АННА СТОУН | ДЗЕРКАЛО
По міркам дзеркал я було ще молоде. Мені тільки виповнилося сто років. За своє життя я бачило багато краси і стільки ж страждань. Я стояло на столі поміж книжок та квітів освітлене теплим вересневим сонечком.
Хто б спитав про що я мріяло довгими ночами. Або про кого...
Колись давно у цьому домі гостював молодий хлопець. Він часто проходив повз мене. Його чорні кучері ледь торкалися високого коміра сорочки. А очі... Ті сині очи змусили страждати не одну дівчину. Моя тодішня хазяйка була однією з них. Але на її щастя красень був закоханий у неї. Трохи більше ніж у себе.
Якби ж я могло зітхнути, то зробило б це. Як шкода, що мої думки ніхто не міг почути. Шкода, що усе життя я було вимушене вести діалоги сам із собою.
Але годі про мене. Пройшла вічність, як я його бачив в останній раз. Одного травневого вечора він просто зник. Наче розчинився у густому тумані, що стояв у Йоркширі. Моя хазяйка тоді довго плакала мало не скинувши мене зі столу. Миле личко обрамлене темними пасмами було червоне від сліз. Модна зачіска зламана.
Моя хазяйка була тою ще модницею. Вона не пропускала жодного прийому, щоб показати свої нові сукні та капелюшки.
Минали роки. Моя хазяйка вийшла заміж та поїхала з цього дому, залишивши мене, як непотрібну річ.
Дзеркало замовкло. Для всіх воно було німим.
Раптом двері кімнати де я тепер стояло, відчинилися. Я завмерло намагаючись зрозуміти, хто цей новий гість. І що незнайомка робить у кімнаті Елл - моєї нової хазяйки?!
Це була літня жінка з вузлуватими пальцями, які тримали тростину. Її лице було покрите зморшками. Підійшовши до столу вона провела рукою по книжці, що лежала поруч, а потім узяла мене в руку. Якби у мене було б серце воно б тьохнуло від радості. Роки нескільки не зменшили її красу.
Від дверей донісся тонкий голосок Елл.
- Прабабця Мері. Я знайшла його місяць тому у скрині. Може купимо тобі нове? А це продамо. Воно вже старе.
Жінка хитнула головою, притиснувши мене до грудей. І від цього стало так тепло на душі.
Хто б спитав про що я мріяло довгими ночами. Або про кого...
Колись давно у цьому домі гостював молодий хлопець. Він часто проходив повз мене. Його чорні кучері ледь торкалися високого коміра сорочки. А очі... Ті сині очи змусили страждати не одну дівчину. Моя тодішня хазяйка була однією з них. Але на її щастя красень був закоханий у неї. Трохи більше ніж у себе.
Якби ж я могло зітхнути, то зробило б це. Як шкода, що мої думки ніхто не міг почути. Шкода, що усе життя я було вимушене вести діалоги сам із собою.
Але годі про мене. Пройшла вічність, як я його бачив в останній раз. Одного травневого вечора він просто зник. Наче розчинився у густому тумані, що стояв у Йоркширі. Моя хазяйка тоді довго плакала мало не скинувши мене зі столу. Миле личко обрамлене темними пасмами було червоне від сліз. Модна зачіска зламана.
Моя хазяйка була тою ще модницею. Вона не пропускала жодного прийому, щоб показати свої нові сукні та капелюшки.
Минали роки. Моя хазяйка вийшла заміж та поїхала з цього дому, залишивши мене, як непотрібну річ.
Дзеркало замовкло. Для всіх воно було німим.
Раптом двері кімнати де я тепер стояло, відчинилися. Я завмерло намагаючись зрозуміти, хто цей новий гість. І що незнайомка робить у кімнаті Елл - моєї нової хазяйки?!
Це була літня жінка з вузлуватими пальцями, які тримали тростину. Її лице було покрите зморшками. Підійшовши до столу вона провела рукою по книжці, що лежала поруч, а потім узяла мене в руку. Якби у мене було б серце воно б тьохнуло від радості. Роки нескільки не зменшили її красу.
Від дверей донісся тонкий голосок Елл.
- Прабабця Мері. Я знайшла його місяць тому у скрині. Може купимо тобі нове? А це продамо. Воно вже старе.
Жінка хитнула головою, притиснувши мене до грудей. І від цього стало так тепло на душі.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
АННА СТОУН | ДЗЕРКАЛО
Мила історія! Але хочеться ще трішки її розкрити! Почути сум за цієї прабабцею!
Відповісти
2023-10-15 19:01:27
2