Джемма відімкнула магазин варення і зайшла всередину. Все ще безіменний, магазинчик продовжував існувати. Ні Джемма, ні її брат Рьоку не могли визначитися з назвою. Хоча пан Амай неодноразово пропонував допомогу в цьому нелегкому виборі.

Магазин варення всередині був крихітним. На стінах стояли баночки з різнобарвними смаколиками. Пахло малиною та апельсином. Овальні лампи звисали зі стелі на тонких сріблястих ниточках. Маленькі віконечка різної величини займали майже весь простір над дверима.

- Доброго ранку, хлопці, - сказала дівчина, знаючи, що домовики вже не сплять. Ці істоти любили варення та затишок. Джемма та Рьоку подарували їм і те, й інше.

Домовики гуртом вибігли хто звідки і подумки привітали господиню. Всі вони були одягнені в строкате вбрання та білі фартухи. Джемма часто казала, що вони – справжні господарі магазину.

- Сьогодні нам привезуть багато чайних троянд, - повідомила дівчина, - тож готуємо трояндове варення за п'ятьма рецептами.

Домовики почали діставати баночки для варення. Джемма переодяглась у світлу сукню, а на неї пов'язала блакитний фартух. Яскраво-рожеве волосся заплела в косу, щоб не заважало. Потім підготувала необхідні пристрої для приготування варення. А о дев'ятій годині магазин був відчинений для відвідувачів.

Рьоку приїхав о десятій. Хлопець був високим і струнким, з хитруватою усмішкою, гострими рисами обличчя й довгим волоссям. Рьоку носив одяг вільного крою з безліччю кишень. На зап'ястях висіли по кілька шкіряних браслетів. І тільки блакитні очі Рьоку були такими ж яскравими, як у сестри.

- На задньому дворі привезли троянди, - повідомив юнак, за звичкою забувши побажати всім доброго ранку. До цього вже звикли. Як і до доброти, здавалося б, суворого Рьоку.

Декілька домовиків одразу ж побігли у внутрішній дворик.

- Назви магазину все ще немає, - зітхнув юнак, сідаючи на вільний стілець.

- Це не страшно, - посміхнулася Джемма, простягаючи братові чай з лимонним варенням, - може, вона ще не потрібна?

- Ти вже кажеш, як містер Міракл, - зауважив Рьоку, - йому теж ліньки придумати назву міста.

- У безіменних місцях є якась чарівність, - сказала Джемма, - щось нерозгадане та таємниче. Може, краще придумаємо, з чого робити варення завтра?

- Марк казав, що жодного разу не куштував кавового варення, - повідомив Рьоку, згадавши найкращого друга.

- Ох вже цей Марк, - зітхнула Джемма, - все би з кавою їв.

- Але погодься, ідея хороша, - наполягав брат.

Джемма кивнула. Якийсь час вони обслуговували клієнтів, потім засипали пелюстки троянд у великий котел. У приміщенні запахло легким квітковим ароматом із сумішшю м'яти та розмарину.

Найцікавішим у роботі було накладати варення у баночки різної форми та величини. Домовики підбирали різнокольорові кришки та писали на них побажання клієнтам.

- Пан Амай повідомив, що в Майстерні трюфелів з'явилася помічниця, - сказала Джемма, - з новеньких.

- Так відразу? – здивувався брат. - Несподівано.

- Варто познайомитися з нею, - продовжила дівчина, - Майстер Шоколаду тільки про неї говорить. Це так мило.

- Я мав рацію, - хмикнув Рьоку, - Амай любив шоколад доти, доки не зустрів своє кохання.

Після приготування варення домовики разом з Джеммою мили ємності. Робочий день закінчувався. У відчинені вікна вітер заніс білі пелюстки квітів. Весняний час добігав кінця.

- Вона через рік повернеться, - Рьоку збирав пелюстки. Джемма здивовано глянула на нього. - Принцеса Весни, володарка квітів, тепла та танцю пелюстків.

Дівчина промовчала. Рьоку давно мріяв про зустріч з Принцесою весни. Джемма не розуміла, як можна прив'язатися до персонажа міських легенд. Вона вважала чотирьох Володарів цікавими, але неіснуючими персонажами.

Перед самим закриттям до магазину забігла миловидна чорнява дівчина в стильному біло-зеленому одязі. На її голові красувався вінок із кульбаб.

- Доброго вечора, - привіталася незнайомка, - мені казали, що у вас найсмачніше варення в місті.

- Приємно це чути, - посміхнулася Джемма, - якому саме варенню ви віддаєте перевагу?

- Полуничному, - відповіла брюнетка. Поки Джемма шукала баночку з потрібною насолодою, відвідувачка зацікавлено оглядала магазин. Помітивши Рьоку, весело підморгнула юнакові.

– Який затишний магазин. По-домашньому милий. Ой, тут і домовики є?

– Ви бачите домовиків? - зраділа Джемма, повернувшись із круглою баночкою. – Вони працюють з нами. Ось візьміть.

Незнайомка заплатила за варення та попрямувала до виходу.

- Як вас звати? - Раптом запитала Джемма. Рьоку здивовано глянув на сестру, котра не звертала на нього уваги й милувалася витонченою незнайомкою.

Дівчина обернулася. Колір її очей нагадував ніжне листя:

- Тіліана.