АННА СТОУН | РОЗМОВА НА ПІДВІКОННІ
Два недопалки свічки стояли самотні на підвіконні. Між тріщин у вікні вільно проникав холодний вітерець.
- Холодно. - сказала одна. Від неї залишилося лише дві треті.
- Холодно. - сумно відповіла їй друга.
- Ось наша хазяйка скоро повернеться додому, і ми знов запалаєм.
- Якби ж. Вже давно не було чути її дивного сміху.
- Вона сміялася наче чаєчка. Але яка ж вона була красива. - замріяно сказала перша.
- Визнай, мене вона любила більше.
- Чого б це?! - якби свічка могла вигнути брову то точно б це зробила.
- Бо я горіла яскравіше і дарувала їй більше тепла.
- Але мене вона тримала для особливого випадку. Досі пам'ятаю, яка вона була щаслива у той вечір. Біла сукня, зачіска... Вона вдихала мій аромат, мріючи про щасливе майбутнє. - від цієї щасливої свічки залишилося зовсім трохи воску.
- Яка ж ти особлива, якщо вона кинула тебе на підвіконні та зникла?
- Вона повернеться. Я вірю.
Вікно задрижало від гучного звуку. Тріщини на склі стали більшими, через них проникали тепер білі сніжинки. Свічки замовкли поринувши у свої думки. Щось сталося того лютневого ранку, але вони не розуміли що.
- Холодно. - сказала одна. Від неї залишилося лише дві треті.
- Холодно. - сумно відповіла їй друга.
- Ось наша хазяйка скоро повернеться додому, і ми знов запалаєм.
- Якби ж. Вже давно не було чути її дивного сміху.
- Вона сміялася наче чаєчка. Але яка ж вона була красива. - замріяно сказала перша.
- Визнай, мене вона любила більше.
- Чого б це?! - якби свічка могла вигнути брову то точно б це зробила.
- Бо я горіла яскравіше і дарувала їй більше тепла.
- Але мене вона тримала для особливого випадку. Досі пам'ятаю, яка вона була щаслива у той вечір. Біла сукня, зачіска... Вона вдихала мій аромат, мріючи про щасливе майбутнє. - від цієї щасливої свічки залишилося зовсім трохи воску.
- Яка ж ти особлива, якщо вона кинула тебе на підвіконні та зникла?
- Вона повернеться. Я вірю.
Вікно задрижало від гучного звуку. Тріщини на склі стали більшими, через них проникали тепер білі сніжинки. Свічки замовкли поринувши у свої думки. Щось сталося того лютневого ранку, але вони не розуміли що.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
АННА СТОУН | РОЗМОВА НА ПІДВІКОННІ
Сумно і красиво. Дякую за ці неповторні відчуття ♡°•
Відповісти
2023-10-11 06:08:14
2
АННА СТОУН | РОЗМОВА НА ПІДВІКОННІ
Деталі вражаючі. Відчуття напруги з самого початку. Навіть спогад про "щасливий вечір" не зігріває. Втрата і безнадія. Чітко відчула задум. 👋
Відповісти
2023-10-11 06:49:59
2
АННА СТОУН | РОЗМОВА НА ПІДВІКОННІ
Неповторно!Дуже глибокий сенс!Дякую за цей міні твір❤️😊
Відповісти
2023-10-12 05:05:59
2