Тримаючи в руках пластянки з кавою, ми з Лелею йшли парком Стихій до Ертеніна. Ранок був тихий і морозний. Щоки Художниці мило почервоніли. Вона пила какао на м'ятній воді, я – американо з молоком та корицею.
- Сумно, що Ертенін іде, - порушила мовчанку Леля.
- Зате після нього прийде Весняна принцеса, - зауважив я, - крім того, Князь може затриматись на якийсь час. Щоб не було різких переходів до спеки. Тіліана не заперечує.
- Ертенін казав, що живе у Світі під Місяцем, - згадала дівчина.
- Це правда, - погодився я, замислившись. Чого б це Володар зими став таким відвертим?
- Я хотіла б побачити це місце, - мрійливо мовила Художниця, - це ж можливо, Муні? Знаю що можливо.
- Тобі ще рано туди, - сказав я, - почекай трохи. Одного дня ми вирушимо до Світу під Місяцем.
Дівчина посміхнулася, поправляючи пухнастий шарф на шиї.
Зарості бамбука зеленіли серед сліпучої сніжної білизни. Ми зайшли до чайного саду. Так само грала невидима арфа. У повітрі відчувався легкий аромат мандаринів.
Привітавшись із Чайним майстром, ми зайшли в будиночок. Тут було тепло завдяки опалювальній системі, яку встановили на моє прохання. Леля захоплено розглядала різнокольорових метеликів, що пурхали над стелею.
- Привіт, Ертеніне, - я привітався з Князем.
- Я так розумію, скоро і сюди приходитимуть усі твої друзі? - невдоволено спитав Князь. Леля здивовано подивилася на мене.
- Ертеніне, де твої гарні манери? – я похитав головою. - Можна ж нам прийти і попрощатися?
- Я не назавжди йду, - сказав Ертенін. Він з незворушним виглядом пив жасминовий чай і несхвально косився на наші пластянки.
- Все одно не вистачатиме снігу, - заговорила Леля.
- Коли зустрінеш Літнього короля - мріятимеш, щоб він не йшов, - зауважив Князь, - ви з ним схожі.
- Це він так проявляє смуток, - шепнув я дівчині, що трохи зажурилася.
- Я все чую, - невдоволено промовив Володар, на чиєму волоссі сиділи метелики.
- Мабуть, посидимо тут, - посміхнулася Леля, ігноруючи слова Ертеніна, - я можу вас двох намалювати?
- Звісно, - я енергійно закивав і вмостився біля друга. Князь зітхнув. Але нас не прогнав.
- Підеш сьогодні? - поцікавився я.
- Вирушу в Аріон ер Ісіель, повідомлю Тіліану про зміну пір року. Запитаю дозволу, чи можна побути тут хоча б до середини березня, - відповів Володар під ледве чутний шерех олівця.
- Звичайно, можна, - сказав я, - приходь у будь-який час.
Князь усміхнувся.
- Ти забуваєш, що моя пора року – зима.
- Добре, тоді я прийду в Світ під Місяцем, - мене його заява не засмутила.
- Зі мною, - повідомила Леля, - до того часу я буду готова побачити новий світ.
Ертенін здивовано глянув на мене.
- Сам винен, - я знизав плечима, - як розповів про Світ під Місяцем - будь готовий до наслідків.
Леля тим часом малювала ескіз. Вона вирішила написати картину зі мною та Ертеніном. Тому що нудно малювати прості скетчі. Вона уважно оглядала чайний будиночок, запам'ятовуючи якомога більше деталей.
– Сподіваюся, ти прийдеш подивитися на роботу, – сказала Художниця Князю. Той невиразно знизав плечима.
Коли ми йшли, Леля підійшла до Ертеніна, схилилась і поцілувала його в щоку. Потім, почервонівши, вибігла з будиночка. Ми з Князем завмерли. Той ледь не впустив чашечку з чаєм. Я засміявся. А Володар збентежився.
- Це так мило, - я навіть не намагався приховати посмішку. Ертенін мовчав. – І несподівано. Не думав, що ти настільки сподобаєшся Лелі. До зустрічі, Ертеніне.
Я пішов, посміхаючись від вуха до вуха. І хоча настає час весни, Зимовий Князь ще не раз відвідає Безіменне місто. Коли настане час морозів та снігу, обов'язково постукає у вікно, намалює візерунки та принесе святкові веселощі.