- Так! Так! Я у місті Лева! - радів Муні, опинившись у старовинному світлому місті біля магазину кави. - Дякую, Реме. Я взагалі люблю левів.

- Нема за що, - відгукнувся Хранитель Риму - стрункий юнак у синій сорочці, чорних джинсах і сірому незастібнутому плащі. Шарф на шиї зав'язаний просто та зі смаком. Темне хвилясте волосся зачесане назад, засмагле обличчя виголене. А світлі очі так і сяють від передчуття пригод. Рем був менш стриманим, ніж його брат Ромул. Хранителі Риму взагалі рідко покидали рідне місто. Завжди мали приглядати за своїм творінням. - Давно я не був у гостях у Лео. Цікаво, чи він змінився? Ромул недолюблює цього живчика, тому відправив мене. Що ж проведу час із користю. А ще я чув, що у Львові можна знайти незвичний чай.

Рем також зізнався, що давно не бачив друга, який, мабуть, забув, що настала його черга вирушати в гості. Він дружив з Лео майже від самої появи Хранителя Львова. Тому ці двоє ходили один до одного в гості.

- Яка тут чарівна осінь, - Міракл милувався затишними вулицями, посипаними золотим листям, архітектурними спорудами, статуями богів у центрі, пам'ятниками, сувереірними магазинами, пірнав у затишну атмосферу, аби сповна насолодитися подорожжю. Кожну статую лева чоловік уважно вивчав чи обіймав, як була можливість. - Куди б спочатку зайти? Глянь, Реме, тут шоколад продають! Треба купити і дати спробувати Саворе. Поки йому ніякі ласощі з цього світу не сподобалася.

- Хто такий Саворе? - поцікавився Хранитель Риму. Цей юнак своєю цікавістю нагадував Муні. У його місто Міракла привела Фредерісія, Хранителька данського міста, коли молодший Хранитель Риму відвідував її. Муні тоді добре провів час у Римі й дізнався, що іноді місто можуть створити двоє Хранителів, як Ромул і Рем. Правда, старший брат більше наглядав за Ватиканом, тоді як молодший опікувався Римом. Після знайомства з Муні Рем зрозумів, що більш за все бажає побачити казкове Безіменне місто.

- Майстер Шоколаду, - відповів Муні, - один з найкращих. До речі, Хранитель Праги говорив, що найсмачніший шоколад у Бельгії. Це правда?

- Не треба одразу величати Бельгію, - насупився Рем, розглядаючи невисокі будинки пастельних кольорів. Здалеку виднілася Ратуша, куди Хранитель Риму теж хотів зайти. - Ти, звичайно, можеш зайти до Хранителя Брюсселю, та я можу назвати ще кілька міст, де є чудовий шоколад. Зокрема, це і Рим.

Рем велично підняв голову і його тут же засліпило осіннє сонце.

- Вирішено, наступного разу завітаю до Брюсселю, - оголосив Міракл.

- А ти знаєш, Муні, що Львів ще називають містом сплячих левів? І що статуї цих тварин уночі оживають.

- Так само, як і на вулиці Безіменного міста, - радісно сказав той, - я не проти це побачити. А де ж господар?

- У Лео жахлива звичка - зазирати до кожного другого кафе, яке трапляється на шляху, - невдоволено зауважив Рем, - ніби вже й не хлопчик, а веде себе несерйозно.

- Пам'ятаю, хтось теж запізнився на зустріч, бо гладив кожного зустрічного кота, - хитро посміхнувся Муні.

- А ось і я! - радісно волав Хранитель Львова, вибігаючи з непримітного провулка, що сховався за найближчим кафе. Він сам нагадував розпатлане левеня через пишну гриву кучерявого волосся темно-рудого кольору. Зелений шарф майорів на вітрі, коричнева куртка розстібнута. За спиною бовтався рюкзак у вигляді дракона. - Реме, дякую, що привів гостя. Ти той самий Муні? Радий знайомству, я Лео. Куди хочеш піти?

- Туди, де якнайбільше кави, - посміхаючись, відповів Міракл, - і обов'язково піднятися на Ратушу, бо Рем увесь час туди поглядає. Упевнений, що панорама міста повинна бути приголомшливою. А ще я хочу зазирнути до книгарень і чайних магазинів.

