АННА СТОУН | З ОДНІЄЇ ЯГОДИ НЕ БУДЕ ВИГОДИ
Щож, мій любий друже. Хочу тобі розповісти невеличку історію. Я сама не була свідком тих подій, але мені розповідали.
В невеликому селі під назвою Оріхове у глиняному будиночку із солом’яною стріхою жила молода сім’я. Петро був хоробрим козаком, шаблі якого боялися вороги, а Оксана – мудрою та працьовитою жінкою.
Минуло кілька щасливих літ із того дня, як у них народився син. Подружжя не знало клопоту з ним. Хлопчик ріс усім на радість. Та й земля родила так, що вистачило б нагодувати усе село.
Але одного осіннього дня, коли селяни були на полі, збираючи залишки врожаю, прибіг хлопчик із сусіднього села.
- Татари! Татари йдуть!
Люди злякалися. Степові народи вже не раз шматували землю українську. Скільки б козаки не били їх, ті виповзали знов, як гадюки. Хазари, печеніги, тепер татари… Кожен намагався свого часу увірвати собі шматок родючої землі та забрати, поневолити вільний народ. Чого москалі були варті. Ті добре познущалися над землею.
Зібравши нараду Петро наказав жінкам, старим та дітям та сховатися у глибині лісу, біля схилу гори. А сам з чоловіками вирішив зробити засідку. Оксана плакала, але не відпустити чоловіка не могла. Ідучи Петро наказав їй піклуватися про решту.
Часу було небагато, але чоловіки не гаючи ні хвилини наробили пасток, а потім сховалися. Через годину почувся тупіт кінських копит. Земля дрижала.
Не знаю, як вони налякали татар, але ті втікали з такою силою, ніби земля під ними горіла. Хоча вони не встигли знищити Оріхове, але залишили по собі криваву пляму. Усі села на їх шляху сюди були спалені, багато людей постраждало, врожай був знищений.
Ось у такі часи й відкривалась справжня людська натура. Хтось би вже радів, що самі вціліли, але добрі жителі Оріхова не змогли пройти повз чужої біди. Вони поділилися своїми запасами та взялися допомагати відбудовувати будинки.
Оксана дружина Петра опікувалася пораненими, поки чоловік був зайнятий на будівництві. Попри багацько справ він жодного разу не відмовляв у помочі, намагаючись заохотити інших. Він знав, що тільки гуртом вони зможуть вистояти. Як кажуть люди «з однієї ягоди не буде вигоди».
В невеликому селі під назвою Оріхове у глиняному будиночку із солом’яною стріхою жила молода сім’я. Петро був хоробрим козаком, шаблі якого боялися вороги, а Оксана – мудрою та працьовитою жінкою.
Минуло кілька щасливих літ із того дня, як у них народився син. Подружжя не знало клопоту з ним. Хлопчик ріс усім на радість. Та й земля родила так, що вистачило б нагодувати усе село.
Але одного осіннього дня, коли селяни були на полі, збираючи залишки врожаю, прибіг хлопчик із сусіднього села.
- Татари! Татари йдуть!
Люди злякалися. Степові народи вже не раз шматували землю українську. Скільки б козаки не били їх, ті виповзали знов, як гадюки. Хазари, печеніги, тепер татари… Кожен намагався свого часу увірвати собі шматок родючої землі та забрати, поневолити вільний народ. Чого москалі були варті. Ті добре познущалися над землею.
Зібравши нараду Петро наказав жінкам, старим та дітям та сховатися у глибині лісу, біля схилу гори. А сам з чоловіками вирішив зробити засідку. Оксана плакала, але не відпустити чоловіка не могла. Ідучи Петро наказав їй піклуватися про решту.
Часу було небагато, але чоловіки не гаючи ні хвилини наробили пасток, а потім сховалися. Через годину почувся тупіт кінських копит. Земля дрижала.
Не знаю, як вони налякали татар, але ті втікали з такою силою, ніби земля під ними горіла. Хоча вони не встигли знищити Оріхове, але залишили по собі криваву пляму. Усі села на їх шляху сюди були спалені, багато людей постраждало, врожай був знищений.
Ось у такі часи й відкривалась справжня людська натура. Хтось би вже радів, що самі вціліли, але добрі жителі Оріхова не змогли пройти повз чужої біди. Вони поділилися своїми запасами та взялися допомагати відбудовувати будинки.
Оксана дружина Петра опікувалася пораненими, поки чоловік був зайнятий на будівництві. Попри багацько справ він жодного разу не відмовляв у помочі, намагаючись заохотити інших. Він знав, що тільки гуртом вони зможуть вистояти. Як кажуть люди «з однієї ягоди не буде вигоди».
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
АННА СТОУН | З ОДНІЄЇ ЯГОДИ НЕ БУДЕ ВИГОДИ
Чудова та повчальна історія , яка надихає підтримувати один одного та допомагати ближньому.
У цьому і є запорука людяності.
Дякую за таку історію, що не залишила моє серце байдужим!
Відповісти
2023-10-21 21:02:58
2