ІРИНА ВЕЛИКА | БІЛЯ ТЕМНОГО ОЗЕРА
Льошик і Вірочка сиділи поруч на високому і крутому березі над Чорним озером. Густий білий туман клубився над тихою водою і поволі підіймався вгору, танучи у сутінках. З-за лісу, що темнів на протилежному боці, почав сходити повний місяць. Суха земля, зігріта за день пекучим липневим сонцем, поволі віддавала тепло. Був чудовий вечір і Вірочці зовсім не хотілося йти додому.
- А пам'ятаєш, що бабуся розповідала про це озеро? - спитала вона у Льошика.
- Ну, звісно. - відповів їй хлопчик, - Якщо хтось побачить відображення повного Місяця у Темному озері, то зможе у чорній воді побачити свої думки.
А давай спробуємо. - змовницьки запропонувала дівчинка.
- Не вийде. - Льошик серйозно подивився на подружку. - Вже час вертатися додому.
- А тоді я сама сюди повернуся, коли бабуся засне. - вперто сказала Віра.
Льошику зовсім не сподобався такий план. Він зітхнув і промовив:
- Ну, добре. Посидимо ще трішки.
Дівчинка дивилася у чисте темно-синє вечірнє небо і Льошик не міг бачити її задоволеного усміхненого обличчя.
- А про що ми будемо думати? - запитала Віра після недовгого мовчання.
- Ми? - Льошик повернувся до дівчинки. - Це ж твоя ідея. Ти і думай, тільки швидше. Мені байдуже.
- Ну, Льошик, як ти не розумієш. Якщо ми разом будемо думати, то думка буде вдвічі міцнішою. І тоді, неодмінно, ми бачимо її в чорній воді.
Хлопчик мовчав. Віра чекала. Вона знала, що Льошик неодмінно вигадає щось цікаве. Він, точно не марнуватиме такий шанс на якусь незрозумілість.
- А давай думати про північне сяйво. - несподівано запропонував хлопчик, - сяйво легко уявити, бо ми бачили його і фото, і відео. - продовжував аргументувати свою пропозицію розсудливий Льошик. - До того ж це дуже красиво.
- Супер! - захоплено вигукнула Віра. - Це дуже гарна ідея. Молодець, Льошик.
І відразу ж сумлінно почала згадувати де і яке північне сяйво вона бачила.
Місяць, тим часом підіймався все вище і вище. Срібна місячна доріжка тремтіла на чорній воді Темного озера. У густій траві голосно співали цвіркуни. А дитяча уява малювала різнокольрові небесні спалахи над вічними північними снігами.
Срібний диск місячного відображення почав тонути у чорній воді. Все глибше. Поки Темне озеро зовсім не сховало його. Та у наступну мить, з чорної глибини, на поверхню почали підніматися дивні спалахи. І все озеро загорілося чудовим переливчастим тремтінням. Райдужні смуги текли по темному полотні неба, яке відображалося у воді. Ярий зелений колір змінювався сяючим фіолетовим. Розмитими розводами, раптом, напливав малиновий і ховався за холодним жовтим. Яскраві спалахи створювали навколо себе дивовижні танучі тіні кольорів. Відблиски осяйного мерехтіння грали в широко розкритих дитячих очах.
- Давай присягнем, що колись побачимо справжнє полярне сяйво. - ледь прошепотіла вражена дівчинка.
- Присягаю. - пошепки відповів їй хлопчик.
І тієї ж миті, щось гучно булькнуло у воді біля берега. Сяйво зникло. Лише білий круглий місяць плив у темній воді.
- Чув? - спитала Віра, - то Темне озеро запам'ятало нашу клятву.
- То жабеня стрибнуло у воду, - пояснювальним тоном відповів їй Льошик. - Ну, все, побігли додому, а то твоя бабуся хвилюється.
І вони побігли. Та дорогою Вірочка все ніяк не могла збагнути, що за людина цей Льошик. Таку чудову думку про полярне сяйво зіпсував примітивним поясненням про жабеня.