- І не забудь показати мости, - додав Рем, - Муні їх обожнює.

- За кавою рушимо в Копальню кави. Чи до кав'ярні на Валах, - впевнено заявив Лео, ведучи гостей повз кафе і магазини. Статуї левів прикрашали фасади і деякі дахи. Тварини мовчки дивилися кудись удалечінь, нагадуючи вартових.

- На Ринковій площі багато кав'ярень, тож зможемо посидіти. Реме, спеціально для тебе я відкрив заклад, де продають різний чай і круасани. І знаєш, де він? Коло Італійського подвір'я!

Коли Хранителі зайшли до Копальні кави, Муні завмер біля величезної бочки, де охолоджували обсмажені зерна. Він навіть поривався стрибнути туди, але Рем і Лео вчасно зупинили невгамовного кавомана.

Муні майже годину блукав магазином, купуючи все, що бачив - сувеніри, чашки, і, звичайно ж, каву. Він задивлявся на кожну дрібничку, сміявся з кумедних написів і готовий був розчинитись у кавовій атмосфері. Нові друзі ледь витягли Хранителя.

- Таке враження, що у твоєму місті немає майстерень кави, - зауважив Рем, ледь широко усміхаючись. Він теж отримав задоволення від візиту.

- Є, - сказав Міракл, - але я завжди захоплююся кав'ярнями в інших містах. Це справжня магія кави.

- Оскільки ми любимо котиків, зайдемо до кафе "Рудий кіт", - запропонував Лео, - пригощаю чаєм, кавою й десертами.

Згадане кафе знаходилося на першому поверсі будівлі світло-коричневого кольору. На вивісці був зображений милий котик. Хранитель Риму схвально кивнув і зробив фото.

Кафе всередині було світлим і просторим. У стінах знаходилися ніші зі статуетками, фотографіями та пляшками. Багато картин з панорамами міста. Великий цегляний камін, біля якого і захотів сісти Муні.

- Бракує тільки кавових драконів і можна подумати, що я вдома, - посміхнувся він, розглядаючи картини.

- Дійсно багато чаю, - Рем вивчав меню.

- Яке місто ти відвідаєш наступного разу? - запитав Хранитель Львова. - Я б порадив Рим, раз ти так любиш каву. Італійці - ті ще кавомани. Хоча... ти ж уже був там, чи не так?

- Ніби американці не кавомани, - втрутився Рем, - та я буду щасливий, якщо ви з Муні зазирнете в Рим.

- Я ще подумаю, - сказав Міракл, якого запрошував кожен Хранитель, з яким він зустрічався, - ого, кавові напої з фруктовим сиропом. Мені вишневий, апельсиновий і банановий. А ще еклерів, шматочок цього тортика і цей кремовий десерт.

Лео здивувався, а Хранитель Риму хмикнув. Він уже знав, яким ненажерливим може бути Міракл.

Хранитель Львова розповідав, куди ще можна піти, бо Муні вирішив залишитися тут до вечора і милуватися заходом з висоти Замкової гори чи Ратуші. Рем додав, що не проти відвідати кафе, де живуть коти. Друзі підтримали його ідею.

- Тільки до котиків слід іти в останню чергу, - замислено мовив Лео, - я дуже довго не можу відірватися від тварин.

- І я, - додав Рем з легкою посмішкою, - коти - це добро.

- Який цікавий транспорт, - дивлячись у вікно, мовив Муні. Повз кафе проїхав яскраво-жовтий трамвай з червоними обідками. - Хочу покататися на такому! Які смачні напої. Не відмовлюся від четвертої порції.

- Тільки не замовляй айріш, - сказав Рем.

- Чому? - здивувався Лео.

- Він п'яніє від найменшої порції, - посміхнувся Хранитель Риму, - а потім сновигає містом, наспівуючи все, що спаде на думку. І його реально неможливо спіймати! Лео, годі сміятись, я серйозно кажу.

- Чому я нічого не пам'ятаю? - здивовано запитав Муні. - Не буду я пити айріш. Он в меню ще багато інших напоїв.

- Варто пригостити Муні айрішем, коли він буде в Мюнхені, - змовницьки прошепотів Лео.

- Або у Ватикані, - підморгнув йому Рем, - хотів би я побачити, як Ромул бігатиме за ним. Брата треба трохи розворушити.