Ірина Велика
@Velika
Наразі потрібно дати дитинство нашим дітям, а решту зроблять ЗСУ
Блог Всі
Думки вголос
5
2
129
Думки вголос
4
2
119
Новини
9
121
Книги Всі
Вірші Всі
Замріяний Листопад
У крихкій блакиті неба Листопад про літо марив. Розігнав пухнасті хмари. І уласкАвлював дерева, що ніжились в осінніх чарах. Ранкова тиша кришталева тужила за пташиним співом. Бо не бриніли переливи у знелистяних деревах. Десь там в заобрійній мандрівці зграя з тихим сумом лине. Загубились голосочки... Тонкі ажурні гілочки яскраве Сонечко спіймали і ніжно промінцями грали. І в напівсонному таночку золоте листячко кружляло... ... на землю втомлено лягало. Впліталося в барвистий килим мереживом тЕпло-пожовклим і між дерев відпочивало. Чаклунка Осінь ті листочки вітерцем розворушила, закружляла-закрутила. З землі до неба підхопила... І ніч похмуру листопадну зірками з листя освітила. 04.11.23.
0
1
71
Спогад
Очка закриваються. Я вже засинаю. До теплої долоні щічку притискаю. Чую тихий шепіт: "Баю-бай, дитино. Спи. І я з тобою трішки відпочину." Місяць у віконце мені посміхається. Сон-Дрімота ніжно оченят торкається. Зірочка вечірня промінцями грає і мене маленьку лагідно питає: "Чому ж оченятка ти не закриваєш? Засинай. А я здійсню все, чого бажаєш. Хочеш, вигадає тато веселу забаву? Або, бабуся казочку розповість цікаву?" Вередливо Зірочці я відповідаю: " Ні. Нехай мій тато міцно засинає. І втомлена бабуся хай відпочиває. А увісні чудовім про усі турботи хай мама забуває. Зіронько яскрава, є в мене бажання. Виконай, будь ласка, єдине прохання. Зроби так, щоб я завжди пам'ятала, як мене, маленьку, молода матуся спатоньки вкладала."
1
3
103
Бджола та Оса
У бувальщині чи в казці... та не зараз, а давно все навколо жило в мирі і доброзичливим було. Невдячність і Заздрість окремо тулились. Та, якось разом у лісі зустрілись. В тіні причаїлись. Огледілись тихо. Безшумно ступали. І шкодити нишком розпочинали усім, кого між дерев зустрічали. Бджола і Оса в ту пору дружили. Як добрі сусідки у злагоді жили. В теплім дуплі із сім'єю - Бджола. Оса ж у гнізді між листя гула. Невдячність і Заздрість час не втрачали. З-під тіні дерев спостерігали, як Бджілка Осу на чай запросила, як подружку милу зручненько вмостила, як з радістю щедро її пригостила духмяним пилком і медком солоденьким. Любила Оса такі посиденьки. Бджілка гостинці осинятам збирала... Та, раптом, Невдячність Осу обійняла. А Заздрість їй тихо на вухо занила, що Бджілці, чомусь завжди більше щастило... Змарніла Оса. Пити чай не схотіла. Забувши гостинці, геть полетіла. Літо минуло. Осінь настала. У злобі діти Оси підростали. Заздрили хазяйновитій Бджолі. Мріяли жити у теплім дуплі. Якось, з-під листя, що золотіло, розлючені оси роєм злетіли. Нахабно ввірвавшись в оселю до бджілок, рушили все, мед крали і пилок. Жалили оси бджілок без жалю. Бджілки ж втрачали життя разом з жалом. Мужньо дупло своє захищали. Вигнали ос. Та запам'ятали, як заздрість і чорна невдячність Оси в їхню оселю біду принесли. 20.10.23
0
1
68