- Де це я? - Ер'я розгублено розглядала незнайоме місце - круглу галявину з соковитою зеленою травою. У центрі розташувався неймовірної краси фонтан ніжно-блакитного кольору. Краї його були прикрашені орнаментами. Посеред фонтану стояла мармурова статуя жінки з глечиком. З посудини в фонтан текла вода. - Я ж начебто падала...
Їй не хотілося згадувати останні моменти життя. Невже вона опинилася в раю? Іншого пояснення Ер'я не знаходила.
- Вітаю, Ер'є Нуар, - дівчина злякано озирнулася. З-за дерев, що обступали галявину зліва, до неї прямував чоловік у світло-сірому плащі, червоному шарфі й потертих джинсах. Волосся у нього було світле, злегка вигоріле, густе й кучеряве. На обличчі - легка хлоп'яча посмішка. Ер'я не могла визначити вік незнайомця. Він виглядав сімнадцятирічним підлітком і тридцятирічним чоловіком одночасно.
- Ви хто? - недовірливо запитала Ер'я, обхопивши себе руками. У легкому сірому светрі тут було прохолодно.
- Я Муні Міракл, - охоче відповів він. У чоловіка були дивовижні очі сріблястого кольору. Ер'я порівняла їх з маленькими місяцями. - Відповім і на твоє друге запитання - ти в Безіменному місті. Ласкаво просимо!
- Безіменне?.. - перепитала дівчина. - Зачекайте, це не рай? Як я тут опинилась? Я повинна була померти, розумієте?..
- І тобі досі хочеться померти? - серйозно запитав Муні. Ер'я замислилася.
- Зараз - ні, - повільно відповіла вона, - я навіть трохи шкодувала там, коли... Але це не моє місто! Я навіть не в лікарні!
- Ти можеш повернутися до свого світу, якщо хочеш, - сказав чоловік, - я не стану утримувати тебе проти волі. Скажу лиш одне: доля надала шанс, відправивши тебе в це місце. Повір, Ер'я, таке трапляється не з усіма.
- Я почуваюся, наче героїня якогось фільму, - пробурмотіла дівчина, - але чому я? Як це взагалі відбувається? Ви мене не розігруєте?
- Пам'ятаю, колись це питала моя знайома художниця, - посміхнувся Муні, - відмовилася йти зі мною, прийнявши за маніяка. Зараз вона стала майстринею своєї справи. Це не розіграш. А чому ти - навіть мені невідомо. Безіменне місто саме вирішує, кому варто тут жити. Ходімо, я покажу твою квартиру.
Ер'я все іще стояла, не знаючи, що робити. Все було занадто добре. Де ж підступ?
- Теж сумніваєшся? - зітхнувши, запитав Муні. - Вважаєш, що я тебе обманюю? Що ж, тоді заходь до фонтану й опинишся у своєму світі. Та тут ти можеш змінитися. Стати собою і робити те, що тобі подобається.
- Але це неможливо... - почала дівчина.
- Не говори "неможливо", вживаючи його в негативному значенні, - перебив її чоловік, - тому що все можливо! І потрапити до нового світу - також. Так ти зі мною, Ер'є? Чи вирушаєш назад?
*****
Крокуючи поруч із Муні, Ер'я не припиняла здивовано розглядати місто. Місце, в якому вона прокинулася, називалося Хвилястими пагорбами. Зараз вони йшли по вулиці Музики. Плафони ліхтарів були круглими, з віртуозно вирізаними на них нотами, а на плитці хтось писав мелодію. Будинки двоповерхові, переважно коричневих відтінків. На деревах тільки-тільки з'явилися маленькі листочки. Ер'я зробила висновок, що в місті весна.
У цьому місці кожна дрібниця була яскравою і такою, що запам'ятовувалася надовго. Вдалині дівчина помітила обриси веж, що ховались у блакитній імлі. Здавалося, що будівлі зависли у повітрі.
- У Безіменному місті потрібно дотримуватися деяких правил, - порушив мовчанку Муні. Він вітався з кожним перехожим і час від часу дзвінко сміявся. Так що Ер'я дивилася на нього з деяким побоюванням. Що, як цей дивак - божевільний? - Перше - забудь про слова "неможливо" і "ніколи", якщо збираєшся вимовляти їх у негативному контексті. І взагалі, забудь про негатив. Друге - яким би поганим не був твій характер - прийми його і будь собою. Не прикидайся і говори, що думаєш. Третє - навчися мріяти й повір у себе. Четверте - нікого і нічого не бійся. Тут ти в абсолютній безпеці.
