БЕРНІС | ЧАС І НЕНАВИСТЬ
Ми звикли до злодіїв у кіно та фільмах, де хтось просто хоче мати владу або гроші. Але... Ти можеш бути злодієм для когось сьогодні і при цьому, не знати те, що завдаєш болю іншому вже багато часу. Ти можеш мати погане дитинство або жаліти себе. Бути звичайною людиною зі своїми почуттями, які ніхто не зрозуміє. А тим часом ти будеш знищувати людей до вкола себе.
І я став таким злодієм для тебе. Мене не виправдовує ні погане дитинство, ні моє життя після нього. Я зруйнований чи просто неіснуючи. Багато років, я скривав усю біль у піснях сподівався, що ти помітиш саме ті ноти болю, що ніколи не казав лице в лице комусь. Це було неймовірно складно — ділитись своїм душевним з кимось і ти була непроти. Але одного дня, я зрозумів, що ти нічого не бачиш. Весь той біль, що сочився з моїх вуст та переходив на кінчики пальців, счезав перед тобою і наче нічого не було. Ти питала мене, чому я раніше не розповідав про весь той біль, що був у середині. Ти казала, що я нічого не вартую. Що як я можу писати про тебе чаруючи пісні, коли ми так часто сваримося. Чому я такий?
Я став ворогом в твоєму житті, коли ти була мені потрібна. Я став ворогом і тоді, коли ти плакала від самотності яку ти не визнавала. В тебе не було проблем, як ти говорила, але насправді просто маскувала їх за впевненністю яку ти вигадала для себе. А я просто знайшов той сенс і вдарив туди, куди не треба було. Ти не хотіла вірити. Ти хотіла забути, хто я є. Ти закрила перед моїм носом двері, намагаючись втекти і скрити, аби ніхто не знав, яка ти.
Мої проблеми? Хм... тебе не влаштовувало те, що я з тобою відвертий. Не кажучи про те, що змінюсь у одну секунду. Що деякі риси не зможу ніяк приховати, як би мені не кортіло від них позбутись, коли ти постійно живеш під тиском, навіть, зараз... Але ти не могла цього зрозуміти. Бо я не належав сам собі. Я не жив для себе. В мене завжди була причина залишатись в цьому світі і це не тому, що я хотів жити. Я знав, що інші люди засмутяться, а я не хочу, щоб через мене інші плакали.
Коли я сказав про це... Про те, що було всередині всі ці роки. Як Наді мною знущались в дитинстві, як я залишався один з малечку. Мене не любили. Я був покинутий. Нікому не потрібний, і навіть, коли я зізнався в тому, що мені треба визнання. Я хочу, щоб мене любили та чути про це. Ти злякалась. Наче я якийсь злодій. Тебе не вчили казати таке. А мене не вчили бути холодною сволотою, яка не думає ні про кого.
Знаєш, мене так заділо те, що мене назвала рідна мати "егоїстом", коли я зохотів жити окремо, що я запропунував житло своєму другу. Я можу вгадувати настрій інших. Відчувати їх біль, ненависть. Я знаю як захлибнутись від жалості до себе і не визнавати себе. Але мені не можна було. Тільки з тобою, я відчував себе вільним. Тільки тобі я міг розказати все, що відчував. Але ти сказала, що це занадато. Я тисну. Я більше для тебе ніхто. Тому що тобі здалось, що я є вбивцею твого життя.
А в цей час я помирав. Я знов захотів померти. Завдати собі болю. Але тобі я нічого не сказав. Я брехав.
"Я виживу. Все добре. Живи щасливо без мене".
"Більше ніколи не напишу тобі. Забудь про мене. Я ненавиджу тебе. І всі роки, що я витратила на тебе. Ти вбивця мого часу. Краще я ніколи не знала, хто ти".
Так я став злодієм життя людини, яка була для мене майже найдорожчою у цьому світі. І досі не міг зрозуміти, чому вона так довго була зі мною. В чому саме я виний? Чому я став таким? І як це виправити? Злодій? Мабуть, так. І для інших, я буду таким самим. Але ніхто не дізнається. Я самотній. В мене не має нічого, щоб запропонувати іншим, окрім болю і ненависті.
