Що може бути чарівнішим за перший сніг за вікном? Прокинувшись, я побачив Безіменне місто – затишно-біле, казкове, немов на листівці. Неспішно падали сніжинки, великі й пухнасті. Відчинивши вікно, я впустив у квартиру зимові вітри – жваві, холодні та свіжі. Щасливий Кульбабчик, закутившись у маленький коцик, ловив сніжинки й загадував бажання. Я теж упіймав білу зірочку, що кружляла у повітрі, й побажав зустрітися з Маріль. Остання наша розмова досі зігрівала душу.

Сніг свідчив про те, що Князь Зими вже у місті. Я накинув тепле пальто, пов'язав на шиї червоний шарф, надягнув кумедну шапку з помпоном, взувся і побіг шукати суворого володаря. Втім, я знав два місця, де міг бути Князь: вулиця Котів і чайний будиночок майстра Тяня Рю. Другий варіант підходив більше. Зимовий володар любив чайні церемонії, а також вважав безшумне пурхання чайних метеликів кращим за хаотичні польоти кавових драконів. Що ж, у кожного свій смак.

Чайний будиночок розташований у парку Чотирьох Стихій і гармонійно вписується в місцевість. Навколо будиночка Майстер створив чайний сад. Тут спокійно і тихо, магія обволікає гостей, приємна музика флейти й арфи розслаблює, а різнокольорові метелики допомагають відчути гармонію.

Стежку до масивних дерев'яних воріт замело, і я ледве її знайшов. Сніг під ногами приємно рипів. За воротами доріжка була викладена камінням. Тут снігу мало. Густий зелений мох вкривав землю і приглушував кроки. Біля дерев'яної одноповерхової будівлі на мене чекав Майстер Тянь Рю. Він невисокий, з довгим білим волоссям і бородою. Одягнений у просторий одяг приглушеного фіолетового кольору. Чоловік усміхнувся і вклонився мені. Я вклонився у відповідь.

- Доброго ранку, Майстре, - сказав я, - Князь Зими вас уже відвідав?

- Доброго дня, Хранителю, - поштиво привітався Тянь Рю, - володар насолоджується чайною церемонією. Просив нікого не впускати. Але, я розумію, тебе це правило не стосується?

- Саме так, - кивнув я, - Еретнін чекає на мене.

Я називав володаря Еретніном - його справжнім іменем - бо титул надто довго вимовляти. Крім того, мені можна.

Чайний майстер провів мене повз кам'яні ліхтарі, зарості бамбука і невелике озерце, затягнуте тоненькою кіркою льоду. Розсунув стулки, які служили входом до приміщення. Я вдячно кивнув, і Тянь Рю пішов, вирішивши нас не турбувати.

У великій кімнаті білого кольору пурхали смарагдово-зелені метелики. По кутках розставлені високі вази з ароматичними паличками. У центрі на татамі за низьким столом непорушно сидів Князь Зими.

- Еретніне, привіт, - навіть із цим відлюдником я не вмів правильно вітатися. Тим більше, що вважав Князя своїм другом.

- Хранителю, вриватися без запрошення неввічливо, - відсторонено зауважив володар. Його довге сріблясте волосся спадало до самої підлоги. Деякі пасма заплетені в тонкі кіски. Витончена корона з гірського кришталю відбивала вогники свічок. Риси обличчя Еретніна різкі, але приємні, коли він усміхається. Шкіра скоріше біла, ніж бліда. Очі яскраво-блакитні, погляд проникливий і безпристрасний. Тонкі пальці акуратно обхоплювали маленьку чашку з пахучим напоєм. Довге біло-блакитне вбрання з тонкими іскристими візерунками здавалося зітканим зі сніжинок.

- І я радий зустрічі, - я сів навпроти й усміхнувся. Князь виглядав, наче казковий персонаж, і я завжди захоплювався його витонченою красою. - Рідко буваю в чайному будиночку...

- Тому що жити не можеш без кави, - закінчив Князь, спостерігаючи за польотами метеликів.

- Тим приємніше опинитися в тиші та затишно помовчати з другом.

Володар ледь помітно посміхнувся. Взяв глиняний чайник та налив чаю у другу чашку.

- Для приємнішого мовчання, - сказав він, простягаючи мені напій.

У гостинності володарю не відмовиш. Він уважний до друзів, хоча деякі жести з його боку видаються незначними. Як би дивно це не звучало, але таким чином Еретнін проявляє турботу.

Дружити з Князем Зими складно. Він часто байдужий, холодний, не розуміє жартів, майже не виявляє емоцій, а зустрічатися любить у чайному будиночку. Його не витягнеш для того, щоб познайомити з друзями. Та все ж цей самітник прив'язується до тих, хто приймає його таким, яким він є. Повірте, якщо ваша присутність викликає в Еретніна посмішку, він неодмінно запам'ятає вас.

Еретнін добрий (хоча заперечує це). Створює магію Нового року і дарує подарунки, наче добрий чарівник. Потайки прикрашає ялинку на Площі Сузір'їв (любить іграшки з фетру). А всю зиму мешкає на вулиці Котів у найбільшій будівлі. Причому істоти вельми люблять Князя.

- Ти не передумав переселитися ближче до центру? – я порушив тишу, поклавши голову на плече володаря. Він не заперечував.

- Там шумно, - відповів Князь.

- Вулиця Сплячих Левів?

- Надто далеко від тебе.

- Вулиця Тіней-Танцівниць?

- Тільки з котами, Хранителю. І не перелічуй усі вулиці. Я їх також знаю.

- До наступного твого прибуття зроблю в парку невеликий будинок, - я підвівся, - дякую за чай. Мою адреса ти знаєш. Заходь, у мене останнім часом живуть різні істоти, які тобі точно сподобаються.

У пронизливо-блакитних очах володаря з'явилися іскорки тепла. Він ледь кивнув на прощання. А я радів тому, що Князь Зими знову прийшов у Безіменне місто, вкрив вулиці та дахи будинків пухнастим снігом, подарував довгоочікуване відчуття свята. Зима сповнена приємних сюрпризів, коротких днів під коциком із улюбленою книгою, зустрічей з рідними людьми та дружніх посиденьок за келихом глінтвейну. Князь Зими теж уміє дарувати щастя.