СВІТАНОК | ЖАХИ
Я прокинувся в холодному поті. Я знову бачив той сон. Я був у темному, похмурому лісі. Дерева були високі і тонкі, як кістки, а їхні гілки були переплетені, створюючи густу, непрозору сітку. Я був один. Я не міг знайти дорогу назад.
Я почав бігти. Я біг, поки не вибіг з лісу. Я опинився на галявині. На середині галявини стояла стара, похмура хата. Двері були відчинені, і з них вирвався холодний вітер, який пахнув цвіллю і гниллю.
Я знав, що не повинен заходити всередину, але я не міг зупинитися. Я був зачарований. Я повільно підійшов до дверей і заглянув всередину.
У хаті було темно. Я міг лише розрізнити кілька предметів меблів. У центрі кімнати стояв стіл, а на столі велика та маленька свічки.
Я ступив у хату. Двері за мною зачинилися. Я був у пастці.
Я обернувся і побачив, що в дверях стоїть чоловік. Він був високий і худий, наче скелет. Його обличчя було бліде, як смерть. У нього були чорні очі, які горіли в темряві, як дві палаючі смоли.
Чоловік заговорив. Його голос був холодним і хрипким, як вітер у склепі.
"Ти не можеш покинути це місце", - сказав він. "Ти застряг тут назавжди".
Я хотів бігти, але я не міг. Я хотів дихати, але не було чим.
Чоловік посміхнувся. Його посмішка була кривою і зловісною, як кривавий місяць що тижнями не купався у зоряному небі.
Чоловік підняв руку, і з його рота починає потихеньку виднітись гральна карта. Вона була старою і пошарпаною, і на ній були написані незрозумілі знаки, які нагадали мені про смерть. Його мовлення було глибоким і потужним, воно вібрувало в повітрі, створюючи відчуття тривоги.
Я закричав, але було вже пізно. Чоловік помахнув рукою, і я відчув, як мене тягнуть у темряву.
Я прокинувся в холодному поті. Я був у своїй кімнаті. Живий.
Але я знав, що це лише початок. Чоловік не здався. Він збирався повернутися.
І наступного разу, я не виживу.
Я почав бігти. Я біг, поки не вибіг з лісу. Я опинився на галявині. На середині галявини стояла стара, похмура хата. Двері були відчинені, і з них вирвався холодний вітер, який пахнув цвіллю і гниллю.
Я знав, що не повинен заходити всередину, але я не міг зупинитися. Я був зачарований. Я повільно підійшов до дверей і заглянув всередину.
У хаті було темно. Я міг лише розрізнити кілька предметів меблів. У центрі кімнати стояв стіл, а на столі велика та маленька свічки.
Я ступив у хату. Двері за мною зачинилися. Я був у пастці.
Я обернувся і побачив, що в дверях стоїть чоловік. Він був високий і худий, наче скелет. Його обличчя було бліде, як смерть. У нього були чорні очі, які горіли в темряві, як дві палаючі смоли.
Чоловік заговорив. Його голос був холодним і хрипким, як вітер у склепі.
"Ти не можеш покинути це місце", - сказав він. "Ти застряг тут назавжди".
Я хотів бігти, але я не міг. Я хотів дихати, але не було чим.
Чоловік посміхнувся. Його посмішка була кривою і зловісною, як кривавий місяць що тижнями не купався у зоряному небі.
Чоловік підняв руку, і з його рота починає потихеньку виднітись гральна карта. Вона була старою і пошарпаною, і на ній були написані незрозумілі знаки, які нагадали мені про смерть. Його мовлення було глибоким і потужним, воно вібрувало в повітрі, створюючи відчуття тривоги.
Я закричав, але було вже пізно. Чоловік помахнув рукою, і я відчув, як мене тягнуть у темряву.
Я прокинувся в холодному поті. Я був у своїй кімнаті. Живий.
Але я знав, що це лише початок. Чоловік не здався. Він збирався повернутися.
І наступного разу, я не виживу.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
СВІТАНОК | ЖАХИ
Ця оповідь тримає в напруженні. Але, особисто мене, вразила хата, відчинені двері і холодний вітер, який виривався звідти. Здається я таке колись відчувала. Мені стало моторошно саме на цьому епізоді.
Відповісти
2023-10-13 17:59:12
1