ІРИНА ВЕЛИКА | У ДИВНОЇ БАБУСІ
Льошик постукав в зачинені двері, але ніхто не відповів. Хлопчик набрався рішучості і, без дозволу, відчинив важкі двері. Увійшов у присмерк і прохолоду хати. Помітив, що зліва були ще одні двері. Потупцювався на місці, не наважуючись увійти. І тільки-но підняв руку, щоб постукати, почув як з-за дверей хриплий старий голос протягнув: "Заходь, дитино, не бійся."
Льошик переступив через незвично-широкий поріг. У кімнаті, в яку він увійшов було ясно. Хлопчика це здивувало, адже тільки що, коли він стояв перед цією хатинкою, на дворі була глуха ніч. "Це, мабуть, місяць визирнув з-за хмарок" - подумав Льошик, роздивляючись навколо себе. Він не помітив ані запалених свічок, ані вогню у великій, майже на пів кімнати, печі.
М'яке сіро-блакитне світло лилося з вікна. А біля підвіконня, підперши щоку рукою, сиділа старенька бабуся. І щось в ній було дуже не звичайне. Льошик ще не бачив, щоб обличчя людини було таким зморшкуватим. Наче густа сітка з переплетених тіней покрила обличчя тієї бабусі. Глибокі зморшки врізалися в шкіру довгими і короткими рисками. То були відмітини, які лишило важке життя на згадку про минуле. Льошика лякало те старе сумне обличчя. Але хлопчик не міг відірвати погляду від лагідних замріяних очей старенької. Бабуся дивилася у світле вікно і її напівприкриті дивні очі посміхалися. Наче бачили щось не крізь мутне скло вікна, а десь в недосяжності, щось відкрите тільки їм.
Льошик мовчки розглядав стареньку, не наважуючись перервати її думки. І тільки зараз він помітив, що біля бабусі стоїть прялка. Справжнісенька. Така сама, яку він бачив у краєзнавчому музеї, куди їх групою водила вихователька з дитячого садочка. На бабусеній прялці висів величезний пухкий чи то шмат, чи то жмут світлої вовни. І з того жмута тяглася довга скручена нитка, яку тримала рукою замріяна бабуся.
Бачу, за чим прийшов,
хлопчик. Добре, допоможу тобі. Зроблю клубочок. А ти, поки, залазь на піч та відпочинь. Бо ніч - час для сну. - промовила, наче проскрипіла бабуся, повертаючи обличчя в бік Льошика.
Хлопчик злякано позадкував і вперся спиною у зачинені двері. Він не міг відвести погляду від небачачих сіро-блакитних очей, які сліпо дивились крізь нього.
Льошик переступив через незвично-широкий поріг. У кімнаті, в яку він увійшов було ясно. Хлопчика це здивувало, адже тільки що, коли він стояв перед цією хатинкою, на дворі була глуха ніч. "Це, мабуть, місяць визирнув з-за хмарок" - подумав Льошик, роздивляючись навколо себе. Він не помітив ані запалених свічок, ані вогню у великій, майже на пів кімнати, печі.
М'яке сіро-блакитне світло лилося з вікна. А біля підвіконня, підперши щоку рукою, сиділа старенька бабуся. І щось в ній було дуже не звичайне. Льошик ще не бачив, щоб обличчя людини було таким зморшкуватим. Наче густа сітка з переплетених тіней покрила обличчя тієї бабусі. Глибокі зморшки врізалися в шкіру довгими і короткими рисками. То були відмітини, які лишило важке життя на згадку про минуле. Льошика лякало те старе сумне обличчя. Але хлопчик не міг відірвати погляду від лагідних замріяних очей старенької. Бабуся дивилася у світле вікно і її напівприкриті дивні очі посміхалися. Наче бачили щось не крізь мутне скло вікна, а десь в недосяжності, щось відкрите тільки їм.
Льошик мовчки розглядав стареньку, не наважуючись перервати її думки. І тільки зараз він помітив, що біля бабусі стоїть прялка. Справжнісенька. Така сама, яку він бачив у краєзнавчому музеї, куди їх групою водила вихователька з дитячого садочка. На бабусеній прялці висів величезний пухкий чи то шмат, чи то жмут світлої вовни. І з того жмута тяглася довга скручена нитка, яку тримала рукою замріяна бабуся.
Бачу, за чим прийшов,
хлопчик. Добре, допоможу тобі. Зроблю клубочок. А ти, поки, залазь на піч та відпочинь. Бо ніч - час для сну. - промовила, наче проскрипіла бабуся, повертаючи обличчя в бік Льошика.
Хлопчик злякано позадкував і вперся спиною у зачинені двері. Він не міг відвести погляду від небачачих сіро-блакитних очей, які сліпо дивились крізь нього.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
ІРИНА ВЕЛИКА | У ДИВНОЇ БАБУСІ
Сподіваюся бабуся добра.☺️ Мене зацікавив той клубочок. Для чого він потрібен Льошику?
Відповісти
2023-10-26 22:35:38
2