Обличчя війни
(Робота в рамках конкурсу "Слова на полотні") Війни обличчя - жах з пітьми очниць, в яких - завмерлий крик кривавих таємниць. Війна - потвора, створена вбивати, неволити, нещадно катувати, знущатися, безкарно ґвалтувати, бездумно нищити, зухвало грабувати. Війна - це безкінечне божевілля, бравади сили в розпачі безсилля. Війни здобутки - невідновні втрати. Обірваних життів не перерахувати. Війна втопила у крові слова Христові. В невинні душі вп'ялися голки тернові. Війна, то - найстрашніші сни на яві, в яких довкіл царює Смерть кістлява. "Війни обличчям" передрік Далі фінал жахливий людства на Землі. 24.07.2023.
2023-12-17 21:03:35
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ірина Велика
https://youtu.be/NohhdNFCFrw?si=qP24SLsw0iyIBTx6
Відповісти
2023-12-18 18:44:13
Подобається
Dmitri Lokashincofe
@Ірина Велика Так-війна місце болю та страждань.
Відповісти
2024-02-08 19:43:37
2
Ірина Велика
Так.
Відповісти
2024-02-08 21:57:12
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12181
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3944