- Дивні правила, - прокоментувала Ер'я, - але це ж... - вона замовкла,підбираючи слова. - Важко.
- Зате якщо їм слідувати - відчуєш всю радість життя, - з посмішкою вимовив Міракл, - хоч твоє прізвище Нуар, душа у тебе світла.
- А ваша - Дивовижний, хоча вам личить, - не втрималася Ер'я. Потім запитала: - А якою мовою ми розмовляємо?
- У Безіменному місті влаштовано так, що люди одразу розуміють одне одного. Тут не діють мовні бар'єри. Це дуже зручно. Не проти, якщо ми зайдемо в кафе? Я зголоднів.
Ер'я погодилася, оскільки сама не відмовилася б від обіду. Вона все ще не довіряла дивному супутнику, але поки він нічого поганого їй не зробив.
- Вибачте, містере Міракле, але у мене немає грошей, - згадала Ер'я.
- Я оплачу, - спокійно сказав чоловік. Вони повернули на вулицю, де всі будинки були розфарбовані у відтінки блакитного і синього кольорів. На стінах красувалися графіті, що зображували моря й річки. На балконах стояли різнокольорові квіткові горщики. Проходи крізь арки вели у затишні дворики з великими плетеними стільцями і круглими столиками. У Ер'ї голова пішла обертом від такої кількості барв і різноманіття усього. - І називай мене Муні.
- І всім прибулим ви оплачуєте харчування? - поцікавилася дівчина.
- Не лише харчування, - сказав чоловік, - і не лише я. У перші кілька місяців за тобою доглядатимуть. Звичайно, якщо ти не проти.
- Хто ж ви такий? - не втрималася від питання Ер'я.
- Звичайний продавець антикваріату, - щиро відповів Муні, - і твій опікун на деякий час. О, кафе. Дивись як гарно називається - Куточок щастя. Я у захваті.
Схоже, цей Муні завжди був у захваті. І його настрій потроху передавалося Ер'ї. Вона більш упевнено попрямувала до будівлі, чий фасад прикрашали глиняні пташки. На цеглинах відвідувачі писали побажання.
Всередині було світло і просторо. Біля білих столиків стояли стільці. Плитка на підлозі утворювала лісовий пейзаж. На стелі не було величезних світильників. Їх замінювали лампи у вигляді напівпрозорих різнокольорових кульок. На підвіконнях і полицях багато зелені. І хоча людей було багато, вільне місце все ж знайшлося.
Отримавши меню, Муні відразу ж вибрав американо з шоколадним сиропом і кілька різних цукерок. Ер'я довго гортала сторінки, дивуючись такому великому вибору страв. Зрештою зупинилася на сендвічах, салаті і лате.
- Тобі варто змінити стиль одягу, - сказав Муні, - цей тьмяний светр робить тебе сумною. І зачіску підправити. На вулиці Мрії ми все зробимо.
- Як взагалі з'явилося це місто? -поцікавилась Ер'я. - Хто придумав усю красу? Це ж... вимагає неабияких зусиль і фантазії.
Вона вчасно зупинилася і не вимовила "неможливо". Тому що місце було реальним.
- Місто - справа рук Хранителя, - відповів Муні, - у кожного міста є Хранитель, який доглядає за всім, що відбувається і втручається, коли потрібно.
- Певно, ваш Хранитель має прекрасну душу і є тим ще фантазером, - посміхнулась Ер'я, - тому що створив таке місце. Не знаю, чи є на Землі щось подібне...
- Є, - раптом заявив Міракл, - тихі вулиці Праги, величні будівлі Вільнюса, повітряна краса Черкас, туманний Лондон, яскрава Венеція. А скільки ще незвіданих місць залишилося! Це приголомшує, вражає і викликає неабияку цікавість до подорожей.
- А ви романтик, ідеаліст і вважаєте за краще бачити тільки хороше.
- Не хороше - найкраще, - виправив її Міракл, - і тобі раджу. Навчися бачити радість у простих чарівних речах. Це, до речі, говорив один із письменників твого світу.
Він із насолодою їв цукерки. Страви, які спробувала Ер'я, виявилися неймовірно смачними, а лате - незвичайним на смак. І вона попросила ще напою.
- Ти будеш здивована, тим, скільки тут кафе, - додав співрозмовник, - майже всюди готують різні напої. Ох, завтра ми вирушимо на вулицю Мрії, а потім погуляємо містом. Скільки всього я хочу показати! Звідки б почати?
