Ліліан любив час, коли запалювалися ліхтарі у місті. Це відбувалося, коли краєчок гарячого помаранчевого сонця повільно ховався за горизонтом. Дім юнака розташовувався в західній частині міста майже на околиці. Варто було піднятися на Хвилясті пагорби - і захід видно як на долоні. Пурпурово-малинові небеса віддзеркалювались у Смарагдової річці. А з настанням сутінків з'являлася ця дивна істота. Ліліан ні разу не бачив його зблизька, боячись злякати. Але істота нагадувала чоловічка з довгою жердинкою, на кінчику якої погойдувалося скупчення світла. З допомогою жердини чоловічок запалював ліхтарі у Безіменному місті. Юнак сумнівався, що істота тільки одна. Місто велике, а ліхтарі запалюються майже одночасно.

Ліліан побачив таємних мешканців Безіменного міста майже відразу після появи тут - домовиків, муз, которогів, кавових драконів. І чоловічок, що спритно стрибав з ліхтаря на ліхтар, також вписувався в чарівно-загадкову атмосферу міста.

Ліліан рушив за чоловічком, тримаючись на відстані. Позаду вулиця Поетів була яскраво освітлена теплим золотавим світлом, попереду розливалась сапфірова синява сутінків. Ліхтарі запалювалися, наче вогники на святковій гірлянді. Весняний вечір пахнув свіжістю й теплом, а легкий вітерець доносив аромати квітів і трав. Сонце сховалось. Лише далеко на горизонті небо все ще було фіолетово-малиновим.

На Площі Сузір'їв було ще темно. Ліліан навмисне обігнав маленького ліхтарника. Пройшовши крізь арку у вигляді переплетеного листя, поет зупинився. І помітив, як один за одним запалюються ліхтарі навколо площі. Їх бліде мерехтіння нагадувало світло Місяця.

Ліхтарників дійсно було багато. Вони зістрибнули з ліхтарів й одночасно торкнулися жердочками плитки на площі. Затамувавши подих, Ліліан спостерігав, як запалюється візерунок сузір'їв на плитці. Зорі зверху й зорі знизу. Ти немов опинився між двох небес у зовсім іншому світі.

У чоловічків раптом з'явилися сріблясті крила. Вони безтурботно злетіли у небо. "Немов світлячки", - з посмішкою подумав поет, дістаючи блокнот. Про таку подію варто написати. Цікаво, хто ще знає про істот Безіменного міста, крім неї й Муні? Швидше за все, хлопець на ім'я Крістофер. Творець Королівства Кришталевих Веж. Коли ж Ліліан знову його зустріне?

Юнак ішов додому вулицями, на які падало м'яке світло ліхтарів. По дорозі йому траплялися світлячки-ліхтарники, що відпочивали на плафонах ліхтарів. А в Опівнічному кафе хлопець встиг купити імбирний лате з вишневим соком і шматочок торта для Крилатого. Лев обов'язково прилетить з далеких світів, щоб побачити того, хто вдихнув у нього життя.