І я став таким злодієм для тебе. Мене не виправдовує ні погане дитинство, ні моє життя після нього. Я зруйнований чи просто неіснуючи. Багато років, я скривав усю біль у піснях сподівався, що ти помітиш саме ті ноти болю, що ніколи не казав лице в лице комусь. Це було неймовірно складно — ділитись своїм душевним з кимось і ти була непроти. Але одного дня, я зрозумів, що ти нічого не бачиш. Весь той біль, що сочився з моїх вуст та переходив на кінчики пальців, счезав перед тобою і наче нічого не було. Ти питала мене, чому я раніше не розповідав про весь той біль, що був у середині. Ти казала, що я нічого не вартую. Що як я можу писати про тебе чаруючи пісні, коли ми так часто сваримося. Чому я такий?
Я став ворогом в твоєму житті, коли ти була мені потрібна. Я став ворогом і тоді, коли ти плакала від самотності яку ти не визнавала. В тебе не було проблем, як ти говорила, але насправді просто маскувала їх за впевненністю яку ти вигадала для себе. А я просто знайшов той сенс і вдарив туди, куди не треба було. Ти не хотіла вірити. Ти хотіла забути, хто я є. Ти закрила перед моїм носом двері, намагаючись втекти і скрити, аби ніхто не знав, яка ти.
Мої проблеми? Хм... тебе не влаштовувало те, що я з тобою відвертий. Не кажучи про те, що змінюсь у одну секунду. Що деякі риси не зможу ніяк приховати, як би мені не кортіло від них позбутись, коли ти постійно живеш під тиском, навіть, зараз... Але ти не могла цього зрозуміти. Бо я не належав сам собі. Я не жив для себе. В мене завжди була причина залишатись в цьому світі і це не тому, що я хотів жити. Я знав, що інші люди засмутяться, а я не хочу, щоб через мене інші плакали.
Коли я сказав про це... Про те, що було всередині всі ці роки. Як Наді мною знущались в дитинстві, як я залишався один з малечку. Мене не любили. Я був покинутий. Нікому не потрібний, і навіть, коли я зізнався в тому, що мені треба визнання. Я хочу, щоб мене любили та чути про це. Ти злякалась. Наче я якийсь злодій. Тебе не вчили казати таке. А мене не вчили бути холодною сволотою, яка не думає ні про кого.
Знаєш, мене так заділо те, що мене назвала рідна мати "егоїстом", коли я зохотів жити окремо, що я запропунував житло своєму другу. Я можу вгадувати настрій інших. Відчувати їх біль, ненависть. Я знаю як захлибнутись від жалості до себе і не визнавати себе. Але мені не можна було. Тільки з тобою, я відчував себе вільним. Тільки тобі я міг розказати все, що відчував. Але ти сказала, що це занадато. Я тисну. Я більше для тебе ніхто. Тому що тобі здалось, що я є вбивцею твого життя.
А в цей час я помирав. Я знов захотів померти. Завдати собі болю. Але тобі я нічого не сказав. Я брехав.
"Я виживу. Все добре. Живи щасливо без мене".
"Більше ніколи не напишу тобі. Забудь про мене. Я ненавиджу тебе. І всі роки, що я витратила на тебе. Ти вбивця мого часу. Краще я ніколи не знала, хто ти".
Так я став злодієм життя людини, яка була для мене майже найдорожчою у цьому світі. І досі не міг зрозуміти, чому вона так довго була зі мною. В чому саме я виний? Чому я став таким? І як це виправити? Злодій? Мабуть, так. І для інших, я буду таким самим. Але ніхто не дізнається. Я самотній. В мене не має нічого, щоб запропонувати іншим, окрім болю і ненависті.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
БЕРНІС | ЧАС І НЕНАВИСТЬ
Головний герой викликає жалість. А дечому його переживання мені знайомі. Уся проблема людей, що вони не вміють слухати та чути.
Відповісти
2023-10-10 07:04:01
2
БЕРНІС | ЧАС І НЕНАВИСТЬ
@Анна Стоун це точно, на жаль, з цим не народжуються, а вчаться і не всі хочуть. Рада, що змогла передати почуття так, що можна з собою порівняти 😊
Відповісти
2023-10-10 09:04:46
1
БЕРНІС | ЧАС І НЕНАВИСТЬ
Берете за живе,але це подобається мені.Дуже чуттєво!Зрозуміла глибоку тему та ідею писання.В вас вийшов неперевершений твір!😭Аж до сліз!
Відповісти
2023-10-10 10:08:29
1