- Муні, я шукаю тебе з самого ранку, - до кафе влетів чоловік, - кузену терміново потрібен помічник. Інакше Майстерня трюфелів зникне!
Незнайомець нагадував джентльмена 19 століття. У коричневому костюмі, зеленій сорочці й циліндрі з зеленою стрічкою. Він навіть не застібнув наспіх надягнуте легке пальто.
- Майстерня трюфелів не зникне, Саворе, - спокійно відповів Міракл, - Бонье доведеться деякий час попрацювати самому. Нехай розповість відвідувачам. Його неодмінно зрозуміють. Тим більше, Бонье прекрасно розуміється з людьми.
- І чому я так переживаю щодо всього, що стосується вулиці Солодощів і шоколаду? - втомлено промовив Саворе, падаючи на вільний стілець. Ер'я інстинктивно посунулася ближче до Муні. Новий знайомий тим часом зняв циліндр. Волосся у нього було насиченого кольору шоколаду і стирчало навсібіч. Але це не псувало його зовнішності. Дівчині здалося, що жителі цього міста виглядають бездоганно у будь-якому вигляді.
- О, забув вас познайомити, - пожвавився Міракл, - Ер'я Нуар, новенька. Місто щойно прийняло їх. Я оце розповідаю їй про все потроху. А це - Майстер шоколаду Саворе Амай.
- Саворе - це ж "смачний" французькою, - вихопилось у дівчини. Амай зацікавлено подивився на неї.
- А Нуар - "чорний", тож моє прізвище цікавіше, - добродушно посміхнувся він, - ось якби у тебе було ім'я Шоколад, тоді чорний - ідеальне поєднання.
- Знову ти за своє, - похитав головою Муні - не звертай на нього уваги, Ер'є. Він схиблений на шоколаді.
- Взагалі-то, моє ім'я означає "трюфель", тож... - Ер'я не встигла договорити, оскільки опинилася в обіймах Саворе. - Ви... ви що собі дозволяєте?! Відпустіть!
- Богине трюфелів, нарешті я тебе знайшов, - Амай мрійливо посміхався, не звертаючи уваги на обурення дівчини, - ти підеш зі мною, і ми створимо шоколадне королівство.
Муні ненав'язливо відтягнув Амая від переляканої Ер'ї.
- Який ти невихований, - похитав головою Міракл, - хіба так можна з новенькою, Саворе? Тепер Ер'я нізащо не піде на вулицю Солодощів, щоб випадково не зіткнутися з тобою.
- А давай я відведу тебе до Майстерні трюфелів, - запропонував дівчині Амай, не втрачаючи ентузіазму. - Будеш разом з Бонье робити найкращі цукерки у всіх світах!
- А ти будеш приходити і з'їдати половину, - додав Муні, - взагалі-то, про роботу ми з Ер'єю ще не говорили.
- Проте моя пропозиція залишається в силі, - Саворе надягнув циліндр. Наостанок поцілував руку дівчини. - З нетерпінням чекаю на вулиці Солодощів, Богине трюфелів.
Муні й Ер'я теж вирішили йти. На вулиці опікун піймав таксі, назвавши його веселковим. Авто було пофарбоване в усі кольори веселки, звідти й назва транспорту. За словами Міракла, до вулиці Щасливчиків, куди вони прямували, йти довго, а Ер'ї слід відпочити.
- Тримай, - чоловік вручив дівчині ключі від квартири й мобільний телефон, - у телефоні є мій номер, а також якісний навігатор. Тож ти не заблукаєш. І не соромся запитати дорогу у людей. Тобі неодмінно допоможуть.
- Дякую вам, - сказала Ер'я, - і щодо роботи...
- Вибирай те, що ти дійсно любиш робити, - порадив опікун.
- Я якраз мріяла стати кондитером, - посміхнулася дівчина.
- Отже, це доля - щодня бачити нахабне обличчя Саворе, - розсміявся Муні, - не хвилюйся, Бонье не такий настирливий, Майстер Шоколаду.А Амай заспокоїться і перестане так поводитися. Напевно.
Ер'я про це не хвилювалась. Вона чомусь узагалі не переживала. Перший день у новому світі був схожий на веселку. І ніякого чорного чи сірого кольорів. За винятком її светра.
Якщо доля дарує шанс почати нове життя - чому б ним не скористатися?