Досі не знаю, хто кого обрав: я квартиру чи вона мене.

Після створення міста я довго вирішував, де житиму. Мені не хотілося переселятися з другого поверху "Міжсвіття". Не люблю змін. Але після знайомства з Кульбабчиком довелося шукати нормальне житло. Домовик мріяв наглядати за великою квартирою. Його мрія збулася. Я ж мріяв насолоджуватися краєвидом з вікна. І теж отримав бажане. Нам дісталося мансардне приміщення на вулиці Дощів, де були зведені найвищі будівлі. Вікна квартири виходили на Смарагдову річку. Звідси можна побачити частину парку Стихій і спостерігати за чудовими заходами сонця. Влітку тут прохолодно, бо у вікна залітають прудкі молоді вітри. У холодні пори року нас грів камін - великий старовинний, але вишуканий. Стіна над каміном викладена гладкими круглими камінчиками. Деякі з них розмальовані. Іноді ми з Кульбабчиком змагаємося в мистецтві малювання. У день заселення на широкій камінній полиці із червоного дерева я знайшов листівку-вітання. Ніжно-зелений аркуш паперу з білими квітами був списаний дрібними золотими літерами. "Привіт, Хранителю. Сподіваюся, тут тобі сподобається. Нехай квартира стане прихистком для тебе і твоїх гостей".

Досі не розумію, хто це написав у квартирі, де до мене ніхто не жив. Листівка стала першою загадкою житла.

Мотлоху в квартирі виявилося багато. Ще одне питання: звідки? Вітальня забита зошитами, коробками та різними меблями, половину яких я роздав сусідам. У товстих блокнотах невідомі автори написали неймовірні, дивовижні, атмосферні та захопливі історії, для яких я придбав полицю у вигляді дерева з гілками. Коробки заповнені сервізами з блакитної та білої порцеляни. Тарілками, скляними салатницями, срібними тацями та фужерами. Великі чашки для кави та чаю з різними візерунками. Ще я знайшов кілька коциків та покривал. Одним із них - пухнасто-білим – загортався у холодну погоду.

Ми з Кульбабчиком розбирали речі приблизно тиждень. Посуд перемістився на кухню, акуратно розставлений у шафках. Велику шафу, зроблену прямо у стіні, заповнили книги – величезні старовинні фоліанти та кишенькові книги, збірки поезії, фентезі та романи. Були в мене й похмурі книги про темряву та жахливі світи. Та я не викинув їх. Адже кожна книга – двері в інший світ – по-своєму унікальна та цінна.

Різьблені дерев'яні світильники були розставлені по всій квартирі. Мене зачаровував їхній вигляд, особливо вночі. У кожній деталі відчувалася особлива магія. Один із світильників я переробив у будиночок для Кульбабчика, що неймовірно втішило домовика. Своє ліжко я використовував у якості сховища для одягу, а спати волів на дивані з кумедними зображеннями котів. Знайома художниця розмалювала стіни малюнками істот, що жили у місті. Виглядало незвично та яскраво. Численні крісла з оббивкою темного кольору подобалися моїм гостям, особливо котам та кавовим драконам.

Коло вікон, що займали майже всю стіну, я поставив кілька пальм та грошових дерев. Біля дивана знаходився столик із дев'ятьма кутами та ніжками у вигляді лап. На ньому я залишав ноутбук - дивний винахід з іншого світу.

Кухня відокремлена лише половиною стіни. У ній переважають відтінки синього та блакитного кольорів. Дверцята холодильника завішані магнітиками. У Міжсвітті мені їх дарували гості з різних світів. Кожен магнітик - це окрема історія цікавого знайомства. Срібний лист із диких лісів. Мініатюрна панорама Рейну – міста на Семи Морях. Бурштинові квіти Амберіану. Металева змія асангів. Мішечок спецій з Баханде. Дикі трави Рутани... Як не дивно, але я пам'ятаю, хто, звідки та коли подарував ці сувеніри.

Довкола лампи на стелі розвішані мініатюрні дерев'яні підвіски: філіжанки, написи, кекси, кошики та ложечки. А ще на кухні завжди пахне травами. Кульбабчик любить збирати в парку рослини і сушити їх на холодильнику. З них домовик і готує свій приголомшливий чай. Широкий стіл зі стільцями стояв у центрі кімнати. На ньому – кругла цукорниця із золотистими квітами. Безліч білих шафок з посудом. Не розумію, навіщо вона нам, якщо ми користуємося двома чашками, тарілками та каструлями. У кутку скромно тулиться плитка з духовкою. А на стіні розвішано синьо-зелені прихватки.

На балконі ми з домовиком відпочиваємо влітку. Дивлячись на черепичні дахи будинків, на пахучу зелень, на відблиски Смарагдової річки, п'ємо холодний чай і пригощаємо птахів, що пролітають повз. Зараз вітри нанесли туди блискуче червоне і золоте листя. М'які крісла я заніс до вітальні, щоб їх не зіпсував дощ. На них відпочивають совокиця і дракончик з "Теплого коцика".

Ще у моїй квартирі цікавими є картини. На них зображені краєвиди з інших світів. Дивно, що я не знайшов підписів художників. Але картин не викинув. Їх сім, і вони висять у вітальні. Звідки з'явилися ці витвори мистецтва, я теж намагаюся дізнатися.

І третя загадка – ключ, який я знайшов у музичній скриньці. Він масивний, старовинний, з рубінами біля основи. Мені здається, що я його колись бачив. Та ніяк не можу пригадати, де і коли. Тому ключ висить у книжковій шафі між книгами. Можливо, настане час, коли я все згадаю.

У моїй квартирі часто зупиняються різні істоти. Найбільшими були леви з вулиці Сплячих Левів. А сови, мишки, коти та дракони зазирають щодня. Люди – нечасті гості. Мене вважають дивним продавцем антикваріату, тож я зустрічаюся з покупцями лише на кілька хвилин. Та деякі з них – творчі натури, які бачать Безіменне місто так, як я – затримуються надовго.

Так, моя квартира може здатися химерною. Особливо під час великих магічних свят, коли речі літають кімнатами і навіть розмовляють. Але я звик до таких чудасій. Бо сам такий. А Безіменне місто просто підлаштовується під Хранителя.