Шайна бігла містом у пошуках сонячних зайчиків. Вони – духи-помічники Весни.

Виглядають, як крихітні пухнасті кругленькі зайчики з гостренькими вушками. Вони з'являються з першими променями сонця і зникають із заходом сонця. Зайці зігрівають землю і допомагають рослинам швидше прокидатися від зимового сну. Ловити сонячних зайчиків - суцільне задоволення. Всю весну вони натовпами стрибають Безіменним містом. Щоправда, звичайні люди бачать лише сонячні плями.

Шайна ж насолоджувалася присутністю милих помічників Весни. Вона назбирала жменю світлих грудочок і посадила собі на плечі. Але жваві зайчики довго не сиділи на одному місці, тож дівчина ловила їх увесь ранок.

В результаті стомлена, але щаслива Шайна сиділа у зручному плетеному кріслі біля непримітної кав'ярні. Господарі закладу вже винесли круглі столики на вулицю. Дівчина подумала, що треба сходити покататися на атракціонах у парку Стихій. Як вона любила кататися на колесі огляду! Воно було таким же високим, як і Піднебесні вежі. З висоти відкривався неймовірний краєвид. Напевно, тому Муні й збудував такі будинки, з яких видно пейзажі міста. І Шайна його розуміла. Знаходячись на дахах будівель, вона відчувала п'янке почуття свободи і всепоглинаючого щастя - такого великого, що хотілося поділитися цим почуттям з усім світом.

Поки дівчина гортала меню, не знаючи, що вибрати, на голові примостилися сонячні зайчики. Через це здавалося, що Шайна надягла кумедну пухнасту шапочку.

Покуштувавши знаменитий повітряний чізкейк і випивши дві чашки різних напоїв, Шайна солодко позіхнула. Зайчики приємно зігрівали, і дівчина задрімала.

- Агов, Шайно, - хтось наполегливо її кликав. Розплющивши очі, дівчина побачила Мелоді, скрипальку-віртуоза. На відміну від Шайни, яка надавала перевагу строкатим кольорам, Мелоді носила коричневі і чорні сукні. Незважаючи на це, її образ не був похмурим завдяки контрастним деталям – прикрасам, ременям чи хустинам на шиї.

- Як добре, що ти мене розбудила, - потяглася Шайна. І зрозуміла, що трохи змерзла. Весною часто буває прохолодно. - Пішли в кав'ярню. Мені холодно.

- Не варто спати будь-де, - засміялася Мелоді.

- Мене гріли зайчики, - повідомила Шайна, - милі та сонячні.

- Але зараз я бачу тільки драконів, - Мелоді вказала на двох істот, що примостилися на плечах Шайни.

Дівчата сіли за стіл у кафе. Дракончики зацікавлено принюхувалися до ароматів шоколаду та кориці. Крізь кругле віконце на дерев'яну поверхню падали промінчики сонця, перетворюючись на сяючих зайчиків.

Ця весна неодмінно виявиться кращою за попередні. Бо у Безіменному місті по-іншому не може бути.