - Принцеса допитливо дивилася на мене.

Я згадав похмурі оповідання Таймлеса про це місце.

- Наудінне - світ-убивця чудес і магії. Там все сіре та непоказне, люди просто живуть, без бажань та прагнень, а коли помирають, то перероджуються у моторошних істот. Там не живуть, а існують, не бажаючи нічого змінити. Покірна зграя рабів, котра тішиться своїм жалюгідним життям, жадаючи, аби в інших світах було так само, як і в них.

Спрінг злякано зіщулилася, і я обійняв її.

- Не хвилюйся. Цей світ далеко звідси. А його мешканці ніколи не зможуть оселитися в Безіменному місті, бо їхні душі отруєні байдужістю і озлобленістю до інших живих істот.

- І хто тут у нас? - перервав нашу розмову Зорян. Ми пропустили закінчення церемонії. - Міракл з'явився! Згадав про мене.

- Ти сам вештаєшся де завгодно, - мовив я, - добре, хоч на відкриття вокзалу прибув. До речі, дозволь познайомити тебе з Весняною принцесою.

- Дуже приємно, Зорян, - представився Хранитель, - і Зоряний мандрівник.

Він галантно поцілував руку дівчини.

- Тіліана, - представилася принцеса, - а чому Зоряний мандрівник?

- Тому що Муні - Місячний, - відповів Хранитель, - лишилося знайти Сонячного мандрівника. Ми любимо відкривати нові світи. Милуватися красою міст. Знайомитись із цікавими людьми. Вивчати традиції...

- І їсти, - додав я, - Зорян став мандрівником заради того, аби куштувати їжу.

- А ти всюди п'єш каву, - зауважив той.

- Розкажи про вокзал, Зоряне, - попросила Тіліана.

- Я давно планував його створити, але на той час часто мандрував. Придивлявся до інших вокзалів. І нарешті зробив начерки будівлі. Вокзал має знаходитись біля "Міжсвіття", де найбільше мандрівників з інших світів. На стінах гості можуть писати свої імена. Я чекаю на момент, коли всі стіни будуть списані іменами. Всередині є кафе та кімнати для ночівлі. Потяг під назвою "Веселковий лицар" їде через місто і розвозить гостей у їхні світи. Для цього співробітники складають спеціальні графіки поїздок.

- Ти все продумав, - сказав я.

- Ти добре постарався, - принцеса була в захваті, - а мешканці Безіменного міста можуть кататися на "Веселковому лицареві?"

- Я хотів вам запропонувати випробувати потяг зі мною, - мовив Зорян, - разом підкинемо кількох гостей додому.

- Я згоден, - мене не треба просити, якщо йдеться про подорожі.

- З радістю вирушу з вами, - підтримала Тіліана, - треба ж повеселитися.

Зорян повів нас на криту платформу, яка знаходилася ліворуч від вокзалу. Тротуар викладений різнокольоровою плиткою, масивні квадратні ліхтарі чергувалися з каштанами; круглі столики з дерев'яними стільцями; під дахом ширяють білі повітряні кульки, які нагадують хмари. Всередину будівлі вели широкі сходи. Довкола вокзалу зеленів сад.

"Веселковий лицар", пофарбований у сім кольорів, виблискував на сонці. Тіліана, помітивши серед людей Джемму, схопила її й потягла за собою. Власниця магазину варення була в захваті від зустрічі з Тіліаною. Їй теж було цікаво покататися першим потягом. І як відмовитись, коли сама принцеса Весни запрошує в подорож?