СВІТАНОК | ОЧІ ДУЖЕ ВТОМЛЕНІ
Колаж 2.
Почуття самотності, розбите серце, територіальна цілісність, сліпий соціум.
І хоч я не бачу всіх кольорів
Я побачити зміг приховане в пітьмі.
Зорі сяють завжди
В лісі чути шум трави
Я відчути зміг приховане в пітьмі.
Відповідальність на мені
За гріхи батьків платять сини
Я лише знюхати зміг приховане в пітьмі,
Та це не зорі.
Я в житті як у грі,
А ти про вирій далі мрій
Я пʼю це як чай замість сніданку, під мелозвучний соловіний спів.
І хоч до краю карти ти дійди,
Де будуть тоді твої діти?
Руки в землі, а хто пожне плоди,
Які встиг за життя ти посадити?
Ті сліди ведуть до біса і..
Люди тепер ліняться думати,
Їм аби когось підставити.
І навіть якщо Буде не вдосталь підстав
Повір, тебе посадять, Карл.
Хоча ніхто не крав корал – Їй аби носик припудрити.
Вигадки всіляких маразматиків в мені вселяють страх.
Що «Час настане» (с) Йосип Сталін
Зрештою ми вірили й батькам
про вигадані ними ж правила і що вони правильні,
З таким успіхом я б міг увірувати й у Христа, та він не праведний.
Держава це люди, не герб, гімн чи прапор.
Влада любить ставити нас раком.
Іноді щоб позбавитись глиста,
Потрібно більше ніж в подушку плакати.
Я досі згадую твої вуста, все зруйнував не я,
А мій депресивний стан, спитай у мого лікаря
«Що за підстава, ким ти став? Я не з тих хто може вірити словам наркомана, це твоя провина, я тобі не мама, просто іди нах*й, ти мені не треба, суцільна проблема, засунь собі в сраку цю поему, ти мудак»
Після таких слів любов наче гангрена,
Ніби в мене тепер не чисті гени,
Ніби у неї був сказ чи холера,
Мене лихоманить та закінчуються нерви.
Він пише про масштабні проблеми,
А потім все йде по пи*ді і схиляється до неї,
Мов гілки засихають на дереві
Так не треба. Певне, я брав простих дівчат та робив королевами.
Хоча я не король,
Мене самого нагнула система,
Я лише мікроелемент в безкінечності схем.
«Хочеш змін - починай з себе»
Підлітки в школах думають що це їх агітує ставити в ніс септум.
Це стосується всіх нас себто
Ми стали занадто лицемірними,
Відверто кажучи, я був пацифістом, а став інтровертом.
Я так довго дивився на стіну, що став на ній портретом.
Під ногами калюжі, я знову плакав.
Кожен новий день для людства повинен бути уроком.
Мені двадцять років, а відчуття на всі сорок
Та навіть тоді я би рухався дитячими кроками.
Я стояв на межі між смертю та життям,
Писав вірші, не покидав надії на щастя.
Серце вже не горить, а тліє. Та ще не погасло.
Чи варто прощаватись?
Вже не надихають гасла.
Світ так прагне щоб я здався,
З ним так важко сперечатись.
Дощ наче азбукою морзе хоче щось мені сказати.
Та я глухий.
Почуття самотності, розбите серце, територіальна цілісність, сліпий соціум.
І хоч я не бачу всіх кольорів
Я побачити зміг приховане в пітьмі.
Зорі сяють завжди
В лісі чути шум трави
Я відчути зміг приховане в пітьмі.
Відповідальність на мені
За гріхи батьків платять сини
Я лише знюхати зміг приховане в пітьмі,
Та це не зорі.
Я в житті як у грі,
А ти про вирій далі мрій
Я пʼю це як чай замість сніданку, під мелозвучний соловіний спів.
І хоч до краю карти ти дійди,
Де будуть тоді твої діти?
Руки в землі, а хто пожне плоди,
Які встиг за життя ти посадити?
Ті сліди ведуть до біса і..
Люди тепер ліняться думати,
Їм аби когось підставити.
І навіть якщо Буде не вдосталь підстав
Повір, тебе посадять, Карл.
Хоча ніхто не крав корал – Їй аби носик припудрити.
Вигадки всіляких маразматиків в мені вселяють страх.
Що «Час настане» (с) Йосип Сталін
Зрештою ми вірили й батькам
про вигадані ними ж правила і що вони правильні,
З таким успіхом я б міг увірувати й у Христа, та він не праведний.
Держава це люди, не герб, гімн чи прапор.
Влада любить ставити нас раком.
Іноді щоб позбавитись глиста,
Потрібно більше ніж в подушку плакати.
Я досі згадую твої вуста, все зруйнував не я,
А мій депресивний стан, спитай у мого лікаря
«Що за підстава, ким ти став? Я не з тих хто може вірити словам наркомана, це твоя провина, я тобі не мама, просто іди нах*й, ти мені не треба, суцільна проблема, засунь собі в сраку цю поему, ти мудак»
Після таких слів любов наче гангрена,
Ніби в мене тепер не чисті гени,
Ніби у неї був сказ чи холера,
Мене лихоманить та закінчуються нерви.
Він пише про масштабні проблеми,
А потім все йде по пи*ді і схиляється до неї,
Мов гілки засихають на дереві
Так не треба. Певне, я брав простих дівчат та робив королевами.
Хоча я не король,
Мене самого нагнула система,
Я лише мікроелемент в безкінечності схем.
«Хочеш змін - починай з себе»
Підлітки в школах думають що це їх агітує ставити в ніс септум.
Це стосується всіх нас себто
Ми стали занадто лицемірними,
Відверто кажучи, я був пацифістом, а став інтровертом.
Я так довго дивився на стіну, що став на ній портретом.
Під ногами калюжі, я знову плакав.
Кожен новий день для людства повинен бути уроком.
Мені двадцять років, а відчуття на всі сорок
Та навіть тоді я би рухався дитячими кроками.
Я стояв на межі між смертю та життям,
Писав вірші, не покидав надії на щастя.
Серце вже не горить, а тліє. Та ще не погасло.
Чи варто прощаватись?
Вже не надихають гасла.
Світ так прагне щоб я здався,
З ним так важко сперечатись.
Дощ наче азбукою морзе хоче щось мені сказати.
Та я глухий.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
СВІТАНОК | ОЧІ ДУЖЕ ВТОМЛЕНІ
Перечитала вірш декілька разів. Він викликав емоції сповнені протиріччя. Для мене вірш став важким. Не впевнена, що можу погодитися з усім.
Він змушує подумати. Але дякую за вашу роботу)
Відповісти
2023-10-17 15:37:19
1
СВІТАНОК | ОЧІ ДУЖЕ ВТОМЛЕНІ
Стільки думок... І вони такі різні. Але поєднані одним настроєм. Невдоволенням від самого себе, бо не простий спостерігач, а розчарований аналітик. Твір нагадує стоп-кадри. Гарний хід, якщо є потреба поділитися одразу всім, що переповнює. Але сприймається важко. Не скажу, що сподобалося. Але - зрозуміло. Дякую, за те що змусили думати😉
Відповісти
2023-10-17 21:31:12
1