- А пам'ятаєш, що бабуся розповідала про це озеро? - спитала вона у Льошика.
- Ну, звісно. - відповів їй хлопчик, - Якщо хтось побачить відображення повного Місяця у Темному озері, то зможе у чорній воді побачити свої думки.
А давай спробуємо. - змовницьки запропонувала дівчинка.
- Не вийде. - Льошик серйозно подивився на подружку. - Вже час вертатися додому.
- А тоді я сама сюди повернуся, коли бабуся засне. - вперто сказала Віра.
Льошику зовсім не сподобався такий план. Він зітхнув і промовив:
- Ну, добре. Посидимо ще трішки.
Дівчинка дивилася у чисте темно-синє вечірнє небо і Льошик не міг бачити її задоволеного усміхненого обличчя.
- А про що ми будемо думати? - запитала Віра після недовгого мовчання.
- Ми? - Льошик повернувся до дівчинки. - Це ж твоя ідея. Ти і думай, тільки швидше. Мені байдуже.
- Ну, Льошик, як ти не розумієш. Якщо ми разом будемо думати, то думка буде вдвічі міцнішою. І тоді, неодмінно, ми бачимо її в чорній воді.
Хлопчик мовчав. Віра чекала. Вона знала, що Льошик неодмінно вигадає щось цікаве. Він, точно не марнуватиме такий шанс на якусь незрозумілість.
- А давай думати про північне сяйво. - несподівано запропонував хлопчик, - сяйво легко уявити, бо ми бачили його і фото, і відео. - продовжував аргументувати свою пропозицію розсудливий Льошик. - До того ж це дуже красиво.
- Супер! - захоплено вигукнула Віра. - Це дуже гарна ідея. Молодець, Льошик.
І відразу ж сумлінно почала згадувати де і яке північне сяйво вона бачила.
Місяць, тим часом підіймався все вище і вище. Срібна місячна доріжка тремтіла на чорній воді Темного озера. У густій траві голосно співали цвіркуни. А дитяча уява малювала різнокольрові небесні спалахи над вічними північними снігами.
Срібний диск місячного відображення почав тонути у чорній воді. Все глибше. Поки Темне озеро зовсім не сховало його. Та у наступну мить, з чорної глибини, на поверхню почали підніматися дивні спалахи. І все озеро загорілося чудовим переливчастим тремтінням. Райдужні смуги текли по темному полотні неба, яке відображалося у воді. Ярий зелений колір змінювався сяючим фіолетовим. Розмитими розводами, раптом, напливав малиновий і ховався за холодним жовтим. Яскраві спалахи створювали навколо себе дивовижні танучі тіні кольорів. Відблиски осяйного мерехтіння грали в широко розкритих дитячих очах.
- Давай присягнем, що колись побачимо справжнє полярне сяйво. - ледь прошепотіла вражена дівчинка.
- Присягаю. - пошепки відповів їй хлопчик.
І тієї ж миті, щось гучно булькнуло у воді біля берега. Сяйво зникло. Лише білий круглий місяць плив у темній воді.
- Чув? - спитала Віра, - то Темне озеро запам'ятало нашу клятву.
- То жабеня стрибнуло у воду, - пояснювальним тоном відповів їй Льошик. - Ну, все, побігли додому, а то твоя бабуся хвилюється.
І вони побігли. Та дорогою Вірочка все ніяк не могла збагнути, що за людина цей Льошик. Таку чудову думку про полярне сяйво зіпсував примітивним поясненням про жабеня.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
ІРИНА ВЕЛИКА | БІЛЯ ТЕМНОГО ОЗЕРА
Дитячі книги це ваше 🔥 Сподобалася історія. Читаючи уявляла Вірочку та Льошика біля того озера. Наче подивилася короткий мультик. Ваші історії треба екранізувати
Відповісти
2023-10-31 13:35:24
2