АННА СТОУН | ДРУГИЙ ШАНС
У вирі спогадів важко виокремити щось одне. За ці два роки сталося стільки всього прекрасного та болючого, що не можу перелічити. Але одне все таки є.
Досі, коли згадую той день у мене піднімаються кутики губ. Це сталося рік тому, наприкінці літа. У той день світило сонечко. Я вийшла на вулицю в короткій сукні в біло-синю смужку.
Тоді у мене було побачення на яке я чекала довгих три роки. (Скоріш забороняла собі про це думати). Як несподівано склалася доля звівши знов людей, яких розділяв кордон. Я не хвилини не жалкувала, що покинула спокійне (відносно) життя у Польщі та приїхала в Україну. Спочатку я хотіла просто втекти додому, подалі від болю, що завдали мені у Польщі. Але потім з'явився він. Додавшись до друзів в інстаграм. Моє серце калатало у грудях. Він заперечував, що ми знайомі, але все таки у мене вдалося вибити з нього зізнання.
"Ну що ж, мій дорогий однокласнику, я не можу не дати нам ще один шанс. Але тепер я буду обачніше". - подумала я втішая себе думкою, що він мене кохає вже років десять. Не кожне кохання може пережити такий великий термін. Тим паче після постійних моїх істерик.
І ось через два місяці переписки я знов стояла перед хлопцем, який мене колись кинув на станції метро "Історичний музей". Ми обидва намагалися влаштувати своє життя, але доля вирішила, що ми повинні бути разом.
Думки плуталися, а дурна посмішка не хотіла йти з обличчя. Три роки розлуки змінили нас. Ми почали слухати один одного та цінувати кожну мить.
Тепло його рук, запах... Усе було таким рідним. Серце шалено билося у грудях, а на щоках горів рум'янець. Ніби не було між нами нічого. Ніби це наша перша спроба збудувати стосунки.
То був найкращий день. Як і всі наступні. Через три місяці ми одружилися. Я не могла повірити, як людина, яка не вважала колись весілля потрібним, зробила перший крок. Той день був також прекрасним.
Зараз ми одружені вже рік. І жодної миті, я не жалкувала, що дала нам другий шанс.
Досі, коли згадую той день у мене піднімаються кутики губ. Це сталося рік тому, наприкінці літа. У той день світило сонечко. Я вийшла на вулицю в короткій сукні в біло-синю смужку.
Тоді у мене було побачення на яке я чекала довгих три роки. (Скоріш забороняла собі про це думати). Як несподівано склалася доля звівши знов людей, яких розділяв кордон. Я не хвилини не жалкувала, що покинула спокійне (відносно) життя у Польщі та приїхала в Україну. Спочатку я хотіла просто втекти додому, подалі від болю, що завдали мені у Польщі. Але потім з'явився він. Додавшись до друзів в інстаграм. Моє серце калатало у грудях. Він заперечував, що ми знайомі, але все таки у мене вдалося вибити з нього зізнання.
"Ну що ж, мій дорогий однокласнику, я не можу не дати нам ще один шанс. Але тепер я буду обачніше". - подумала я втішая себе думкою, що він мене кохає вже років десять. Не кожне кохання може пережити такий великий термін. Тим паче після постійних моїх істерик.
І ось через два місяці переписки я знов стояла перед хлопцем, який мене колись кинув на станції метро "Історичний музей". Ми обидва намагалися влаштувати своє життя, але доля вирішила, що ми повинні бути разом.
Думки плуталися, а дурна посмішка не хотіла йти з обличчя. Три роки розлуки змінили нас. Ми почали слухати один одного та цінувати кожну мить.
Тепло його рук, запах... Усе було таким рідним. Серце шалено билося у грудях, а на щоках горів рум'янець. Ніби не було між нами нічого. Ніби це наша перша спроба збудувати стосунки.
То був найкращий день. Як і всі наступні. Через три місяці ми одружилися. Я не могла повірити, як людина, яка не вважала колись весілля потрібним, зробила перший крок. Той день був також прекрасним.
Зараз ми одружені вже рік. І жодної миті, я не жалкувала, що дала нам другий шанс.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
АННА СТОУН | ДРУГИЙ ШАНС
Як чудово описані всі емоції від негативу через образу десь поза батьківщиною до романтичної зустрічі на рідній землі. Мені, навіть, було... дещо незручно, ніби читаю чужий щоденник... Дякую за відвертіть🌷 Дякую за тепле відчуття, яке огорнуло мене під час читання. Дуже хочеться, щоб ці красиві почуття, двох знову(!) зустрівшихся, не минали ніколи.
Відповісти
2023-10-30 07:12:32
2